На просторах Facebook часто зустрічаю заклик розповсюдити фото ст.5 Конституції України, щоб кожен чиновник її памятав. Багато користувачів, як завжди, ведуться на красоту призиву, і поширюють, не розбираючись в самій суті влади народу, яку декларує ця стаття.
Стаття 5.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.
Стаття 147.
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України
Стаття 150.
До повноважень Конституційного Суду України належить:
1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):
законів та інших правових актів Верховної Ради України;
актів Президента України;
актів Кабінету Міністрів України;
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Стаття 74.
Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Рішення
Конституційного суду
1. Положення частини другої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими.
2. Положення частини третьої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.
3. Положення частини четвертої
статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР
) «ніхто не може узурпувати державну
владу» треба розуміти як заборону
захоплення державної влади шляхом
насилля або в інший неконституційний
чи незаконний спосіб органами державної
влади та органами місцевого самоврядування,
їх посадовими особами, громадянами чи
їх об'єднаннями.
1. В аспекті порушеного у конституційному поданні питання положення частини другої статті 72 у системному зв'язку зі статтею 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) слід розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України у порядку, який має бути визначений Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України.
2. В аспекті конституційних подань положення частини другої статті 72 Конституції України в контексті положень статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через всеукраїнський референдум за народною ініціативою, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України.
3. Положення частини другої статті 94 Конституції України необхідно розуміти так, що процедура підписання і оприлюднення законів, встановлена нею, не застосовується до законів, прийнятих референдумом.
4. Положення частин другої, третьої статті 5, статті 69 Конституції України слід розуміти так, що рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі Верховною Радою України.
З цього виходить, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, але здійснює він цю владу через органи державної влади (законодавча, виконавча та судова влади) та органи місцевого самоврядування. Тобто, державна влада це і є влада народу. Також народ може здійснювати владу безпосередньо через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. До форм безпосередньої демократії відносяться, в тому числі, і мітинги та демонстрації.
Конституція України передбачає право народного референдуму змінювати конституційний лад, а також приймати закони, які, до речі, не потребують підтвердження ні Верховною Радою, ні Президентом. Отже, за допомогою референдуму можна скасувати будь-які закони, відправити у відставку будь-якого посадовця, в т.ч. Президента України, розпустити Верховну та місцеві ради і призначити дострокові вибори. Конституційні обмеження щодо референдуму стосуються лише прийняття бюджету податкових законів та амністії.
Але якщо рішення виборів та референдуму носять, можна сказати, законодавчий характер — у їх прийнятті приймає участь весь народ, якщо це всеукраїнський референдум чи вибори, або вся громада, якщо вибори чи референдум місцеві, ведеться облік учасників, є чітко визначена процедура проходження і механізм реалізації, тощо; то рішення, що приймаються на мітингах, демонстраціях та ін. народних зборах можна віднести до рекомендаційних, так як не можна чітко визначити за яким принципом вони були прийняті, хто приймав участь у їх прийнятті і таке інше. Тому такі рішення не можуть претендувати на обов'язковість виконання тими громадянами, хто у прийнятті цих рішень участі не приймав.
Майдан у Києві та місцеві майдани — це форми прямої демократії, тобто прояв влади народу, а захоплення адміністрацій та інших будівель — свавілля і узурпація влади окремими групами громадян, за яке може настати адміністративна чи кримінальна відповідальність.
