На початку березня Національна поліція зробила приголомшливу заяву, згідно з якою правоохоронці ведуть плідну боротьбу з так званими «групами смерті» в соціальних мережах, які нібито становлять небезпекою для українських дітей. За словами представників ювенального відділу та Кіберполіції, в Україні з 2014 року запроваджуються такі «деструктивні субкультури», як «емо, готи і аніме»; щоденно надходить до 70 повідомлень про зникнення дітей, пов'язані з «групами смерті», і перевірка підтверджує цей зв'язок у 15-18% випадків; під суїцидальні спільноти маскуються зловмисники, які обманом дізнаються через дітей дані про банківські рахунки їх батьків тощо.


При цьому єдине, що правоохоронці змогли ствердити, спираючись на перевірені факти, а не чутки та непідтверджені тези — це відсутність прямого зв'язку між «групами смерті» та дитячими самогубствами. Усе інше — зокрема деталі кримінальних проваджень, відкритих проти зазначених груп — на даний момент розголошенню не підлягає.

Разом із заявою уповноваженого президента України з питань прав дитини про соціальний характер дитячих самогубств, за які несуть відповідальність батьки, а не таємничі Інтернет-лиходії, виходить доволі суперечливий меседж. Якщо всьому виною — ставлення батьків, а не «групи смерті», і при цьому скарги на ці групи, згідно з засекреченою інформацією, підтверджуються, то що взагалі відбувається?

Відповідь на це питання Нігілісту допомогли знайти правозахисники.

Переглядаючи публікації в ЗМІ та дописи в соцмережах, можна умовно розділити позиції щодо «груп смерті» на параноїдальну та скептичну. Прихильники першої вірять в існування зловмисників, що доводять до самогубства дітей, пропонуючи їм сумну музику, малюнки з китами та заподіяння самим собі тілесних страждань. Скептики ж розглядають подібні повідомлення як засновану на суспільних страхах міську легенду, здатну призвести до суспільної істерії з полюванням на відьом.

Правоохоронці ж старанно підігрівають суспільний інтерес до теми, роблячи гучні повідомлення про викриття керівників «груп смерті», упередження дитячих суїцидів тощо. Здавалося б, правоохоронці мають стояти на сторожі здорового глузду і громадського спокою, проте у цій справі виходить протилежне. Виходить так, що панічні дописи в соцмережах, сумнівні історії, почуті від «одного знайомого» та приголомшливі заголовки в публікаціях призводять до ще більш гучних заяв правоохоронців, які в свою чергу посилюють суспільне збентеження. Виникає враження, ніби у цьому замкненому колі суспільство та правоохоронні органи вправляються у взаємному залякуванні.

На даний момент немає ніяких підтверджених відомостей про розкриття злочинних «груп смерті» чи навіть стійких доказів їх впливу на дітей. Проте достеменно відомо, що в Україні від 13 лютого 2017 року діє державна програма з кібербезпеки, що передбачає блокування сайтів, відстеження Інтернет-історії користувачів та розкриття їх персональних даних за вимогою правоохоронців. На перший погляд, це зовсім не пов'язані теми, проте експерти, з якими поспілкувався Нігіліст, мають іншу думку.

На переконання експерта правозахисної коаліції «Ні — поліцейській державі!» Михайла Лебедя, розслідування справ із доведення до самогубства не потребує додаткових заходів, окрім існуючих у кримінальному законодавстві, а дії правоохоронців щодо інформування та упередження випадків негативного впливу «груп смерті» — ні що інше, як спосіб отримати додаткове фінансування.

«З „синіми китами“ все просто: якщо хтось когось доводить до самогубства, то по ньому „плаче“ ст. 120 Кримінального кодексу України. Першопричиною ж суїциду в дітей є проблеми в їхніх сім'ях, а не спілкування з інтернет-маніяками. Страшні тексти чи відео, сумна музика, або представники екстравагантних молодіжних субкультур самі по собі також не загрожують життю дітей. Але в правозахисних колах є підозра, що очільники правоохоронних органів зараз почали частіше озвучувати тему „синіх китів“ саме з метою добитися збільшення фінансування відповідних відділів поліції. Але проблема в тому, що політики теж можуть наслухатися цих історій і запровадити цензуру в Інтернеті», — впевнений правозахисник.

За його словами, протиставлення свободи і безпеки — досить старий політичний прийом, зловживання яким призведе до посилення в Україні репресивних механізмів на кшталт тих, що вже давно діють у Російській Федерації. Так, у цій країні успішно практикується ув'язнення громадянина за розміщення небажаного для держави допису чи медіа-контенту в обмін на «суспільну безпеку».

«Зловживання цим прийомом сьогодні загрожує перетворенням України на поліцейську державу російського штибу, де придушується будь-яка опозиція. Українському громадянському суспільству слід особливо пильно слідкувати за парламентом, щоб там не сплили ані „сині кити“, ані аналоги Роскомнадзору, які можуть народитися з нещодавньої президентської Доктрини інформаційної безпеки України», — підкреслює Лебедь.

Також із новою доктриною кібербезпеки України погоджується і представник всеукраїнської правозахисної організації «Фундація регіональних ініціатив» Богдан Чумак.

«Так звані „сині кити“ це добре розкручена вулична легенда, яка накручує істерію у населення і наводить людей на думку про цензуру в Інтернеті. Чи є зацікавленою стороною державні органи? Вочевидь, є. На таку думку наводить указ президента „Про Доктрину інформаційної безпеки України“, у якому в пріоритетах державної інформаційної політики вказано: „законодавче врегулювання механізму виявлення, фіксації, блокування та видалення з інформаційного простору держави, зокрема з українського сегмента мережі Інтернет, інформації, яка загрожує життю, здоров'ю громадян України“. Таким чином ми маємо перспективу українського аналогу „Роскомнадзора“, — розповідає правозахисник, фактично підтверджуючи побоювання IT-експерта, який зробив висновок про запровадження в Україні репресивного регулювання інформації в мережі Інтернет, на кшталт того, що діє у Росії.

За його словами, Міністерство внутрішніх справ з серйозним виглядом повторює панічну риторику про „групи смерті“ та абсурд стосовно „пов'язаних зі смертю субкультур емо, готів і аніме“ не випадково.

„Треба розуміти що тенденція до цензури Інтернету загальносвітова, і ця практика діє не тільки в Китаї, Росії та інших авторитарних країнах, а й в США. Так, наприклад, Google оприлюднив що за липень-грудень 2015 року отримав від державних органів 480 запитів на видалення інформації. Частка запитів із посиланням на ухвалу суду, виконаних Google — 49%, а частка запитів від державних установ або правоохоронних органів, виконаних Google — 72%. Така тенденція не один рік йде в країнах ЄС. В Італії для відкриття «хот спот» (загальнодоступної мережі Wi-Fi, — прим. ред.) треба подати запит у поліцію, а користувачам необхідно підтверджувати ідентифікацію особи. У Німеччині є так званий «таємний чорний список» матеріалів, заборонених до публікації в Інтернеті“, — пояснює Чумак.

На його думку, сучасна політика стикається із дуже похмурим трендом щодо цензури в Інтернеті, яка поступово дійшла і до українських можновладців. „Суспільство отримало новий іспит на свободу слова після Революції гідності“, — підсумовує правозахисник.

На переконання голови громадської організації „Правозахисна ініціатива“ Михайла Камєнєва, „групи смерті“ стали для МВС України вдалим приводом розпочати перші кроки із обмеження свободи слова в Інтернеті

„В Україні правоохоронні органи вирішили, що це вдала ідея — заявити про інспіровану нашим ворогом кампанію проти українських дітей. Тепер же починають лунати заклики до обмеження свободи в Інтернеті, блокування соціальних мереж. Справа вже доходить і до рекомендацій батькам контролювати соціальні мережі дітей, порушувати їх право на приватність“, — підкреслює правозахисник, зазначаючи, що правоохоронці вхопились за безпрограшний аргумент — „захист дітей“.

„Що тільки держава не робить під приводом «захисту дітей» — свого часу навіть існувала фантастична в своїй нелогічності та лицемірстві Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, керівники якої передивлялись порно та здійснювали експертизу еротичних журналів і виробів сексшопів. У цьому випадку те саме — бажання обмежити права і свободи намагаються завуалювати закликами про захист дітей. Наша держава має займатись не цим. Мають бути впроваджені ефективні механізми боротьби та запобігання насильству в сім'ї, психологи у школах мають справді виконувати свою функцію. Педагоги не мають бути байдужими. І ще багато чого можна і треба робити. Соцмережі мають самоочищатись від таких груп. Але точно проблема підліткових самогубств не вирішується обмеженням прав дітей і дорослих“, — підкреслює Камєнєв.

На переконання голова харківської правозахисної організації „Громадська альтернатива“ Марії Ясеновської, від реакції правоохоронних органів на „групи смерті“ віє штучністю. Це не перша хвиля „страшилок“ про групи в соціальних мережах, що приводять дітей та підлітків до самогубства, проте цього разу з неї роблять мало не загальнонаціональну проблему.

„Чим більше про це розмовляють, тим більше людей, в тому числі дітей та підлітків, починають ці групи шукати і відвідувати. Наприклад, мої діти, які активно користуються «Вконтакте», нічого про «групи смерті» не знали, а після невдалої розмови зі мною піддались загальній паніці і побігли досліджувати, що ж там. Ну і головне — реальність загрози. Жодні групи не можуть довести до самогубства впевнену у собі дитину, яку люблять“, — пояснює Ясеновська.

„Однак у цій ситуації нас підштовхують до геть іншого висновку — що у великому і незрозумілому Інтернеті є дещо страшне і шкідливе для нашої дитини. Яка реакція природня? Вірно, прибрати загрозу. А на практиці це означає запровадження цензури в Інтернеті. Для мене очевидно, що відбувається підміна понять, яка ще й несе загрозу правам людини, як мінімум у контексті свободи вираження думок і доступу до інформації. Обмеження ніяк не вплинуть на проблему, а варто з'явитися такому механізму на законодавчому рівні — його легко можна розповсюдити на інші ситуації. Це дає змогу легітимно обмежувати доступ до інформації і «карати» неугодні Інтернет-ресурси“, — впевнена вона.

Очевидно, що боротьба з „суїцидальними групами“ органічно вплітається у попередню програму кібербезпеки президента і РНБО, яка полягає у стеженні за громадянами в Інтернеті, блокуванні сайтів за рішенням суду та інших технологіях контролю, цензури і ведення слідства, що нині діють в Росії. При цьому навряд чи діяльність борців з „синіми китами“ можна назвати хитрим планом — судячи з усього, це традиційна ситуативна самодіяльність, направлена на кар'єрний ріст посадовця, збільшення фінансування його установи та відкриття електоральних перспектив. Діяльність правоохоронців щодо „викриття“ лиходіїв, що посягають на дітей, видають в них недолугих аматорів, чиї здібності та стиль не відповідають ані посадовим приписам, ані, тим більше, власним амбіціям.

Джерело