site.ua
dmitro.vovnyanko
Дмитро Калинчук
топ-автор

У п'ятницю – суботу 23-24 вересня мені пощастило потрапити на зустріч блогерів з керівниками тилу Збройних сил, службовцями Центру розвитку і супроводу матеріального забезпечення ЗСУ та виробниками значущої деталі військового спорядження (тобто – взуття) – компанією «Талан».

Оговорюся зразу. Я вже читав відгуки товаришів і бачив підхід класу «там пускали пил, а отам – класні пацани». Такий підхід – не про мене. Я не вірю в демонів корупції з одного боку і янголів прогресу та європейськості – з іншого. Українські реалії чітко змальовують: вчорашній зек може стати незламним борцем за забезпечення хворих ліками (доведено Шерембеєм), а незламний борець з корупцією може раптом придбати квартирку на 200 квадратів (доказано Лещенком). Отже – не створи собі кумира – обдурить.

Скажу чесно, мені відверто чхати, хто й як намагався пускати нам в очі пил. По хорошому – намагалися всі. Всі годували обідами і бутербродами. Всі намагалися довести, що вони гарні і старанні, і от відтепер і зараз працювати почнуть – що закачаєшся. Мене ж цікавили не фарбовані бордюри, совочки біля «буржуйки» та не манера говорити «посадовець_високого_рангу_stile». Реагувати на це – значить не побачити лісу за деревами. Мене цікавив ліс. Тобто – обсяг проблем, що робиться для їхнього вирішення, і що – не робиться.

Отже. Група блогерів – військовослужбовців, демобілізованих військовиків, добровольців та журналістів провела три зустрічі. Пройдемося по кожній.


В тилу.

Керівництво тилу ЗСУ НЕ здивувало – зустріло НЕ в бліндажі посеред роздовбаного поля, НЕ запропонувало сісти на снарядні ящики і НЕ малювало схеми у півтемряві на закопченій дошці. В/ч, намет зі столами, «буржуйка» з совочком, проектор для слайдів…

І співрозмовники – начальник тилу ЗСУ генерал Іван Гаврилюк, начальник управління забезпечення паливно-мастильних речовин полковник Олександр Заіченко і начальник управління речового забезпечення полковник Юрій Гусляков.

Команда блогерів підібралася зубаста, вчепляться – не відпустять. В тому, що гострі питання будуть і буде їх багато – не сумнівався ніхто. Відверто кажучи, ідучи на цю зустріч, я збагнути не міг – на фіга цей геморой знадобився раднику президента Юрію Бірюкову, який власне і організував цей «похід блогерів по тилах»? Він то, на відміну від чиновників МО, знав з ким має справу і чого чекати від блогерської спільноти… Тепер – розумію «на фіга». Але про це – потім.

Блогери запитують


Приїхали. Сіли. Вислухали. Заговорили. Що я дізнався з розповідей керівників Тилу збройних сил?

Проблема раз. Міністерство оборони вже другий рік примудряється воювати і забезпечувати армію в умовах хронічного недофінансування. Цифри мене насправді шокували. При заявлених тилом потребах у 10 мільярдів грн. мінфін йому видав 1,6 мільярдів – і крутися як хочеш. Неподобство! Хіба можна давати грошей ВОЮЮЧІЙ армії, якщо не підвищені пенсії?

Проблема два. Розподіленість обов'язків з забезпечення армії між кількома управліннями, департаментами та службами. Товаришів-блогерів сильно збурив той факт, що керівники тилу ЗСУ неодноразово повторювали «це не наша парафія», «за це відповідаємо не ми», тощо. Але нічого іншого вони сказати просто не могли – бо то й справді не їхня парафія.

Система організації держзакупівель (тим більше – для силовиків) між різними департаментами свого часу була розподілена навмисно, аби уникнути корупційної складової. Але в питаннях кування власного добробуту українці – непереможні. Те, що створювалося як засіб боротьби з корупцією, чиновники перетворили на інструмент корупції – заявку подану у квітні певний департамент тягне до серпня… коли під ногами запалає земля і коли купуватимеш що матимеш, бо альтернатива – гола-боса армія на позиціях зимою.

В такий спосіб з виділених Мінфіном 1,6 млрд грн. Департамент державних закупівель закупив матцінностей приблизно на 600 млн грн. Більшість заявок про необхідне для армії, тил ЗСУ і керівництво МО подали ще в квітні, але контракти були підписані аж у серпні. Холодильники які на ВОПах були потрібні влітку, частини отримають… у листопаді. З тисячі благовидних причин Департамент держзакупівель протягнув час – і от, маємо. І – ну не написано в людини на лобі «мутить» вона, чи справді переймається якістю продукції, що піде в частини?

Юрій Бірюков розповів, що наразі була зупинена закупівля партії флісу для пошивки теплих курток для ЗСУ. Надані зразки не відповідали вимогам, простіше кажучи були паршиві. Як похідне – ситуація з забезпеченням армії теплими речам вкрай важка, але генерал Гаврилюк нас переконував – резерви є і питання буде вирішене. Хочеться вірити.

Начальник департаменту держзакупівель наразі звільнений. Його спадок розгрібають сукупно кілька служб.

Генерал - відповідає


Проблема три. Інтриги з економічним підтекстом від панів-політиків. З тою самою метою – затягуванням термінів, панове депутати (у недавньому минулому – па-а-а-алкі борці з корупцією) засипали тилові служби ЗСУ депутатськими запитами, відповідати на які – час і ресурси. Як похідне – наразі 17 тисяч (!) комплектів форми лежать заарештовані – по них триває перевірка.

Проблема чотири – банальне крадійство. Я свідомо пишу цю проблему НЕ першою, бо по-перше, крадуть там, де є умови, а як раз умови описані вище. По-друге, шановні, пишу як людина яка все ж таки гарно знає історію. Крадійсво було лихом всіх армій світу у всі часи, і в умовах нинішньої української демократичної системи вирішити цю проблему швидко нереально, тому що нереально взагалі – я в цьому переконаний. Тільки так – лупати цю скалу і точити камінь водою. Альтернатива – повернення до режиму «сталінізм_mode», коли проблеми залишаться так само як зараз, а рядків на кшталт цих – не буде як явища.

Шахрайство в армії – лихо на всіх рівнях. Цікава ситуація сталася прямо під час зустрічі. Коли один з блогерів поскаржився на відсутність пального для генераторів в їхній частині, присутній там же полковник Заіченко повідомив, що згадана частина отримала 800 л пального. Вражений блогер пообіцяв поцікавитися долею цих 800 л у себе в частині – у командування.

Проблема п'ять – дикий кадровий голод. Керівники тилу ЗСУ чесно визнали – професійних кадрів постачальників, логістів та інших фахівців тилу практично нема, старі кадри ідуть на звільнення, але міняти їх немає ким. Фахівці служби тилу останнім часом практично не готувалися. Ще гірша ситуація на фронті – обов'язки тиловиків займають взагалі люди випадкові, призвані з резерву, які не мають ані потрібних навичок і знань, ані уміння встановити контакти з відповідними службами і вирішувати питання забезпечення системно, а не за принципом «затикати де тече».

Так от і виходить. Старі кадри не вміють не красти – молоді не вміють працювати. Саме ці кари мусять забезпечити армію і зробити її здатною перемагати.

Доречне питання – що ж робить керівництво Міноборони, аби покарати винних в такому стані речей? Відповідь – рівно те робить, що може за законом. За словами генерала Гаврилюка шестеро чиновників були розжалувані і звільнені зі служби. Кримінальне ж переслідування – не парафія Міноборони, цим займається військова прокуратура. Закон про воєнну поліцію вже кілька років гуляє під куполом ВР.

Виправляються проблеми в самій системі постачання. Наказ № 223 від 29 квітня 2016 р. значно розширив права командирів на списання військового майна.

Все це – нереально багато порівняно навіть з січнем 15-го, коли мобілізованих вдягали у канадську форму, бо більше не було ніякої. Водночас все це – ніщо, порівняно з тим чого хочеться більшості населення.

Керівники тилу ЗСУ намагалися відповідати на питання і підтримувати розмову – як уміли, в режимі «чиновник_mode», так аби не сказати зайвого. Залишили свої телефони для вирішення проблем в оперативному режимі.

Дзвоніть, повідомляйте...


Просили максимально повідомляти про проблеми і цим допомагати роботі тилу.

Блогери обіцяли повідомляти.


Обитель Марченко.

Частиною другою подорожі «по тилах» був Центр розвитку і супроводу матеріального забезпечення (ЦРСМЗ), прозваний в народі по імені його керівника підполковника Дмитра Марченка, у минулому – бойового офіцера з 79-ї бригади. У Центрі нас зустріло… відро. І лежав у тому відрі занурений у воду черевик «Талан». Але про це – пізніше.

Центр був створений за ініціативою волонтера (тепер - нардепа) Тетяни Ричкової з метою зміни норм харчування та речового забезпечення, зміни системи контролю над продукцією що її постачають у війська. Ще одна мета існування Центру – наближення української армії до стандартів НАТО.

Підполковник Марченко

Підполковник Марченко у відкритій манері заявив, що опір діяльності Центру він відчуває скажений. Ще створенню центру опиралося все тодішнє керівництво тилу ЗСУ (нині - звільнене). Було від чого. Вже зараз Центру переданий контроль над товарами, що їх постачають в частини замість сумно відомої системи воєнпредів. Центр почав контролювати форму на етапі кінцевої продукції (воєнпреди контролювали лише на етапі тканини і фурнітури). Відповідь не забарился. Департамент держзакупівель по суті, вів боротьбу з Центром.


Експериментальні зразки форми

Ще один напрямок центру – розробка для армії нових разків обмундирування та харчів. По суті діяльність Центру – вічна. У світі постійно міняються матеріали, з'являються нові дизайнерські рішення, у вже готовій формі знаходять недоліки – вносити зміни і вдосконалювати існуючі зразки задача саме Центру Марченко.

Блогери з цікавістю розглядали нові елементи спорядження, приміряли зразки нової форми, стрибали на пакунках з картопляним рагу (не лопнула), і слухали сумну правду від підполковника Марченка та Юрія Бірюкова. Вигризти речове забезпечення у Кабміну на користь Міноборони – вдалося. Вигризти харчове забезпечення – практично нереально, відповідний закон просто не набере голосів у Верховній раді. Ідеться про 4 млрд гривень – такими грішми ніхто не ділитиметься за так. Навіть розширення існуючих норм харчування зустрічає шалений опір з боку мінфіну. Не спить і Верховна Рада

Нові пайки. І "Талан" у відрі.


Підполковник Марченко продемонстрував які депутатські запити йому насилають. Блогери прибалділи від заяви нардепа про те, що підошва у військового берця має бути камуфльована, бо чорна демаскерує бійця (а я в АТО був як раз у чорних берцях – який жах!) і що устілка черевика не відповідає потребам, бо не захищає від вибуху протипіхотної міни (!!!). І на всі ці літературні шедеври центр мусить відповідати!

Взагалі спілкування в Центрі Марченко підкупало відвертістю і конкретикою. Якщо у тилу ЗСУ відчувалася знайома чиновницька звичка «сказати, аби не сказати зайвого», у Центрі Марченко офіцери говорили відверто і відкрито – видно, що ці люди справді переймаються своєю справою і щиро хочуть перемін на краще. Попри недофінансування і опір політиків ці офіцери сумлінно «лупають скалу».

Панна міряє рукавички


Враження від Центру було дуже гарне. Лише єдиний гидкий хробачок гриз зсередини – ну як ті, хто зараз з приводу Центру розривається від захвату, за півроку його ж звинувачуватимуть у всіх смертних гріхах? Підстав так думати більш ніж достатньо – саме Центр тепер відповідатиме за якість армійської «речівки» і саме на нього тепер падатимуть шишки з усіх боків – від волонтерів-зрадофілів до родичів військових. Захват швидко випарується і… Українці собі – вірні, чим палкіша любов сьогодні – тим щиріша ненависть завтра.

Коли блогери вже виходили, з відра був витягнутий черевик «Талан» (новий і експериментальний). Всім запропонували попробувати його всередині. Сухо. Але про «Талани» - далі.

ТАЛАНовиті хлопці.

Претензій до армійських берців «Талан» наразі набралося стільки, що можна писати цілий окремий художній роман. Авторові цих рядків, певно, крупно пощастило – він жодного разу не зустрічав військовиків, які б лаяли «Талани» особисто, а від почутих скарг аж надто тхнуло ситуаціями штибу «зциганю берці з волонтерів, а «Талани» залишу на дембель», та бажанням волонтерів розігнати «зраду» аби залучити більше грошей. Враження від «Таланів» насправді коливаються від «повне лайно» до «нарешті, навчилися робити» - проте факт очевидний, скарг багато і більшість блогерів дорогою до тихого міста Ромни на Сумщині (там знаходиться виробництво «Талану»), висловлювалися на адресу виробників взуття щонайменше несхвально. Проте до свари з виробниками не дійшло, ба-більше враження від перебування на «Талані» залишилися, переважно, позитивні.

Талани


Почали представники «Талану» приблизно як і керівники тилу ЗСУ, з води – історії підприємства, історії розвитку виробництва, досягнень, тощо. Та схоже, настрої гостей були настільки очевидні, що виробники самі перейшли на тему яка цікавила всіх – якість. Об'єктивності задля – кілька деталей.

«Талан» - єдина в Україні фабрика з виробництва взуття цього класу, інших подібних – нема як явища. Взуття для військових фабрика постачала ще в Радянські часи. Останні роки кількість взуття яке купувало рідне Міноборони становило:

2010 р. – 101 тис. пар

2011 р. – 34 тис. пар.

2012 р. – 164 тис. пар.

2013 р. – 24 тис. пар.

2014 р. – 473 тис. пар.

2015 р. – 387 тис. пар.

Як бачимо війна примусила виробників наростити виробництво щонайменше у 8-9 разів у самий стислий час. Хто мав справу з виробництвом в Україні – знає яке це пекло. Додатковим фактором який безперечно відбився на якості взуття було те, що, наприклад, цього року свої наміри про закупівлю військового взуття Міністерство оборони озвучило в квітні, а контракт підписало в серпні (привіт Департаменту держзакупівель), при чому замовлення «Талан» видати мусить до листопада. Аби виконати замовлення, фабрика була змушена згорнути частину виробництва взуття комерційного – того, що іде у відкритий продаж. В таких випадках кажуть – не до жиру, що маєш – те даєш.


На складі


Ще одна деталь, виробники відверто нарікають на відсутність в армії системи заміни бракованих черевиків на якісні. Виробники взуття Meindl чесно визнають, 2% браку для них – норма. За умови поставки у війська 473 000 пар взуття минулого року, 2% - це 9400 пар берців, але рекламацій «Талан» отримав ледь не втричі менше. Український вояк браковані берці не міняє – він скаржиться волонтерам, аби привезли інші, а волонтери здіймають скандал.

Ще одне лихо – відсутність в частинах потрібних розмірів. Виробники руками розводять – у виробництві є всі розміри від 35 до 48, але виробляють і відвантажують їх за заявками тилу ЗСУ – тих розмірів, які подають вони. До речі, днем раніше ця тема піднімалася у розмові з керівництвом тилу ЗСУ і там визнали що так, проблема справді існує і впирається переважно у людський фактор. Розміри указані в речовому аттестаті переважно написані зі стелі, сам боєць своїх розмірів не знає, а командир перемірювати його немає ані часу, ані бажання, якщо взагалі питає бійця, а не пише розміри зі стелі. Це – не враховуючи багаторівневої бюрократії. Досвідчені постачальники проблему вирішують тим, що на особистих зв'язках самі в себе створюють резерв різних розмірів на всі випадки життя, але досвідчені старшини і зампотилу у військах нині – рідкість.

Виробництво


Хиблять тиловики – а скарги сиплються на виробника.

Виробники чесно визнали – так, проблеми з якістю є, і вони про них знають. Для вирішення проблеми вже зараз ними вжиті невідкладні заходи. Було інвестовано в нове обладнання. Було розгорнуто нові потужності. Впроваджено на всіх рівнях виробництва комп'ютерний контроль по штрих-коду. Виріб не перевірений на операції попередній – на наступній буде знайдений і повернутий. Створено лабораторію де тестуються всі нові і серійні моделі. Впроваджуються заходи, аби до мінімуму звести людський фактор – справжнє лихо українських виробництв.

Вразило мене все це? І так, і ні. Так, гроші (виробника) витрачені чималі, і сили докладені неабиякі. З іншого боку – я ще на заводі надивився на такі рапорти і такі благі наміри, які закінчувалися геть ущент не тими результатами, які заявлялися. Але була одна деталь, якапереконувала, що шанси на виправлення ситуації зі взуттям є – і неабиякі.

В цеху


Справа в тому, що новий зразок військового черевика зроблений із застосуванням мембранного матеріалу «Gore Tex», той самий що використовують для виробництва брендів LOWA, HAIX, Meіndl - «Талан» почав його закуповувати. А виробник матеріалу «Gore Tex» – це така фірма, яка ду-у-у-уже ретельно слідкує за тим, кому й що вона продає. Простіше кажучи, після підписання контракту з «Gore» шляхів у «Талану» два. Або – зрівнятися якістю зі світовими брендами. Або – бути посланою і «Gore», і всією Україною, включаючи її збройні сили. Другий варіант в плани «Талану», очевидно, не входить.

Тут клеють підошви



У фіналі зустрічі виробники взуття подарували блогерам по парі армійських черевиків «Талан» нового зразка і сильно просили описувати на блогах свої враження і відчуття. Блогери – обіцяли.

Дорогою до дому думки були невеселі. Я зрозумів, навіщо Юрію Бірюкову знадобилася ця подорож блогерів по тилах. Два дні, проведені з керівниками тилу, працівниками Центру Марченко та виробниками взуття підтвердили те, що я й так давно знав, ситуація в забезпеченні збройних сил не складна - вона дуже складна. Совкові традиції, забюрократизованість, недосконале законодавство, некомпетентність виконавців на місцях, інтриги політиків та банальне шахрайство… Збираємо все це до купи – і маємо той гармидер, що панує у постачанні. Ситуація міняється і міняється на краще, але тим хто намагається її міняти доводиться долати такий шалений опір системи, що нечисленні успіхи просто тонуть у валі критики.

«Розстрілами б по них!» - подумає пересічний читач. Відкинь ілюзії, читачу. Репресії не виправляють проблеми – вони затикають рот тим, хто про проблеми говорить. В часи Радянського союзу репресивна машина працювати на прорив – і що гарно забезпечувалися збройні сили тоді? Мій батько досі з жахом згадує.

Але всього цього не розуміє, ані пересічний громадянин (який наколи в житті і кооперативом не керував), ані волонтер (який фінансування не вибиває, за витрачені гроші не звітує, аудиту не проходить, на допити в прокуратуру і НАБУ – не ходить. І відповідальності за слова – не несе). Цього не збираються розуміти політики, які руками нардепів своїх політсил спершу дають МО грошей в шість разів менше ніж потрібно – а потім волають про огидне забезпечення ЗСУ, з метою завтра стати владою самим. Цього не завжди розуміють професійні журналісти, над якими, крім бажання говорити і писати, стоять ще й редакційні політики їхні видань, часто-густо – формовані власниками.

Кому розповісти про справжню ситуацію і про те що ситуація – не чорне, і не біле, а 50 відтінків сірого, і кожен відтінок – окрема проблема? Очевидно – тим, хто з одного боку має чималу читацьку аудиторію, а з іншого – може собі дозволити писати те, що думає насправді.

Блогерам.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація