site.ua
член клубу

В Середній Азії й досі, через 27 років після розпаду СРСР, не вирішені територіальні суперечки між колишніми республіки. Існує біля 1000 спірних ділянок кордону (раніше – адміністративного, лише на картах; з 1991-го – державного), на 1150 км кордони досі не делімітовані.

Можна констатувати, що радянська політика «національного розмежування» призвела до «межового розладу» регіону (в психіатрії є такий термін щодо особистості – а в деяких місцях СА, як у Фергані, його можна застосувати до всього регіону).

Результати: погроми, біженці, заколоти, громадянська війна в Таджикистані, революції 2005 і 2010 в Киргизстані, міни на кордонах, знищена торгівля, ворожі стосунки між сусідніми державами.

Однак етноси вже сформовані, чітко тримаються своєї ідентичності, нові експерименти не приймуть (і «руський мір», і «халіфат» тут неможливий).


А що в Україні? Невже «нормально розійшлися» з сусідами? Простіше всього це простежити на динаміці делімітації нашого кордону.

В 1992-му, всім сусідам були надіслані пропозиції: Україна не має територіальних претензій до жодної з семи сусідніх держав, і, в той же час, не визнає таких претензій до себе.

З Польщею, Словаччиною і Угорщиною делімітація кордону закінчилась в 1995-му. З одного боку, могла бути купа претензій - враховуючи наше бурхливе минуле. З іншого – кордон фактично вже існував (це був кордон СРСР, проходив по річкам і горам), прискіпуватися до окремих ділянок – не було сенсу.

«Прихована міна №1» - «приватизовані кордони». Схема була налагоджена ще в 90-ті: місцева влада передає в приватну власність прикордонну зону (до 100 м від кордону) - 2 га на особу, або 90-130 га для ОСГ, і начебто для с\г робіт. Фактично, замість кукурудзи там росли сторожові вежі, де цілодобово чергували ділки зі зброєю і тепловізорами. Коли поруч не було прикордонників, переправляли в Угорщину нелегалів і сигарети.


Лише в 2017-му відчужену землю почали повертати державі, через суди: начебто 134 га вже повернули (це 5,5 км кордону), ще 90 – у планах, стосовно інших «триває робота» (в т.ч. – і в Львівській області).

Додам трохи інсайдерської інформації від мого сусіда в АТО з м.Берегове («я угорець, але ідейно - проти пуйла»). Він казав, що десятиліттями всі закривали очі на такі злочини, бо вздовж кордону в Закарпатті завжди жили угорці, а не українці. Школи у них – з угорською мовою навчання; виші, робота – все на «батьківщині», бо отримати для них угорський паспорт – не проблема (саме тому такий голосний скандал вибухнув щодо української мови навчання у школах – угорцям вона не потрібна).

На жаль, поки в Будапешті при владі залишатимуться націоналісти «Фідес» і Орбан на гачку Кремля – проблема не зникне...


В 90-х нашим найбільш вірогідним військовим супротивником вважали Румунію – через неможливість поділити шельф. Добре, що суд у Гаазі в 2009-му постановив: румуни отримують багато шельфу, на який раніше не мали права через наш острів Зміїний; Однак Зміїний – це саме острів, а не скала, як хотіли румуни (тоді б вони ще в 2 рази більше шельфу захапали).

«Прихована міна №2»: можливі конфлікти у гирлі Дунаю. Румуни ще в 1902-му побудували дамбу в місці, де починається гирло (недалеко від нашого Ізмаїлу). Вони щороку її добудовують (зараз – вже 430 м!), щоб посилити течію в своїх каналах. Кількість води у «нашому» Дунаї зменшується, протоки міліють. В 1994-му грошей на поглиблення дна не стало, наші судна 15 років заходили до Дунаю лише через румунські канали (і платили румунам чималі гроші). Нарешті, збудували канал «Дунай –Чорне море» (румуни й досі його опротестовують – бо він проходить посеред заповідника).

Однак наша частина гирла все одно швидко міліє і замулюється. Це навіть на знімках з космосу видно – верхня частина значно «зеленіша». А якщо порівняти з картами середини 20-го сторіччя – багатьох тодішніх протоків вже нема.


У наш канал як не могли, так і не можуть зайти сухогрузи, тому:

- зерно везуть машинами до порту «Чорноморськ»;

- залізну руду з Кременчука до Ізмаїла – залізницею (а вже там перевантажують на судна – «цирк на дроті», але це вдвічі дешевше, ніж одразу везти кораблем по Дніпру);

Оскільки наш кордон з румунами – саме по гирлу Дунаю, яке все змінюється і змінюється, проблем не уникнути…

Якщо ж глянути ширше:

- 90% дунайських вантажів все одно не йдуть через гирло, а через румунський канал Чорноводи-Констанца – так на 400 км ближче;


- однак румуни весь час поглиблюють старий Сулимський і будують новий Георгіївський канал у гирлі – здається, щоб «у сусіда корова здохла», щоб у нас все комишом поросло;

- фактично, південь Одеської області 20 років був анклавом: судноплавство вмирало, а дороги там були жахливі. З 2016-го роблять трасу «Одеса-Рені», як добудують - це справді з’єднає наші країни.


Кордон з Білоруссю начебто безхмарний: раніше його не було (т.зв. «адміністративний»), однак в процесі делімітації суперечок не виникло, і з 2013-го кордон «зі стовпчиками» встановлюється.

«Прихована міна №3»: Завдяки «бурштиновій лихоманці» кордон перенасичений місцевими мафіозі і зброєю (особливо з 2015-го, коли атовці почали повертатися). Приїхали білоруси зі свого боку ставити стовпи – наша мафія з автоматами кричить: «Геть, ми тут воду берем!» (бурштин вимивають потужними мотопомпами).

Білорусь – частина кремлівського Договору про Коллективну Безпеку, і ніхто не знає, що буде з країною після смерті Лукашенка. Слід нагадати нашим бурштинокопачам, що провокації на кордонах мають криваві наслідки…



Територіальні претензії ч. 2. Молдова і ПМР.

Мало хто знає, а за часів незалежної України вже відбувся один обмін територіями з сусідом. Без референдумів, без «шуму і пилі».

Молдова отримала 480 метрів Дунаю біля їх м.Джурджулешти і в 3-х км від нашого м.Рені, побудовала там порт і нафтотермінал (раніше у Молдови не було доступу до Дунаю)

Україна отримала 7,7 км траси Одеса-Рені біля м.Паланка. Головна траса у цій місцевості «застрибнула» тут з УРСР до МРСР.


Хоча домовленості щодо обміну були ще в 1997-му, остаточно передача відбулася лише в 2011-м. Молдавани міста Паланка не могли домовитися з владою щодо своїх городів, було багато галасу щодо «нерівноцінного обміну».

Як на мене, обмін і справді нерівноцінний: дорогу можна було прокласти і на 100 м вбік, вже на нашій території. А от чи варто було забирати роботу в ренійців? Молдавани могли б і далі вантажити своє зерно та інші товари в ренійському порті. Натомість – вони отримали до $200 млн інвестицій від ЄБРР та інш.фондів, щоб збудувати з нуля порт, підвести залізницю, створити інфраструктуру тощо – і все це в 3-х км від нашого порту, вже існуючого!


Врешті решт, за $200 млн можна було б значно покращити порт Рені, щоб разом їм користуватися (перші 5 років перемовин саме такою була позиція України – кооперат.управління). Жаль, не вийшло…


Щодо решти кордону: вже весь делімітований, в т.ч. і на частині Придністров’я (невизнана республіка ПМР не була учасником переговорів).

Трохи інсайдерської інформації: в 2001-му я об’їздив все Придністров’я у справах, і з власного досвіду знаю тогочасні схеми контрабанди (скільки ж тоді їх знають місцеві жителі!). Тоді кордони не були демарковані, лише прикордонники перевіряли на КПП паспорти.

Здавалося, що цьому «атракціону сірих схем» не буде кінця – бо поки ерефія не виведе звідти війська, ПМР буде існувати (це гачок, який не дає Молдові приєднатися ані до Євросоюзу, ані до Румунії).

Ан ні! В 60 км від Одеси на трасі Одеса-Тирасполь знаходиться КПП Кучурган, через яке поступає 75% імпорту ПМР. І з 2017-го на цьому КПП працюють не тільки українські прикордонники, але і молдавські! Поки ще не підрахований економічний ефект нововведення, але холдінгу «Шериф», якому належить 52% економіки ПМР, це явно не сподобалось – і досі в змі зустрічається «Плач Ярославни про блокаду Придністров’я».


На жителях, до речі, це не особливо відобразилось; вони і раніше їздили в Україну за харчами, бо у нас дешевше; а паспорти у них є і російські, і молдавські.

Далі – більше. Оскільки кордон UA – ПМР = 450 км, бажано було б перекрити його весь. Коли почалася «руська весна», російський контингент у ПМР, їх склади зі зброєю могли «спалахнути».


Так, деяких «відморожених ватників» затримували на кордоні, і навіть «полковника ДНР», але серйозних конфліктів не було. Однак ПМР дуже привертала до себе увагу, провела за останні декілька років більше ста (!) військових навчань, з імітаціями перетину Дністра. Відповідь України: «…посилені заходи безпеки, збудована спеціальна контрольно-слідова смуга, за якою споруджено триметровий рів. Рух на кордоні відстежують патрульні та камери спостереження».

Замість крокодилів у рові :-) , кордон з ПМР у Вінницькій області тепер разом з укр.прикордонниками охороняють молдавські: « …це нова форма охорони кордону, яка спрямована на протидію транскордонній злочинності».

Сподіваюсь, наші очільники непогано розбирається у тамтешній ситуації (президент виріс в Молдові, прем’єр – з Вінницької області), і про той кордон можна буде справді не турбуватись.


P.S. Хочу прокоментувати ще три думки, які іноді з’являються в інтернеті:

1) що Придністров’я до 1940-го було частиною України, і «треба поновити історичну справедливість»;

2) що треба активніше «українізувати ПМР», бо молодь там вже більше тяжіє до Києва, ніж до Кишиніва, а Москва їх «кинула»;

3) що рано чи пізно ПМР стане Україною (як доказ наводять викладену Wikileaks телеграму посольства США в Україні, що начебто в 2007-му Молдова збиралась віддати Придністров’я Україні, щоб об’єднатися з Румунією);

За усіма пп – марні сподівання! Рос.контингент з ПМР не виведуть, молодь з ПМР вся з молдавськими паспортами - і така ж частина Європи, як наша молодь. А кордони краще не чіпати - таким тільки путіни займаються.



Хронологія підписання документів, вартих туалетного паперу, або «За Тузлу можна і в тузлу отримати». РФ.

Ця хронологія дуже яскраво демонструє закономірність захоплення Криму і Донбасу. Треба було бути зрадником (чи Януковичем), щоб знати про це – але ніяк не протидіяти!

Якщо коротко, історія дип.стосунків з ватостаном така: 1) які кордони, які договори між братами? 2) давайте спільно користуватися… (спільно – значить одноосібно) 3) пішли на..., це наше!

Інших аргументів, ніж сила, ерефія не розуміє. Однак ще раз нагадаю цю «хронологію підписання документів, вартих туалетного паперу», бо українці швидко забувають…

UA- дипломати: «Починаючи з 1992 року, ми щорічно посилали Росії 5-6 нот з пропозиціями розпочати переговори щодо встановлення державних кордонів. Відповіді: «Ми не розуміємо, про що йде мова, що за кордон повинен бути між нашими братніми народами, ми не розуміємо, що таке «делімітація», і взагалі, навіщо нам стовпи на державному кордоні?»

Черномирдін: «Я не дозволю вбити жоден кол на українсько-російському кордоні!»

Почалися конфлікти в Азовському морі: рос.рибалки ловлять рибу біля наших берегів, і відганяють – від своїх. А за нормами міжнародного права, 62-63% акваторії - України, а 38-40% ерефії.

RU- дипломати про Азов: «Це наше спільне море, наша загальна акваторія, і нічого ділити нам не треба, навіщо взагалі межа в Азовському морі і Керченській протоці?».

Лише в 1998-му міжурядова комісія почала делімітувати кордон. На той час вже нарешті поділили флот (1997 рік, до цього та ж пісня була), росіянам дали базу в Севастополі.

До 2003-го делімітацію закінчили, і підписали договір про кордон, в 2004-му його ратифікували парламенти. Начебто, великих поступок UA-сторона не зробила, хоча RU багато галасувала через «поділені навпіл села». В 2011-му почалася демаркація, тобто вкопування стовпчиків (то вже формальність, якщо проведена делімітація).

Невизначеними лишились лише Азовське море і Керченська протока: RU вимагала, щоб судноплавний канал був якщо не російський, то спільний, поділений навпіл (бо рос.судна платили збір за прохід протокою).


В серпні 2003-го Путін політав там на вертольоті з губернатором Краснодарського краю Ткачовим, і за 2 тижні росіяни почали насипати зі свого берега дамбу, щоб приєднати український острів Тузла. Цей острів – лежить посередині протоки, однак судноплавний канал проходить між ним і укр.берегом. Якби Тузла стала частиною рос.коси, платити за канал було б не треба…

До Москви полетіла делегація на чолі з прем’єром Януковичем, де він неформально прем’єру Кас’янову сказав «…за Тузлу можна і в тузлу отримати». Шоковані такою дипломатичністю , росіяни дамбу не добудували…

Мабуть, злякалися, що дипломати підготували звернення до США, з нагадуванням «будапештського меморандуму». Або ж знали, що ще добудують – на тій дамбі, і на о.Тузла, зараз розміщений міст у Крим.


А показовою операцію, що визначила подальший хід подій у регіоні, стало вбивство рос.прикордонниками 4-х рибалок в Азовському морі, в липні 2013-го. Про це майже забули, коли окупували Крим – але, можливо, і окупації не було б, якби ті покидьки одразу сіли в тюрму.


Патрульний корабель протаранив човен рибалок (ФСБ потім доводила, що це наша 5-метрова посудина «навалилася» на борт їх 20-метрового «Мангуста»). Тіла 4-х українців згодом повернули (дружини кажуть - «хотіли приховати кульові поранення»). Вцілілого рибалку О.Федоровича тримали в рос.СІЗО, хотіли осудити за «браконьєрство та порушення кордону», але потім відпустили – бо осудити було юридично неможливо!


У відповідності до «Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки», акваторія Азовського моря перебуває у сумісному використанні двох сторін. Тобто, прибережних вод тут немає, «всьо вокруг колхозноє, всьо вокруг мойо».

А от рос.прикордонників осудити можна за навмисне вбивство: вони таранили маломірне судно, не врятували потерпілих (чи застосовували кулемет – спірне питання, бо експертизи не було, про постріли твердив лише О.Федорович).

Чи була адекватна реакція укр.влади? Ні! Навіть розслідування не було – начебто, було розслідування ФСБ (!)

Чому? На той час, укр.берег Азовського моря вже 4 роки як належав «донецьким»: вони контролювали рибалок, домовлялися з рос.прикордонниками про викупи в разі затримання тощо. Якщо розслідувати гучну трагедію, вилізли б сотні менших: це ж був не перший наїзд і не перша стрілянина! Спочатку, про це знали лише рибалки і члени їх сімей, а з 2010-го російські прикордонники навіть почали викладати відео переслідування в ютуб: «Бойтєсь, какли, ловіть в нашєм морє!»

Думаєте, зараз там ситуація змінилась? Хутін каже, що «РФ буде контролювати Азовське море від берега до берега». Оскільки не чути звідти гучних конфліктів - схоже, нічого не змінилося, або наші рибалки взагалі перестали рибу ловити…


Щоб закрити тему, треба спростити дурниці, що й досі гуляють інтернетом: «що у нас не було кордону з ерефією, які узгоджені з ООН», «я сам бачив, що кордону не було», і т.д.

Агов, громадяни! Демаркація кордону, тобто стовпчики в землі - це лише повторення юридично визначених кордонів на реальній місцевості. Стовпчиків може не бути вкопано з різних причин, але це не несе в собі ніяких правових наслідків для держав, якщо проведена делімітація і є договір про кордон (і ООН кордон ніяк не узгоджує).

Ерефія може вигадати ще тисячі тупих «отмазок», але вже ясно – уникнути відповідальності за злочини проти України і людства їй не вдасться!


Пости про Середню Азію - для розуміння, що таке ж пекло могло б бути і у нас.

1) як партсекретарі грали на села у карти - про 8 анклавів. https://site.ua/dmitriy.yakornov/12959-yak-srsr-pe...

2) як розгрібають "совкове щастя" сучасники. https://site.ua/dmitriy.yakornov/12976-porohova-di...

3) чому саме так провели "національне розмежування". https://site.ua/dmitriy.yakornov/12991-das-experim...

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація