Розповім жахливу бувальщину.
Темного-темного вечора з темного-темного лісу виходила темна-претемна Зоя, послана на терористичне завдання найтемнішим Йосипом.. Морозної листопадової ночі Зоя вкралася до села Петрищево та за допомогою коктейлів Молотова підпалила три селянських хати, маючи на меті спалити усе село та приректи своїх співгромадян, полишених напризволяще радянською владою, у випадку якщо не згорять у пожежі, на голодну та холодну смерть. Від пожежі, що зайнялася, у селі піднявся кіпеш і «героїня» відступила...
Наступного темного-темного вечора з темного-темного лісу виходила навіки темна Зоя з наміром довершити розпочате. Але на неї уже чекали і «героїню» упіймали та передали, не вчиняючи самосуду, у руки влади, влади яка на той час була у селі. Влада, хоч і окупаційна, була цілком солідарною із селянами і на ранок вчинила правосуддя згідно із законами. військового часу... а уже через три місяці у підмосковному селі змінилась влада. Людей, що боронили своє майно та право на життя, розстріляли, а Зої посмертно видали мендаль Героя Радянського Союзу за номером 1...
Завтра представники альтернативної свідомості вийдуть на площі та вулиці аби поносити на палках портрети дідо- та бабовеєвалів. Понесуть і Зою на патичку, і параноїка Йосипа, його підручних. І при цьому навряд чи хоч хтось задумається над тим фактом що війна в кожному випадку є злочином і її ніяк не варто прославляти, навіть якщо вона була переможною. Що ж стосується приватного випадку із Зоєю, то тут навалено всього у купу чимало. Владний злочинець дуже вподобав собі тактику випаленої землі, яку використовували фіни у рядянсько-фінській війні. У своєму грандіозному переляку він вирішив використати і її, правда з кардинальною різницею. Фіни, відступаючи, спершу повністю евакуйовували усіх своїх громадян, усіх до останнього, а уже потім нищили усю нерухомість, лишаючи наступаючим московитам ліс, болота та зимове небо. Людожеру Сталіну було глибоко плювати на «рідний радянськкий» народ і тому він видав наказ випалити усе окуповане Підмосков'я. Для здійснення цього наказу створили спецзагін із людей із дуже специфічною психічною організацією, які у нормальному суспільстві зазвичай є об'єктами опіки психіатрів. Навіть на звичайний хлопський розум військовий ефект від спізнілої масової диверсії мав ефект близький до нуля і був практично ніяким, зате означав страждання та смерть мирних людей. Як би я не напружував свою уяву, але нормальну людину, за спиною у якої не стоїть загороджувальний загін і яка б взялася виконувати подібне завдання, я не уявляю ніяк. І зовсім ніяк я не можу зрозуміти оту Зою, яка залишившись зовсім наодинці, вирішила повторити спробу теракту.
Пройшло вісімдесят років. Часу більш ніж достатньо для того щоб зрозуміти, осмислити реалії тої жахливої бійні та адекватно визначити місце кожного у ній. Зої Космодем'янській також є місце,- її місце серед наївних жертв сталінської пропаганди, але ніяк не серед героїв, лише не у країні альтернативної свідомості з непередбачуваним минулим. Так мислить «колективний Путін» і ми маємо завжди робити на це поправку.
Шкода...
P.S. Я був дуже стриманим в оцінці цього іст. факту.
