site.ua
dmytro.ostapchuk
Дмитро Остапчук
новачок

Перед початком створення цього допису окремо зазирнув у текст чинного Закону про державні закупівлі. Різні умови закупівель, різні процедури, різні характери торгів та визначення переможців. Якщо описувати кожну окрему схему, не вистачить, по-перше, терпіння читачів, по-друге, мабуть, достатньо і першого :) Тому, треба визначити загальні риси усіх без виключення тендерів і зосередитись саме на них.

А загальними для всіх тендерних закупівель є дві найголовніші події: перемога «свого» учасника та розмір «відкату» для замовника закупівель. Саме на їх реалізацію і спрямовані усі зусилля – від укладення замовником річного плану і до підписання договору з переможцем.

Як взагалі здійснюється середньостатистична державна закупівля? Вважаю, що треба зупинитись на відкритих торгах з питань придбання товарів та послуг, не торкаючись при цьому монополій, постачання газу, води або теплової енергії. Там теж багато нюансів, але зараз річ про інше. Про переговорну процедуру закупівлі, яка замінила зараз закупівлю з одним учасником-теж окремо.

Отже, державна структура відповідно до свого річного плану закупівель (як він створюється та корегується, це тема іншої статті) вирішила організувати тендер на купівлю товару чи послуги та оприлюднило інформацію про це. Що відбувається за цією подією?

Як правило, у замовника вже є свій переможець, підприємство або команда (бо підприємства можна змінювати, як рукавички, більш того, в деяких галузях вік існування підприємства не більше 1-1,5 років, до першого приходу до нього Державної Фінансової Інспекції, в минулому КРУ), що давно вже в «темі», знайомо з розмірами «відкатів», та взагалі має досвід роботи з цією державною установою.

Дуже важлива цифра – розмір «відкату». В поточний час це вже, майже, офіційна частка вартості товару чи послуги, що закладається у суму тендерної закупівлі. З початку 2015 року на товари він складає 20-50 відсотків, в залежності від галузі, на програмне забезпечення-50, на будівельні роботи – від 50 відсотків. Отже, на поточний час держава переплачує за свої потреби практично вдвічі. Умов, за яких переможець не платить замовнику грошових коштів у виді «відкату» на поточний час не існує. Обов'язковий розмір відкату, до речі, увійшов у практику економічних відносин у 2005-му році (задача на пам'ять про ім'я тодішнього президента та прем'єр-міністра), до цього він жорстко не обговорювався із замовниками тендерів, але, на «джентельменському рівні» моветоном було не віддячити замовника десятиною.

Ця важлива справа (перемога+відкат) потребує і серйозної підготовки.

І тут на сцені тендерного театру з'являються вони – «тендерні гейші», яких учасники процесу ласкаво називають «дублери». Хто такі дублери? Дублери-це підприємства, які належним чином створюють «конкуренцію» у тендерних закупівлях . Як це робиться? Як правило, дублери теж в «темі» тендера, можуть представляти як конкуруюче підприємство так і бути іншою своєю фірмою. Ціни на послуги «дублерів» теж відомі: 1 відсоток від суми тендеру, якщо тендерну документацію робить сам переможець і від «гейші» необхідна тільки присутність при її розкритті або 3-4 відсотки, якщо тендерну документацію він робить самостійно. «Дублер» може навіть і перемогти, і якщо він не має наміру сам виконувати свої обов'язки за договором, за 15-20 відсотків він передає його справжньому переможцю тендеру.

В цій логічній та послідовній схемі існує певний делікатний момент. Ніхто не застрахований від того, що після оголошення торгів на них не прийде «лівий» учасник. Цим, до речі, активно користуються «тендерні тролі», річ про яких піде пізніше. Так от, дуже важливим показником, того, що в тендері будуть брати участь тільки свої, є кількість запитів на тендерну документацію. Якщо, тендерну документацію запитав хтось, хто не входить до пулу «аккредитованих до відкату» підприємств-це справжня надзвичайна подія для замовника тендеру. Так часто буває у великих підприємствах, коли працівники одного департаменту «зливають» інсайдерську інформацію про тендер, що проводить інший департамент. Борються з нею просто: видають зміни до тендерної документації і дивляться, чи не прийде чужинець знову. У переважної більшості випадків ці люди тонкий натяк розуміють і за змінами вже не з'являються. Якщо ж, і це не зупиняє лівака, тендерні торги з високою долею вірогідності під будь-яким приводом відміняють. Також, дуже важливим чинником, що впливає на перемогу тільки «свого» учасника є сама тендерна документація, де якість та особливості товару або послуги виписуються під ті, що є у «свого» підприємства. Контрольними до недопущення чужинців є певна заставна або страхова сума, що заявляється замовником в умовах тендеру і вноситься учасниками, фактично блокуючись на рахунках Держказначейства на тривалий термін. Отже, виграти «чужинцю» навіть теоретично – неможливо.

Зараз в Україні існують тисячі груп таких переможців та дублерів, які розписують на двох-трьох окремі галузі поставок державним підприємствам. Інформацію про них, яка, хоч і знаходиться, нібито, у вільному доступі, насправді заховано глибоко у надрах державної комп'ютерної системи тендерів. Доступ до неї громадськість отримала лише навесні 2015 року.

Отже, усі перепони пройдено, «потрібний» переможець оголошений, гроші від Держказначейства перераховані. Що далі? А далі – святе: перетворення «відкату» у гроші. Переможець на свій страх та ризик проводить певні дії за якими безготівкові гроші Державного казначейства перетворюються на готівку. До речі, останні системні виміри обсягу «обналу» в країні проводила ще команда Януковича десь у 2013 році. За їх відомостями об'єм готівки, що виплачувався громадянам у якості заробітньої платні , а це 80-100 млрд. гривень на рік, становив тільки третину готівки, що циркулює у державі. Отже, ще 200 млрд. гривень на рік – це, фактично, обсяг ринку «обготівкування» чи, як ще кажуть «обналічкі». До речі «попередники» поставили цей процес на потік створивши так звану «систему». В поточний час ринок переводу грошових коштів у готівку вже не монополізований, займаються їм так звані «партизани», у переможця тендеру завжди є ризик попасти при цьому процесі «під ковпак» у контролюючих органів. Відкат, що приніс комерсант, керівник держустанови складає у так звану «шухляду» (по рос. «тумбочку»). «Шухляда» існує у всіх державних установах, що здійснюють державні закупівлі та використовується для трьох речей: відправки грошей «нагору», збагачення керівників та оплати праці виконавцям, що складають тендерні комісії в держустановах.

Ну і, наостанок, після всіх маніпуляцій із грошовими коштами, тратами, що були описані раніш, у переможця, як це не дивно, ще залишаються певні зобов'язання за договором. Якщо грошей вистачає, переможець їх виконує, а якщо – ні, це теж не біда, замовник тендера вносить у договір зміни та замість ста звичайних шпал, наприклад, замовляє десять, але іншого коліру, а замість ста комплектів білизни - десять бушлатів. PROFIT.

Так, взагалі, зараз і проходить левова частина державних тендерів в Україні.

Наприкінці допису, кілька слів про такий специфічний від бізнесу, як «тендерний тролінг».

Наявність можливості участі та теоретичної перемоги у державних тендерах народило бізнес тендерного тролінгу. Юридична особа або приватний підприємець, що реєструються для участі у державному тендері, не мають на своїй меті перемогти у тендері – їх головна ціль зірвати тендер у тому випадку, коли перемови з переможцем завершується нічим і він не погоджується відшкодувати на користь «троля» 15-20 відсотків від суми тендера. У цьому випадку він звертається до Антимонопольного Комітету із опротестуванням результатів торгів. «Тролі» як правило в АМК люди нечужі, результати торгів із високою долею вірогідності визнають недійсними.

Дмитро Остапчук та Дмитро Булатов

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація