Минулий тиждень подарував Україні та світові одразу низку сумних рекордів. Рекордів, на яких ще пару років годі було і сподіватись.

Міністерство фінансів США запровадило санкції проти 7 фізичних та 4 юридичних осіб з України через їх спробу втрутитися до перебігу президентських виборів у США в інтересах Росії. Це геополітичне найманство, з одного боку, навряд чи є унікальним для нашого політикуму, але нагадаємо, що «плівки Байдена» протягом кількох місяців «крутили» двоє діючих парламентаріїв – Андрій Деркач та Олександр Дубінський і ще група пов'язаних з ними людей. Санкції з боку США – промовисте свідчення того, що у Вашингтоні не лише добре розуміють внутрішньополітичну кухню Печерських пагорбів, але і тверезо оцінюють ступінь впливу Кремля на ЗеКоманду. Показово, що підсанкційний Дубінський не зумів навіть добитися позачергового засідання фракції «Слуга народу», яка мала б продемонструвати солідарність з ним.

Палата представників Сенату вдруге протягом каденції оголосила імпічмент Дональду Трампу через підбурювання до заколоту. Такою стала реакція американських законодавців на спробу прихильників Трампа захопити Капітолій 6 січня. У Палаті представників у Демократичної партії є більшість, однак навряд чи варто розраховувати, що у поділеному навпіл демократами та республіканцями Сенаті знайдеться 2/3 бажаючих підтримати імпічмент. Тому стверджувати, що Трамп йде з політики нині зарано, швидше, з 20 січня у нього будуть розв'язані руки.

Ще один сумний рекорд пов'язаний з коронавірусом. Схоже, Україна стала єдиною країною Європи, де про початок вакцинації населення лише говорять у майбутньому часі, а планів ефективного переривання ланцюжка захворювань немає. Лексичні вправи уряду та президента з визначення електорально привабливих назв періодів обмежень не дозволяють стверджувати про успіх. Україна перетворюється на ковід-гетто загальноєвропейського масштабу, і ця проблема є пролонгованою в часі.

Схоже, «єдиний порив» представників влади у питанні зменшення тарифів, які несподівано для президента, уряду та членів фракції «Слуга народу» виявилися захмарними, створює для Зеленського та його команди ілюзію припинення падіння популярності. Глава держави показово чхає на норми закону, а його оточення жонглює цифрами, перетворюючи зменшення тарифу на 3% у публічній сфері на запевнення про зменшення на третину. Мабуть, це і є арифметика та економіка, на яку ми заслуговуємо.

У Києві побувала Мая Санду, візит якої на Банковій анонсували як епохальний. Натомість відновлення діалогу з президентом парламентської республіки – досягнення далеко не вищого рангу, тим паче, що Санду зараз всерйоз занепокоєна проблемою проведення дочасних парламентських виборів. Тому у Києві прозвучали здебільшого декларації та запевнення, над конкретним втіленням яких ще доведеться попрацювати.

Зустріч політичних радників Нормандської четвірки у Берліні вже традиційно принесла хіба що «відчуття морального задоволення». Щоправда, лише для офіційного Києва, оскільки Кремль зробив «хід конем»: представники бандитських республік пообіцяли передати через Віктора Медведчука групу заручників українській стороні. Це літні люди та жінки, які не брали участі у бойових діях. «Жест милосердя», який чудово демонструє звірячу сутність Путіна та його маріонеток.

Європейський Суд з прав людини прийняв до розгляду позов України до Росії про загарбання Криму. Очікувати швидкого рішення у даному питанні не випадає (ЄСПЛ завантажений різноманітними позовами), проте влада України повинна вже сьогодні думати над тим, як правильно комунікувати навіть проміжне рішення ЄСПЛ.

До Москви повернувся Алєксєй Навальний, і цей процес знайшов аномально великий відбиток в українському та світовому інформаційному просторі. Питання не лише в тому, що головний публічний критик Путіна повертається до РФ, але і в тому, що цей крок дозволить Берліну та Москві спробувати здійснити останній ривок у питанні добудови NordStream2.