14 квітня виповнюється дев'яносто років з дня смерті Володимира Маяковського.
Літературна доля Володимира Маяковського склалася вельми драматично. Отримавши клеймо поета російської революції, він автоматично потрапив в опалу сучасної української освіти. Політика взяла верх.
Вато зазначити, що все своє життя Маяковський був тісно пов'язаний з Україною.
Його батько мав серед предків представників українського козацтва. Так, Маяковський Костянтин Кирилович – прадід поета по батькові, був сином полкового осавула, що служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії. У 1822 р. після завоювання Грузії був переведений на Кавказ. Дід поета по батьківській лінії – Маяковський Костянтин Костянтинович народився в українському Бериславі, проте виріс у Грузії, довгі роки служив секретарем повітового правління Ахалціхе.
Бабуся поета по батькові – Данилевська Євфросинія Йосипівна, походила з роду вихідця з Подільської губернії (нині – Вінницька область) козака Данила і була двоюрідною сестрою відомого українського дослідника і письменника Г. Данилевського. До слова, саме Данилевського можна назвати одним із родоначальників української фантастики.
Мама Володимира – Павленко Олександра Олексіївна, була дочкою українця, штабс-капітана Павленко Олексія Івановича (дід поета по матері). Батько поета – Маяковський Володимир Костянтинович народився вже в Ахалціхе, навчався в Кутаїсі та Тбілісі, служив лісничим у фортеці Багдад.
Три разных истока во мне речевых:
Я – не из кацапов-разинь.
Я -дедом казак,
Другим – сечевик,
А по рожденью грузин.
Ось такий родовід В. Маяковського, народженого в Грузії в сім'ї українців, закинутих імперською волею завойовувати Кавказ.
А щоб усвідомити суть відношення «комуністичного поета» Маяковського до України, відчути його широку козацьку душу, варто вдумливо прочитати його вірш «Борг Україні», написаний у 1926 році, де любов до України прекрасно бринить і російською мовою:
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ
– Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов
– Бульбы и известного Шевченка,
– Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут – зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов
– Анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль...
Разучите эту мову на знаменах
– лексиконах алых,
Эта мова величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
Час расплаты настав...»
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного «Слышишь»?!
Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь,
– Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово «чуешь».
Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.
14 квітня 1930 року Маяковський вистрілив собі в серце, залишивши посмертну записку.
Послуговуючись політичними кліше, ми часто стаємо заручниками власної необізнаності. В радянській період ми вчили творчість багатьох поетів і письменників в контексті їх революційної приналежності. Наразі ламаємо списи, проводячи культурні люстрації в залежності від вподобань тих, хто через нашу наївність та неосвіченість, монополізує право на істину.
Варто наново відкрити для себе унікальну особистість поета з українським козацькім корінням.
