Ризикую випасти з тренду, проте все одно зауважу: в ефективній роботі Кабінету Міністрів головними є не персоналії, а наявність політичної волі та спроможність не думати про власний рейтинг популярності та особисте збагачення. Все інше – другорядне.

Післяреволюційні події в Україні показали кілька фактів, пройти повз які практично неможливо. Вони є очевидними не лише для представників влади, але і для мільйонів громадян. Ці факти не просто вкладаються в систему координат «зрада — перемога», у якій вже майже два роки живе українське суспільство, вони, власне, створюють цю систему координат.

Отже, про очевидне:

- Після втечі Януковича бенефіциари Революції Гідності застосували квотний принцип поділу посад у владі. Це засвідчує їхню неготовність до відповідальності за ухвалення складних рішень, необхідних для забезпечення реальних перетворень в країні.

- Росія впевнено тримала руку на пульсі команди Януковича та не позбавлена впливу на нинішню політичну еліту. Тому тріумфальна перемога над агресором у гібридній війні виглядає сьогодні fata morgana. Суспільство має бути готовим до тривалого протистояння з Росією та робити висновки з допущених помилок.

- Олігархічний характер української економіки не є провиною нинішньої владної команди, вона недопрацювала в іншому: не створені реальні умови для витіснення олігархів та розвитку малого і середнього бізнесу.

- Влада в цілому не зуміла навчитися ефективним комунікаціям з громадянами, чим створила парадоксальну ситуацію: часом розумні та виважені дії тих, хто має керувати державою, не знаходять потрібного резонансу в суспільстві.

- Суспільство продовжує жити в умовах діалектично гіпертрофованих очікувань та масштабної недовіри до влади, яка накопичилася ще за правління Януковича, а сьогодні працює вже проти його політичних опонентів.

- Уряд після Революції Гідності продовжує нагадувати сукупність висуванців різних ФПГ та політичних проектів, часто фізично не спроможних піднятися над їхніми інтересами для захисту державних.

- Україні пощастило отримати два високих врожаї зернових поспіль, надходження від експорту сільськогосподарської продукції суттєво зменшили загрози для існування держави.

- Навіть в умовах протистояння з Росією та важкої економічної кризи влада не схильна до ефективної консолідації навколо потреб виживання країни, здійснення реальних, а не косметичних реформ.

- Назвати Україну парламентсько-президентською республікою сьогодні не візьметься жоден серйозний експерт з державного управління: прагнення глави держави до посилення впливу на події в країні дивним чином кореспондується з відсутністю у значної частини депутатського корпусу прагнення впливати на ситуацію в країні через парламентські механізми.

- Прагнення прем'єр-міністра маніпулювати питанням про відповідальність Кабінету Міністрів виглядає недалекоглядним через короткотерміновість ефекту від подібних кроків.

- Парадоксальним чином розпад коаліції «Європейська Україна» міг би сприяти підвищенню ефективності роботи уряду. Звісно, за кількох умов, про які йдеться далі.

- Кабінет Міністрів повинен перестати бути ареною протистояння між командами президента та прем'єра, уряд має перетворитися на штаб перетворень в країні.

- Певну користь може принести розпад великих фракцій, їх сегментація може створити договірне середовище у депутатському корпусі.

- Подібний сценарій залучить до ухвалення рішень і депутатські групи з числа колишніх «регіоналів», і позафракційних парламентаріїв.

- Уряд має втратити впевненість у наявності у нього гарантованої підтримки та перейти до більш ефективного діалогу з народними депутатами, над якими через розпад коаліції тяжітиме загроза дострокових виборів.

- Зміни у складі уряду мають бути спрямовані на забезпечення його технократичного характеру, перетворення на інструмент здійснення реформ в країні.

- Розпуск парламенту в разі розпаду коаліції – право, а не обов'язок президента, який може стати неформальним диспетчером створення ситуативних парламентських більшостей для ухвалення стратегічно важливих рішень.

- Добре усвідомлюю не ідеальність запропонованої конструкції влади, проте виступ віце-президента США Джо Байдена вчергове наголосив на необхідності нелінійних кроків для кардинальної зміни ситуації в країні.