Електоральна «битва за Київ» подібна на війну «усіх проти усіх». У першу чергу постраждала єдність партії влади. «Слуги», які мають перед очима настільки ласий трофей як столицю, цілком природньо не можуть домовитися щодо єдиної кандидатури на міського голову і виступають окремими загонами з «новими обличчями» замість штандартів.
Спрацьовує та сама строкатість команди Зеленського, її умовність та тяжіння до різних центрів сили, про які з самого початку існування проекту «Слуги народу» говорили політологи. Тепер так само не додають балів медіа-скандали оцих самих нових обличь. На кшталт зафільмованого прибуття одного із таких кандидатів від «Слуг», «чесного та багатого журналіста» Дубінського на місце зйомки передвиборчого кліпу для проїзду велосипедом на джипі, який ще й безладно та поза правилами був покинутий на дорозі. Або кіно щодо іншого такого кандидата, Верещук, конфлікт, якої з п'ятим президентом Петром Порошенком у прямому ефірі продемонстрував, відсутність дипломатичності, впертість та, м'яко кажучи відсутність розуміння у сутності інформаційної війни.
З огляду на те, що будь-яка соціологія, навіть найкомпліментарніша до влади демонструє стійке розчарування українців командою Зеленського, ці скандали, разом з іншими подібними пришвидшать відтік голосів киян від будь-кого зі «Слуг» на міських виборах. Ситуація екстраполюється і на Україну в цілому. Виникає парадокс. Деякі заміри громадської думки говорять про те, що п'ятдесят відсотків взагалі втомилися від політики, їх однаково дратують і старі і нові обличчя. А традиційні політичні сили досягли своєї електоральної стелі і стабілізувалися.
Тож зростання ані проросійського ОПЗЖ (голосування таких виборців за Зеленського було суто ситуативним та протестним і вони одразу залишили його, що довели результати парламентських виборів), ані «Батьківщини» (прибічники цієї сили у більшості своєї орієнтуються безпосередньо на вождя, ця група є сталою та найбільш гомогенною на українському електоральному полі) та «Європейської солідарності» (тут коментарі зайві, надто близькі президентські вибори), за рахунок недавніх симпатиків Зеленського не відбудеться.
І тут у новоствореної «Перемоги Пальчевського» широке поле для маневру та росту. Саме за рахунок тих, хто йде від Зеленського. Тим більше, що з одного боку саме Пальчевський демонструє ту звичну для колишніх виборців Зеленського динамічність та харизму, а з іншого в його образі є ті риси, яких шукав багато хто з його виборців в нинішньому президенті: бізнесмен з реальною справою, досвід ведення справ з Заходом, заведення інвестицій. У випадку з Зеленським ці сподівання не виправдалися. І його виборці на роздоріжжі та у пошуку. Пальчевському залишається тільки підхопити їх, а партії провести грамотну кампанію. Тобто перспективи цієї партії для потрапляння у наступний парламент, саме за рахунок мобілізації колишніх прибічників Зеленського стають абсолютно реальними.
