Вивчення інструментів гібридного впливу та технологій їх застосування стає сьогодні потребою для більшості європейських країн. Необхідно зрозуміти, що їх застосування триває достатньо для формування бази дослідження, а потреба формування заходів протидії залишатиметься актуальною не один рік.

Гібридний вплив взяла на озброєння не лише Росія, це необхідно розуміти у першу чергу. Спокуса застосування подібних технологій існує у інших країн, і тут можна знайти цікаву залежність: чим менше влада залежить від результатів виборів, тим більше вірогідність застосування нею технологій гібридного впливу. Тому саме демократичні процеси часто стають мішенню гібридного тиску.

Ще один очевидний факт: гібридна активність спирається на напрацювання часів холодної війни, проте сьогодні вони використовуються більш інтенсивно завдяки прискоренню обміну інформацією. Нескладно помітити прагнення РФ максимально наблизити міжнародну ситуацію до формату біполярного протистояння, в якому звикли працювати радянські спецслужби. Щодо спецслужб – застосування гібридного впливу зазвичай спирається на дані розвідувальних служб. Цей факт лише підтверджує гіпотезу, що застосування гібридного впливу є прерогативою держави та елементом державної політики.

Елементи гібридного впливу носять діалектичний характер. З одного боку, найбільш ефективних з них лише кілька, і вони нагадують барабан револьвера. Він прокручується у відповідності з потребами замовника, і застосування технологій нагадує постріл. З іншого – сферою гібридного впливу може стати практично будь-яка сфера суспільного життя, питання лише у тому, який обсяг інформаційних, фінансових та організаційних ресурсів буде використано для досягнення цілей. Актуальності аналогії додає і той факт, що револьверна технологія є не новою, проте зброю на її основі виробляють і сьогодні.

Якими є гнізда гібридного барабану? Які саме технології його наповнюють? Продовжуючи аналогію з барабаном револьверу, зауважу, що характер інструментів гібридного впливу може бути різним – від патрону зі зменшеним обсягом пороху всередині до розривної кулі, яка спроможна завдати смертельного удару небезпечному супротивнику. Держава, яка застосовує технології гібридного впливу, часом нагадує небезпечного озброєного злочинця, і це також варто розуміти достатньо чітко.

Чому приклад України у цьому контексті є важливим? Наша країна відчула на собі вплив гібридних технології ще до окупації Криму Росією та початку бойових дій на Донбасі. Практично протягом 30 років після проголошення незалежності Україна сприймалася російською політичною елітою як тимчасово втрачена територія, ставлення до неї було відповідним. Один з висновків, який можна зробити з подій останніх семи років – у демократичній країні протидія гібридному впливу є не лише сферою відповідальності держави, але і викликом для громадянського суспільства, його спроможності дати відсіч зазіханням на суверенітет країни.

Фейки та дезінформація – найбільш потужний та універсальний «патрон» гібридного барабану, оскільки уявити собі гібридний вплив без застосування фейків неможливо. Вони можуть з'являтися у будь-яких сферах життя, впливати насамперед на наші емоції, часом виглядати на перший погляд безпечними як пранки (телефонні розіграші) чи цілеспрямована сатира на адресу влади. Проте головна загроза фейків – вони руйнують тонку межу між правдою та вигадкою, спроможні створити справжню паралельну реальність. У чутливі для країни моменти викликів національній безпеці неодноразово фіксуються спалахи дезінформації, які несуть значну загрозу державності. Можливо, головна небезпека фейків – недооцінка рівня їх небезпеки для держави та суспільства.

Кібератаки – з ними вже неодноразово стикалися навіть Сполучені Штати – найпотужніша на сьогоднішній день держава у світі. Якщо про них говорили під час зустрічі президенти США та Росії Джозеф Байден та Владімір Путін[1], то проблема дійсно є глобальною. Росія вперто заперечує власну причетність до здійснення кібератак у західному світі. Кремль досі не впіймали на гарячому. Буде справедливим зауважити, що технологічні можливості для їх проведення наявні у різних країн, проте всі вони маскуються за створенням «незалежних об'єднань» хакерів. Кібератаки потребують насамперед глобальної відповіді через загрозу за допомогу них спричинити техногенні катастрофи значного масштабу.

Дискредитація країни на міжнародній арені – далеко не кожна країна може сформувати привабливий імідж на міжнародній арені. Її зовнішньополітичний образ може зазнавати атак у ключові моменти (досягнення інтеграційних цілей, укладання масштабних контрактів тощо) її дипломатичної активності. Проте у регіоні Східної та Центральної Європи є чимало суперечностей, які не були належним чином опрацьовані у попередні роки. Найбільш показовою виглядає Волинська трагедія 1943 – 1944 років, яка і досі отруює відносини між Польщею та Україною. Вона знаходить продовження у нарузі над пам'ятниками, а у 2017 році невідомі провокатори обстріляли з гранатомета Генеральне консульство Польщі в Луцьку – адміністративному центрі Волині[2].

Ще один елемент дискредитації – звинувачення у співпраці з країнами, які свідомо порушують правила поведінки на міжнародній арені. У серпні 2017 року Україну звинуватили у співпраці з КНДР у сфері ракетних технологій[3], що виявилося добре продуманою маніпуляцією. Оперативна реакція МЗС України дозволила погасити скандал, однак немає жодних гарантій від повторного застосування подібних прийомів.

Вплив на чутливі теми всередині суспільства – для кожного суспільства вони свої, проте ксенофобія, статус сексуальних меншин чи біженців вже традиційно знаходять розголос у постсоціалістичних країнах. Росія намагається впливати на них, оскільки має чимало інформації про ситуацію всередині цих держав, а окремі аспекти їх життя може моделювати всередині російського суспільства. Справжнє полювання Кремля на лідера непарламентської опозиції Алєксєя Навального або вакханалія через загарбання Криму у 2014 році – найбільш показові випадки.

Втручання у демократичні процедури – його можна назвати «патроном» зі зменшеним обсягом пороху, оскільки їх можна визначити далеко не завжди. Таким впливом було цілеспрямоване ведення референдуму у Нідерландах щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС до негативного результату[4]. Куди більш відомими стали маніпуляції навколо Brexit або втручання до перебігу президентських виборів у США у 2016 році. Факти втручання до їх перебігу зафіксовано, маніпулятори досягли, можливо, головного результату – підірвано довіру до демократичних процедур, результатом чого став, зокрема, штурм Капітолію 7 січня 2021 року прихильниками Дональда Трампа та високий відсоток тих, хто вважає, що результати президентських виборів 2020 року у США було фальсифіковано[5].

Дегуманізація опонента – ця технологія зазвичай застосовується під час бойових дій для підвищення бойового духу власної армії. Проте в умовах гібридності її активно використовують на пострадянському просторі. Сюжет про «розіп'ятого хлопчика» липня 2014 року[6] навесні 2021 року змінився спекуляціями про обставини загибелі 5-річного хлопчика під Горлівкою, на території, яку не контролює українська влада. Проте дегуманізація супротивника відбувається не лише там, де йдуть бойові дії навіть низького ступеня інтенсивності – Лукашенко в Білорусі охоче навішує ярлик «нацисти» на своїх опонентів[7], добре розуміючи, як це слово сприймається у республіці, яка дуже постраждала від нацистської окупації під час Другої світової війни.

Гібридизація історичних подій – у Росії буквально сприймають фразу «Історію пишуть переможці», тому намагаються просувати власне тлумачення подій найбільш трагічної події ХХ століття. Владімір Путін офіційно звинуватив Польщу у колаборації з нацистами та намагався просунути власне бачення обставин Голокосту просто у музеї Яд-Вашем. Його маніпуляції під час виступу на Форумі пам'яті жертв Голокосту були настільки очевидними, що адміністрація музею була змушена принести вибачення[8]. У Кремлі добре усвідомлюють значення інтерпретації історичних подій у сучасному світі, тому участь Путіна у інформаційній кампанії була усвідомленою.

Інфодемія – пандемія COVID-19 суттєво змінила людства, перетворившись не лише на виклик для локальних систем охорони здоров'я, але і спричинивши інфодемію – поширення неперевіреної інформації в умовах підвищеної чутливості мільйонів споживачів інформаційних повідомлень. Коронавірус та його наслідки Росія та Китай намагаються використати у власних цілях, насамперед – для підсилення власного глобального впливу. Прискорення темпів поширення фейків, цілеспрямований підрив позицій відомих філантропів, просування методів посиленого адміністративного тиску як панацеї у боротьбі проти коронавірусу – все це Москва та Пекін взяли на озброєння.

Якими є заходи з ефективної протидії гібридному впливу? Очевидно, що швидко «розрядити» гібридний барабан сьогодні неможливо, оскільки для його спорядження були використані значні ресурси, а застосовує його держава, серед характеристик якої – наявність арсеналу ядерної зброї та статус постійного члена Ради Безпеки ООН. Тому протидіяти необхідно та потрібно не заборонами (вони не є ефективними), а збільшенням рівня критичного мислення у суспільстві, поширенням медіаграмотності та формування спільного наративу у Балтійсько-Чорноморському регіоні. Він розглядається Росією як зона стратегічного впливу, тому саме тут технології гібридного впливу застосовуються найбільш активно.


[1] https://www.bbc.com/russian/features-57523109

[2]

[3] https://www.nytimes.com/2017/08/14/world/asia/nort...

[4] https://www.dw.com/ru/%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BC%D0%...

[5] https://www.politico.com/news/2020/11/09/republica...

[6]

[7]

[8] https://www.radiosvoboda.org/a/news-yad-vashem-pom...