Володимир Зеленський запропонував парламентаріям розглянути як невідкладний проєкт закону 5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».

Сама назва законопроєкту програмує парламентаріїв на позитивне голосування. Хто, скажіть, захоче публічно пояснювати власне небажання «обмежувати надмірний вплив олігархів»? Проте в умовах гібридності у політиці та міжнародних відносинах є не зайвим прочитати і текст законопроєкту. Він невеликий і не потребуватиме багато часу.

Очевидно, що у авторів ініціативи була чітка політична мета – завдати удару по окремих гравцях українського політикуму, примусити їх згорнути власну активність, мінімізувати можливості опозиції. Ситуація виглядає тим більш пікантною, що Володимир Зеленський навряд чи б став президентом без допомоги олігархічних медіа, в ефірі яких він сформував репутацію людини, готової сміятися вголос над сильними світу цього. Не лише на організованих ними корпоративах, але і з блакитних екранів. До речі, недарма у політикумі заговорили про підвищення дисципліни всередині «Слуги народу» за рахунок збільшення обсягів «конвертації» її депутатів. Звісно, не квитками на концерти «95 кварталу».

Не менш пікантно, що невідкладним президентським законопроєктом у разі його схвалення влада готова порушити низку статей Конституції – щодо рівності, незалежно від майнового стану, гарантій на підприємницьку діяльність, права доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоуправління. Стає зрозумілим, чому Конституційний Суд нині максимально демонізований та дискредитований, а президент готується очолити КСУ через обрання Ольги Совгирі (депутатка фракції «Слуги народу», представниця парламенту у Конституційному Суді).

Критерії приналежності до олігархів від Зеленського – активна участь у політичному житті, значний вплив на медіа, статус бенефіціара природніх монополій та наявність статків розміром у мільйон прожиткових мінімумів – мають чимало оціночних суджень. Вирішувати, заносити чи ні громадянина до реєстру олігархів буде РНБО, склад якого формується президентськими указами. Тобто ми маємо справу з розширенням повноважень президента з претензією на створення власного органу впливу. Україна і без того живе у стані аматорсько-президентської республіки, ініціатива глави держави пропонує наростити йому владні м'язи просто тут і зараз. Звісно, під оплески значної частини електорату, адже співгромадянам було обіцяно «боротьбу з олігархами».

Список олігархів може виявитися зовсім іншим, ніж очікує чимало з нас, і прізвищ найбагатших громадян України може у ньому не виявитися. Рінат Ахметов, наприклад, наголосив, що він не олігарх, а інвестор. Ініціатива Зеленського направлена насамперед проти Петра Порошенка, лідера «Європейської солідарності», якого хочуть затаврувати як олігарха. Це прагнення, серед іншого, свідчить про марні спроби влади знайти докази порушення Порошенком закону під час перебування на посаді президента. Тому «джентльмени змінюють правила».

Цікаво, що керівник президентського офісу, його перший помічник не зобов'язані декларувати свої контакти з олігархами. Ага, їм же «по роботі» потрібно. Не менш цікаво, що багато професійних «борців з олігархами та корупцією» не наважуються відреагувати на ініціативу Зеленського.

До речі, стає зрозумілим, чому Володимир Зеленський активно (і практично одноособово) називає олігархом Віктора Медведчука. Той також швидше за все опиниться у реєстрі олігархів, адже у сучасній системі української влади не прийнято ставити під сумнів слова президента. Хто ще буде у цьому реєстрі – подивимося після ухвалення закону. Звісно, якщо парламент за нього проголосує. Сумніви не випадкові, адже у правлячій фракції чимало висуванців фінансово-промислових груп, які можуть віддати свій голос лише в разі гарантій недоторканості власного патрона.

Тому, хто потрапить до реєстру олігархів, буде заборонено фінансувати політичні партії та брати участь у великій приватизації. Варто нагадати ініціатору проєкту закону про олігархів, що велика приватизація в Україні вже давно пройшла, і багато з об'єктів купили ті, кого ми можемо не побачити у реєстрі олігархів. Щодо фінансування політичних партій, то людина вільна витрачати власні фінансові ресурси у спосіб, який вважає для себе прийнятним. Вітчизняну партійну систему в цьому сенсі важко назвати досконалою, по суті заможним людям дають сигнал триматися подалі від політичного життя.

Є відомий вислів: «Добрими намірами вистелено шлях до пекла». На початку тисячоліття під радісні оплески в Росії Владімір Путін пішов у наступ на Владіміра Гусинського та Міхаїла Ходорковського. Першого випхали за кордон транзитом чрез слідчий ізолятор, другий кілька років шив рукавиці на зоні, аж поки у Кремлі не вирішили, Інші олігархи все зрозуміли без додаткових натяків і фінансують забаганки Путіна без нагадувань. Проте Україна, як писав двічі президент Леонід Кучма, не Росія – інша ментальність.