Якась дивна, нетипічна у нас держава. Бо для всіх країн, державні свята – то радість і самоповага. В Україні ж все до-навпаки…
Взяти хоча би 1-2, чи 8-9 травня – ніби і святкові дні, а свят чомусь не відчувається! Відчувається якась потаємна тривога, якась невідворотна сакральна загроза…
Ось і сьогодні, чуючи маніпулятивний телеканальний раздрай присвячений цим святково-поминальним дням – я з впевненістю стверджую те, що головну загрозу для України, вбачаю в захмарній демагогії професійних медійних провокаторів.
Так і хочеться смачно і ненормативно заткнути рота як «русскоязичним» співакам, так і «україномовним» цибулькам!
Бо якраз отакі професійні демагоги, танцюючи навкруги «мови» чи загострюючи проблеми українських «святкувань» – шкодять значно болючіше за путінських диверсантів.
Це численні саботажні порохоботи на чолі із своїм самозакоханим говірливим ідолом ніяк не заспокояться і продовжують розколювати, роздирати нашу державу на шматки.
Зовсім не «мова» і не «свята», а якраз отакі лицемірні демагогічні горлохвати і ненаситні чиновні злодії -- є головними ворогами України!
Хіба для нормальної людини має значення на якій мові вона ненавидить ворога, любить Україну і віддає за неї життя? Хіба тільки україномовні громадяни є патріотами?
Хіба російськомовні громадяни України не захищають українську державу і не вмирають за неї смертю хоробрих?
-------------------------------------------------------------------------
зі… пропоную увазі читачів один із своїх улюблених віршів, який присвячений пам'яті тих, хто поклав життя на олтар Перемоги…
«МНЕ ОТТОГО ТАК ГОРЕСТНО ПОРОЮ...»
Мне оттого так горестно порою
Что чем мы дальше, от священных дат
Тем все быстрей плодит страна «героев»
Но... нет в ГЕРОЯХ, фронтовых солдат.
Под ритм бравурных, юбилейных маршей
И децибельный гром «ура-ура»,
Идут – не нюхавшие порох, маршал
И тыловой, обозный генерал.
Нет в том строю тех крепких, мозолистых,
Что шли на фронт от фабрик и орал
Сгоревших заживо в стальных гробах, танкистов
И тех, кто доты грудью закрывал.
И им уже не щегольнуть парадом,
Не вытянуть, как следует носок,
Лишь души их витают с нами рядом
И дарят вечной жизни живой сок.
Они покоятся в травах лугов зелёных,
Спят в корневищах клёнов и берёз
Их поминают ранней весной клёны
Скорбным напитком сладковатых слёз.
Они же шли на смерть не за награды,
Не ради тех, кто прятался в Кремле,
И не за власть вождей и плутократов,
А ради власти жизни, на земле.......
Завтра, 9-го – я поднимаюсь рано,
Возьму 0,5л... так, просто про запас –
Авось да встречу натурала-ВЕТЕРАНА
А не паркетний, наградной иконостас...
…не заперечую проти поширення..
8.05.19г…
