site.ua
evgen.magda
Євген Магда
член клубу

Гібридна війна, на відміну від класичної, ведеться не заради захоплення територій, але заради забезпечення ефективного впливу на свідомість та уявлення значних мас людей. І затишшя на Сході цілком може обернутися загостренням внутрішньополітичної ситуації.

Росія не зуміла добитися утворення Новоросії та не відрізала Україну від морських портів (можна лише уявити, як подібний сценарій вплинув би на експортний потенціал країни, що спирається на продукцію аграріїв та металургів), проте не збирається залишати нашу державу у спокої. Незалежна та успішна Україна, у сьогоднішній ситуації – її потенціал стати такою – є найбільшою для Росії загрозою, куди серйознішою за демонізовані Штати та Європу. Активізація Кремля на близькосхідному напрямі не повинна нікого вводити в оману, адже РФ продовжує грати роль «наддержави», якій цілком до снаги діяти водночас на кількох фронтах. Одним з них стає внутрішній фронт гібридної війни проти України.

Варто розуміти, що до спроби підім'яти Україну під власні інтереси Росія готувалася протягом тривалого часу. Для неї це питання є стратегічно важливим з огляду на можливість за рахунок його розв'язання вирішити одразу кілька завдань: і посилити власний вплив на пострадянському просторі до максимуму, і «передати привіт» низці країн Центральної Європи. Тому були розроблені численні сценарії: від маловірогідних до цілком ефективних та прагматичних, їх кількість достатня для маневру та доволі швидкого перелаштування. Кремль нагадує шулера, який має не лише джокера в рукаві, але і кілька карт різних мастей – про всяк випадок.

Один з прикладів застосування технологій гібридної війни: в українському інформаційному просторі щоденно з'являються коментарі Віктора Медведчука, лідера «Українського вибору», кума Володимира Путіна, учасника української делегації на переговорах у Мінську. Класичний приклад «зради», якщо упустити один факт: Медведчук веде переговори про звільнення полонених, а не про політичний устрій України та перспективи реінтеграції Донбасу

Очевидне прагнення Росії – нав'язати Україні власний алгоритм розвитку, порядок денний, який би вимагав від офіційного Києва завжди грати другим номером, без надії на перемогу. Комплекс «старшого брата» для кремлівської політики стосовно України є визначальним та стратегічним. Для його реалізації у російської влади є доволі багато інструментів та – що більш важливо – низка попутників всередині українського суспільства. Не варто вважати їх всіх зрадниками, однак відсутність консолідуючої платформи серйозно підриває позиції української влади.

Справа навіть не в опозиції, яка переживає свій справжній розквіт завдяки різноманітності та часом беззмістовності критичних випадів. Куди більшою проблемою є відсутність консолідації влади заради здійснення перетворень та захисту національних інтересів України. Партійні прапори (у кращому випадку) і надалі майоріють над національним, а часом – доволі прагматично прикривають бізнесові інтереси. І коли вже здається, що ситуація досягла дна, відбувається подія, що засвідчує: ми лише пірнаємо глибше у мул політичних договорняків та отримання економічної вигоди за принципом «Після нас хоч потоп». Подібна ситуація не триватиме вічно, попри усвідомлення багатьма тверезомислячими людьми шкідливості третього Майдану для України. Суспільство конче потребує реальних змін, переживаючи сильну втому від неефективності політиків.

Восени цього року Україні дуже потрібна консолідація тих, хто називає себе політичною елітою. Фактори російського тиску, західного розчарування непомітністю українських реформ та зростаючого незадоволення громадян ситуацією мають стати каталізаторами зростання якості вітчизняних політиків. Їм доцільно прискорити процес власного дорослішання та усвідомлення завдань, які стоять перед державою. На внутрішньому фронті гібридної війни кожен її солдат повинен знати свій маневр, інакше процес бурбонізації українських політиків буде невідворотнім, а за українську державність вже у найближчій ніхто не дасть і ламаного шеляга. Найбільша країна Європи у вигляді «сірої зони» - це вирок, апелювати до якого ризикуватимуть багато наступних поколінь українців. Куди простіше зберегти державність, ніж вчергове боротися за її відновлення.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація