Паросля — різанина у польському селі на Волині

2

Як я сприймаю те, що дієтся навколо теми Волині?

«Сокирники» і «Коробка»

Що є правдою, що фальсифікацією, і що невідомо?

Хто це зробив? Хто вижив?

Завжди буду вдячним Ґжеґожу Мотиці за написані

ним книги про польсько-український конфлікт.

Але це не значить, що погоджуюсь з усім, що в них написано.

1

Як я сприймаю те, що дієтся навколо теми Волині? — 03 Кілька слів про дати — 06 Що сталось в Парослі? — 07 Чому настільки важлива Паросля? Про що тривають суперечки? — 07 Три ключові питання — 08 Інформація про людей, які пережили події у Парслі — 09 Попередній список осіб, які ймовірно вижили — 12 Три списки жертв — 13 Список Чеслава Пьотровського — 14 Список Сємашків — 16 Як формувались списки жертв? — 18 Два плани Парослі – обидва не відповідають дійсності — 20 Впорядкований список Пьотровського – що від нього залишилось? — 21 Пам'ятник в Парослі — 27 Впорядкований список з пам'ятника — 28 Кого поіменно вшанували на пам'ятнику? — 29 Специфічні прогалини в розповіді Вітольда Колодинського — 29 Порівняння кількості жертв у різних списках — 31 Поляки і совєти на сході Волині 1942/1943 — 32 Зв'язки з совєтами і зброя в Парослі — 33 Франменти першої розповіді Олександра Шмалуха (Бакунця) — 35 Франменти другої розповіді Олександра Шмалуха (Бакунця) — 39 Володимирець і Паросля в уяві Ґжеґожа Мотикі – моя полеміка — 44 Гіпотеза відповідальності совєтів — 60

Мої висновки – підсумок — 61

2

Як я сприймаю те, що дієтся навколо теми Волині?

Від одного професора 10 років тому ми дізнались, що вавельський дракон був останнім з живих динозаврів. Слова професора заперечувати негарно. Професурі завжди дозволяється більше. Навіть, коли це професор металургії, а дискусія про історію. Це все не дуже мене хвилює. Мені малоцікаві ступені і звання. Якщо когось поважаю, то не за титул. Можете мене вважати провінційним пастухом без освіти. Що з того? В науці тези повинні ділитись на правдиві і фальшиві, а не професорські та непрофесорські.

Не буду старомодним нагадуючи правило, що в історичній праці висновок не може випереджати засновок. Я не намагаюсь нікого вразити безліччю правил. Навіть навпаки – зовсім ними не користуюсь. Коли посилаюсь на якесь джерело, просто його цитую і чітко вказую, що це за джерело (це стосується основної теми даної брошури; але не відноситься до Гути Степанської — побічної теми, підняти яку, певною мірою, примушує Ґжеґож Мотика). Не використовую підступного методу, який полягає в описі своїми словами того, про що нібито повідомляє джерело. Не використовую підступний метод, що полягає в приписуванні опоненту тез, які він ніколи не висував.

Мене годують суміжні історії дисципліни. Я не історик. Польсько-українським конфліктом цікавлюсь досить давно. Хоча спочатку зацікавленість була радше поверхневою. Я почав поступово задумуватись над цим питанням ще до Помаранчевої революції. Після аукціону в китайській кнайпі зібралось кілька торговців: поляків, українців, один російський жид з Берліну...

Розмова велась на різні теми. Мимохідь українець з Волині сказав:

- Якби у когось з вас були пам'ятки, пов'язані з УПА, то вони мене цікавлять.
· Тепер це начебто ваші герої? – злосливо запитав один з поляків і глянув на українця, а той трохи засмутившись сказав:
· Я онук біженців з Холмщини. Міг би багато розповісти, але в Польщі остерігаюсь розмов на цю тему.

Розмова перейшла на інші теми, але цей короткий діалог запав мені в пам'ять.

Іншого разу, під час Помаранчевої революції, заходить українець зі Львова. Хтось жартома запитав:

· А ти Андрій що? Без стрічки?
· Маю, маю – відповів українець, дістаючи з кишені помаранчеву стрічку, але зняв, коли біг з вокзалу, невідомо що може прийти в голову (спаде на думку) якомусь пияку на вулиці.

Я теж, коли пишу ці слова, замислююсь, що кому прийде в голову після прочитання цієї брошури. Сподіваюсь, що все закінчиться на обзиванні. Я далекий від відбілювання УПА, але не вірю в «абсолютне зло» та «абсолютне добро» («абсолютних демонів" та "абсолютних ангелів"). Мені взагалі не подобається вірити в будь-які історичні тези. Я проти перетворення історії в квазірелігію. Волію знати, волію припускати, волію підозрювати, але не "вірити". (Краще знати, припускати, підозрювати, але не "вірити"). Мені подобається історія, але не історіє-релігія. Люблю історію, але не історичну міфологію. Історія не для того, щоб в неї вірити чи ні. Історик – не священик. Історик – не проповідник.

3

Також історик не повинен бути політиком. Тобто заняття історією не може бути рівнозначним заняттю політикою. Серйозні історичні суперечки – це спір про ймовірність і щільність ймовірності, логічність, про наявність і відсутність протиріч. Інший підхід – це не історія, а історіє-релігія або навіть історіє-істерія, або політика. Кілька століть тому люди вбивали один одного за слово "єдиносущність". Зараз кидаються один на одного, сперечаючись про історію. За мить можуть почати вбивати через історію. Може знову хтось полонієм чи звичайним пістолетом втихомирить якогось "блюзніра", як це бувало в минулому.

Справді, ці суперечки все більше нагадують релігійні. Вже навіть не політичні. З блюзнірами та єретиками вже не дискутують. Їх закидають (поки що лише) образами. Сподіваюсь, що все-таки ніхто нікого не вб'є за сумніви у правдивості "оцінки" польських жертв волинської різанини на рівні 200 тисяч. Чи такі настрої підігріваються ззовні? Підозрюю, що так, але спіймати когось за руку важко. Особливо в епоху електронної пошти і платежів. Основний інструмент – це описи жорстокості. Колись ревну віру також розпалювали описами того, що робили погани зі святими. І, звичайно, на одному подиху пояснювали, що коли святі робили щось з поганами, то заради вищої мети.

Фрагмент листа Правління і членів Спілки вшанування поляків убитих на Волині до папи Франциска, Замостя 7 серпня 2015:

[…] Святий Отче! За волинську різанину ми звинувачуємо не лише Бандеру, Шухевича та інших лідерів УПА, Дивізію СС Галичина, але й греко-католицьке духовенство, яке відступило від V Божої заповіді "Не вбивай". В храмах під час богослужінь закликали вірян вбивати поляків, святили знаряддя злочину (сокири, пили, вила і т.п.). Після богослужінь брали участь в жорстоких вбивствах.
[…]
Кожного дня і кожної ночі у наші домівки приходила смерть. І вона була жорстокою. Наприклад, малих дітей наколювали на штахети, живцем кидали у криниці, відрізали їм ручки й ніжки, прибивали за язички до столу, виколювали очка і т.п.

Навіщо стільки зменшувальних слів: "ручки, ніжки, язички, очка"? Щоб ніхто не посмів нічого спитати. Щоб ніхто не посмів нічого перевіряти. Щоб ніхто не наважився думати. Щоб ніхто не наважився досліджувати. Якщо вміло вжити "ручки, ніжки, язички і очка", то ніхто не наважиться запитати навіть про те, коли СС Галичина була на Волині? Кожен поляк, що цікавиться цією темою, знає історії про виняткову жорстокість українців. Правдиві чи ні... важливо, що люди в них вірять. А які розповіді ходять по українську сторону? Правдиві чи ні, але люди в них вірять.

Українці про пацифікацію Жукотина 14 вересня 1939 року:

КОПівці катували заарештованих середньовічними методами – Павла Зинича та Миколу Голотяка. Першому вирвали язика, щоб не міг казати нічого поганого про поляків. Миколі Голотяку спочатку викололи око і запитали чи бачить Україну. Відповів, що бачить. Тоді викололи друге – знов сказав, що бачить Україну вільну від поляків. Потім їх повісили і пекли над вогнем, а з рук "знімали рукавиці". Це все відбувалось на очах інших затриманих мешканців Жукотина. Щоб вони могли розповісти про це всім, хто б наважився підняти руку на польську владу. Смерть жукотинських патріотів була героїчною і вбиті зааслуговують на шану нащадків.

4

"Меморіал Холмсько-Підляської Православної Консисторії про переслідування польскими бандитами православного духовенства на Холмщині та Підляшші, 4 січня 1944:

27 жовтня [1943] польська банда, якою керували польські офіцери, напала на парафію Молодятичі в Грубешівському повіті […] Дев'ятимісячну дитину місцевого війта польський бандит розбив головою об підлогу, добиваючи нещасну дитину прикладом, двоє інших дітей віком 2 і 5 років поляки жорстоко замучили в їх ліжку. Під час нападу жорстоко вбито і стоарого диякона місцевої парафії Семена Ярошевича. 28 жовтня польська терористична банда під час нападу на Грабовець в Грубешівському повіті у страшний спосіб вбила настоятеля місцевої парафії протоієрея Павла Швайку та його дружину. Тіла вбитих були дуже понівечені – дружину священика Іванну Швайку всю покололи ножами, руки і ноги зламали, порізали живіт. Нещасна жінка померла від втрати крові...

Також кружляють історії, перенасичені описами жорстокості, про події на Верецькому перевалі в березні 1939 року. Не цитуватиму їх. Хто цікавиться, легко знайде ці історії. Також знайде інформацію на цю тему в польських джерелах і дослідженнях. Дуже скупа інформація, але не піддається видаленню.

- Ти бандерівське бидло! – вигукне зараз "справжній поляк" з напіввірменського походження – Ти ж добре знаєш, що все це неправда. Ти ж добре знаєш, що це вигадка бандерівців, мета якої знайти зв'язок з волинським злочином. Адже добре знаєш, що по-перше, поляки нічого подібного не робили. По-друге, українці це заслужили, бо нападали на беззбройних польських солдат і раділи війні. А по-третє, не можна мати претензій до наших солдатиків, за те, що у 1939 році трохи поштурхали бандюків, якщо ці виродки жорстоко вбивали поляків у 1943 році. І по-четверте, не можна мати претензії до поляків, за те, що вбивали у 1939 році кілька десятків чи сотень українців, якщо вони потім убили півмільйона поляків.

- А може півмільярда?

- Не має значення! В будь-якому випадку дуже багато. Ти ж знаєш, що діти попа заслужили на смерть, бо перед цим попи вбивали освяченими сокирами польських дітей на Волині! "Відплатно-превентивна акція" — це тобі про щось каже, бандерівське бидло!

Надто часто зустрічаю такі висловлювання.Чесно кажучи, не знаю, чи історія про Жукотин правдива, чи ні. Також не знаю чи правду написала Консисторія. Мене там не було. Одне знаю:

Не можна оцінювати чиюсь достовірність лише за його національністю.

5

На польське добре слово, добре й українське.

Якщо ми почнемо узалежнювати оцінку достовірності джерела від його національності, то від історичної суперечки перейдемо до політичної боротьби або й чогось гіршого – безглуздої квазірелігійної війни. Що зрештою, на жаль, вже певною мірою сталось. Замість історії маємо історіє-релігію, в якій правда за нами, бо правда за нами; в якій ми кажемо правду, бо ми кажемо правду; в якій ми праві, бо ми праві. А Волинь нам у власність дав Бог і Ризький Трактат...

Мені не подобається те, що бачу. Мені не подобається, коли використовують трагедію. Я не проти слова "різанина", але вважаю, що його потрібно вживати в множині. Народовців, "кресов'яків", тим більше солдатів веб-бригад, чи інших пропагандистських найманців це й так не задовольнить, однак нагадаю, що на мою думку, деякі волинські різанини були організованим геноцидом.

Лемкінівський геноцид (геноцид за визначенням Лемкіна). Раніше я наразився польським політикам, що займаються історією, тепер, напевно, українським. Ще не раз наражатимусь одним та іншим. Не пишу "історичним політикам", бо хоча існує "історична політика", все одно "історичний політик" — звучить, як "політик з минулого", а в цьому випадку йдеться про щось інше. Акти геноциду бували й по іншу сторону, по нашу сторону. Передусім це стосується діяльності збройних угруповань, які боролись "за Польщу без жидів і українців". В цьому питанні погоджуюсь з оцінкою Ґжеґожа Мотики.

Кілька слів про дати

Останній польсько-український конфлікт не має чітких часових рамок. Кожен може по-своєму визначати його початок і кінець. Можна сказати 1942-1947, приймаючи за початок помітне зростання частоти вбивств. Можна сказати 1943-1947, приймаючи за початок перші масові вбивства, хоча тут вже не все очевидно, бо першим масовим злочином обидві сторони називають різні населені пункти: Пасіки (серпень 1942), Оборки (13 листопада 1942), Ремель (листопад 1942) і Паросля (9 лютого 1943). Звичайно, що кожна сторона шукає вигідного для себе початку і кожна сторона часом каже: "в цьому населеному пункті – не ми; в цьму населеному пункті – хтось інший". Можна прийняти за початок вигідний для українців березень 1939 року, тобто знищення Карпатської України і події на Верецькому перевалі. Сємашки початком "геноциду" вважають вересень 1939. Українці можуть сказати, що початок конфлікту – це листопад 1938, тобто акція "ЛОМ". І так далі, і так далі. Так само кінець не такий очевидний, як могло б здаватись.

Це все, що стосується загальних зауважень. Переходжу до Парослі.

6

Що сталось в Парослі?

Було два насених пункти розміщених поряд з тою самою назвою. Пишу це для читачів, що гірше орієнтуються в темі. Тут я завжди "Парослею" називаю населений пункт, де 9 лютого 1943 року була різанина.

На цьому етапі ще не хочу починати дискусію. Отже, напишу те, з чим погоджуються всі чи майже всі.

9 лютого 1943 року, на північно-східній Волині, в Сарненському повіті, певний партизанський загін, група чи банда увійшла в польське село (колонію) Паросля, вдаючи радянських партизанів. Група захопила село, пересилювала мешканців та повбивала їх сокирами і, можливо, іншою холодною зброєю, але не вогнепальною. Через кілька місяців село було спалено і тепер не існує.

Щодо цього всі більш-менш погоджуються. Суперечки починаються, коли мова йде про винуватців, їх приналежність до організацій та про причини злочину. Я додаю ще наступні питання: скільки людей було вбито і чи точно це були майже всі жителі?

Чому Паросля така важлива?

Під час радянсько-китайської війни у 1969 році, посеред замерзлої ріки зупинився радянський танк. Дуже сучасний танк. Китайці дуже хотіли витягнути його на свою сторону і дослідити, а совєти робили все, щоб цього не допустити. Обидві сторони зосередились на цьому, як може здаватись, дрібному елементі.

Різанина в Парослі (9 лютого 1943 року) – це ключовий елемент, як той російський танк на замерзлій ріці, і навіть набагато більш важливий. Обидві сторони історичного та історично-політичного польсько-українського спору вважають Парослю дуже важливою. В Польщі ця різанина вважається початком геноцидної етнічної читки. Треба, щоб етнічна чистка почалась якнайраніше. Треба, щоб початок етнічної чистки був якнайменш віддалений у часі від конференції військових референтів ОУН-Б в кінці 1942 року. Треба, щоб УПА ще не зовсім утвердилась, але вже почала вбивати поляків. Треба, щоб вбивство поляків було абсолютним пріоритетом для ОУН-Б та УПА. Тому дуже важливо, щоб різанину вчинив загін бандерівців, а не якийсь інший загін чи банда. Якби це скоїв хтось інший, тоді б зруйнувалась простота та однорідність всієї волинської різанини. Увесь майстерний план... тоді б значно обмежився. Тому наші політики, що займаються історією, стають на голову, аби якось зліпити те, що нам дуже потрібне, щоб якось це все скласти до купи з неспівпадаючих (невідповідних) елементів. Тут знову змушений нагадати, що я не заперечую, що на Волині були акти геноциду. На мою думку це стосується липня і серпня 1943 року. Однак зараз пишу тільки про Парослю. Я не займаюсь нічим іншим.

В лютому 1943 р. в регіоні була одна, єдина сотня бандерівців – сотня Коробки. Створена лише два тижні до цього. Здається, тоді взагалі була лише одна мобільна бандерівська сотня, а решта – звичайні СКВ (Самооборонні Кущові Відділи – українські сільські відділи самооборони). Сотня Коробки була початком того, що сьогодні знаємо як УПА, і щонайменше третьою організацією з такою назвою. Сотня Коробки (і як тут не повірити в щасливий збіг обставин?) була у Володимирці, 10 км від Парослі, найпізніше вранці 8 лютого, отже з цього можна щось зліпити. Тільки треба якось загубити одну добу. Треба просто не помітити невигідні фрагменти в спогадах і розповідях свідків.

7

"Сокири були видом політичного камуфляжу. Рішення прийнято на найвищому рівні... і т.д., і т.п. На Волині жоден поляк не загинув від рук будь-якої іншої банди, крім бандерівців, а бандерівець – це той, кого ми бандерівцем вважаємо" — приблизно так це все виглядає в "задзеркаллі". Сємашки вважають, що вбивали не бандерівці, а бульбівці. Однак вони теж дуже прислужились "історичній політиці", бо ввели нове поняття: "радянсько-український злочин". Якщо совєти і вбили на Волині якихось поляків, то лише тому, що українці донесли на поляків, бо як можна сказати людям, що поляків вбивав ще хтось, крім українців? Можна злосливо сказати: "вбивали не совєти, а українці руками совєтів і не німці, а українці руками німців".

В ім'я "історичної політики" наші історики не помічають того, що стоїть, як віл в джерелах, на які вони посилаються. Не помічають свідків, які ще можливо живуть. Не помічають серйозних розбіжностей в результатах досліджень. Розбіжностей, які неможливо пояснити помилкою чи ненавмисними діями. Темні люди погодяться з усім. Треба тільки побільше жорстокості. Внутрішні протиріччя – не проблема, якщо їх вміло прикрити жорстокістю. Найкраще використати вбитих дітей. Тоді ніхто не буде ставити незручні питання. Тоді ніто не висовуватиметься. Тоді кожен буде боятись отримати від кресов'яцького науковця ярлик "бандерівського стерва", в порівнянні з яким совєти були до болю лагідні... А Катинь і тисячі померлих людей у Сибіру – це була невинна витівка, як буває між сусідами...

Страшно щось запитати...

Страшно щось сказати...

Три ключові питання

• Скільки було мешканців Парослі, скільки людей загинуло, скільки вижило?
• Ким були винуватці? До якої організації вони належали?
• Які були мотиави зловмисників? Чому це зробили?

Досі всі суперечки про Парослю зводились до другого і третього питання. Відповідь на перше питання досі здавалась більш-менш очевидною і не викликала дискусій. Здавалось, що різні оцінки більш-менш збігаються і наближені до загальної кількості мешканців. Однак для мене відповідь на перше питання теж зовсім не очевидна.

8

Інформація про людей, які пережили події у Парслі

Детальне дослідження почну з людей, що вижили. Їх кількість могла перевищувати 30, могла бути й більшою, бо така ситуація, як з родиною БОБЕР, могла повторитись багато разів. Пояснення, про що йдеться, знайдете в наступних розділах. Деякі люди, напевно ще живі. Чи цікавиться ІНП цими свідками?

З того, що до 2013 року говорив і писав Ґжеґож Мотика, непрямо випливає, що ні. Цікавиться майже виключно тим, як підтвердити наперед прийняту концепцію. Розмірковую про причетність бандерівців. Боюсь, що до свідків ставляться, як до потенційного джерела проблем, а не як до джерела інформації. Тому діяльність була спрямовна радше на пошуки квітки папороті, а не когось, хто б міг підтвердити причетність Коробки.

Джерела повідомляють про людей, які пережили різанину в Парослі. Як правило повторюється, що вижило кілька-кільканадцять жителів, переважно дітей. Однак різні джерела називають різних осіб, а їх кількість точно більша, ніж кілька. Український історик заявляє, що в Парослі були також українці, яких зв'язали так само, як і поляків, але потім звільнили.

Коли хтось проїжджав через Парослю, то впускали, але виїхати з Парослі туди, куди хтось хотів собі доїхати, вже не можна було, лише один ксьондз з Господом Богом їхав до хворого, ксьондзу дозволили і заїхати, і виїхати.

Владислава Онуховська, учасниця екскурсії у Парослю, її радше не було в Парослі у 1943 р., найімовірніше вона переказує почуту історію, яку все-таки варто взяти на замітку. Розповідь записана з фільму "Паросля 9 лютого 1943 Тут почалось..." 6:25

І якась бабуся, теж понад сімдесятирічна, яка теж дістала тут збоку сокирою, то їй відрізали вухо, але лежала (вона) першою, а на ній решта там діти, внуки, і та кров на неї стікала, але вона потім ожила.

Роман Пьотровський, учасник екскурсії у Парослю, посилався на розмову з Вітольдом Колодинським, розповідь цікава, хоча не цілком достовірна, бо оповідач не був свідком подій, записана з фільму "Паросля 9 лютого 1943 Тут почалось..." 9:40

Тоді вбито 173 людини. Врятувались лише 2 чоловіків, які поранені вибрались з-під насипу трупів, і 6-річний хлопець, який вдавав убитого.

Юзеф Туровський і Владислав Сємашко, Злочини українських націоналістів, Варшава 1990, с. 22, історія про злочин в Парослі, виділення жирним шрифтом моє.

9

В Парослі також були українці з навколишніх сіл, які приїхали на січкарню різати солому. Українців [зловмисники] зв'язали і тримали, поки не знищили село. Потім українців відпустили. Якби це були радянські партизани, то б усіх [українців] вбили. Вони б українців не залишили, ні за що. Коли вже знищили село, [винні у злочині] українців [там, де стояла січкарня – слова, які оминули у фільмі, в текстовому перекладі] розв'язали і відпустили.

Петро Макаренко, розповідь записано з фільму,«Паросля 9 лютого 1943 Тут почалось...":2:45

10

• Підсторінка http://wolyn.ovh.org/opisy/parosla-09.html

Записана мною на диск 04 січня 2016 року. На цій сторінці представлена чітка інформація про людей, які вижили. Інформація походить, між іншим, із спростувань родин.

Список, упорядкований мною:

1. БОБЕР Броніслава – вижила, після війни жила в Ключборку, померла у 1991
2. БОБЕР Ірена — вижила, після війни жила в Ключборку
3. БОБЕР Галина — вижила, після війни жила в Ключборку
4. БОБЕР Христина — вижила, після війни жила в Ключборку
5. БОБЕР Владислав – пропав на війні, на загинув у Парослі
6. БУГАЄВСЬКА Марія – померла через кілька років
7. ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Тадеуш – скалічений, але вижив
8. ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Антоній – скалічений, але вижив
9. КОЛОДИНСЬКИЙ Вітольд – скалічений, після війни у Всхові
10. КОЛОДИНСЬКА Тереза – померла у 1994 році
11. САДОВСЬКИЙ Здіслав – вижив, під час вбивст був у рудичів поза Парослею
12. СТРОНГОВСЬКИЙ Роман – скалічений вижив
13. СТРОНГОВСЬКА Ірена – скалічена вижила
14. СТРОНГОВСЬКИЙ Ядвіга – скалічена вижила
15. СТРОНГОВСЬКИЙ чи СТРОНГОВСЬКА 1. ім'я невідоме – скалічений вижив
16. СТРОНГОВСЬКИЙ чи СТРОНГОВСЬКА 2. ім'я невідоме – скалічений вижив

• Список осіб, що вижили, згідно книги Владислав і Єва Сємашко "Геноцид, вчинений українськими націоналістами..." Варшава 2000.

Список впорядкований мною:

1. БОБЕР Галина або Гелена
2. БОБЕР Ірена
3. БОБЕР Аделя
4. БУЛХАЄВСЬКА vel БУЛГАЄВСЬКА Марія – дружина Мєчислава, 42 роки
5. ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Антоній – син Францішка і Яніни, став інвалідом
6. ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Тадеуш — син Францішка і Яніни, 9 років, став інвалідом
7. КОЛОДИНСЬКИЙ Вітольд – 12 років
8. КОЛОДИНСЬКА Тереза – (ліля). 9 років
9. САВИЦЬКА ім'я невідоме – 9 років
10. САДОВСЬКИЙ Здіслав – був поза Парослею
11. СТРОНГОВСЬКИЙ Чеслав – син Броніслава і Марцеліни, 2 роки
12. СТРОГОВСЬКИЙ Роман – син Юзефа і Марії, 9 років
13. ТУБІЧ Марія – поранена
14. БАЛЬЗЕР (?) ім'я невідоме 1. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича
15. БАЛЬЗЕР (?) ім'я невідоме 2. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича
16. БАЛЬЗЕР (?) ім'я невідоме 3. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича
17. БАЛЬЗЕР (?) ім'я невідоме 4. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича
18. БАЛЬЗЕР (?) ім'я невідоме 5. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича
19. БАЛЬЗЕР (?) ім'я невідоме 6. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича

11

Попередній список осіб, які ймовірно вижили

Обережно поєднавши кілька цитованих вище джерел, отримуємо список 22 поляків, 6 жидів і щонайменше 2 українців (якщо вживається множина), які були присутні під час різанини і вижили або були жителями Парослі, але були відсутні. Не враховую жінку похилого віку, яку згадують в розповіді переказаної від третьої особи. Не враховую ксьондза, якому дозволили вільно проїхати селом. Не враховую двох з трьох врятованих осіб з інформації Туровського і Сємашка (1990), тому що невідомо, чи вони названі в інших джерелах з конкретним прізвищем. Але, так як в інших проаналізованих джерелах згадано не більше одного дорослого чоловіка, додаю до списку одного анонімного чоловіка (перший пункт у списку). Інформація про каліцтво походить від авторів дослідження, з якого взято інформацію.

• Поляки:

1. Анонімний чоловік (один з двох) – врятувався. Згідно інформації Туровського і Сємашка (1990)
2. BOBER Adela – вижила, згідно Сємашків
3. BOBER Bronisława – вижила, після війни жила в Ключборку, померла у 1991
4. BOBER Irena – вижила, після війни в Ключборку
5. BOBER Halina – вижила, після війни в Ключборку
6. BOBER Krystyna – вижила, після війни в Ключборку
7. BOBER Władysław – пропав на війні, не загинув у Парослі
8. BOBER Wincenty – вижив, згідно списку Чеслава Пьотровського
9. BUGAJEWSKA Maria – померла через кілька років = BUŁHAJEWSKA vel BUŁGAJEWSKA Maria (?)
10. CHORĄŻYCZEWSKI Tadeusz – скалічений, але вижив
11. CHORĄŻYCZEWSKI Antoni – скалічений, але вижив
12. KOŁODYŃSKI Witold – скалічений, після війни у Всхові
13. KOŁODYŃSKA Terasa – померла у 1994 році
14. KOŁODYŃSKA Alina – в розповіді Колодинського (Kołodyńskiego) нема жодної згадки про смерть рідної сестри
15. SADOWSKI Zdzisław – вижив, під час вбивств був у родичів за межами Парослі
16. SAWICKA ім'я невідоме – 9 років – вижила, згідно Сємашків
17. STRĄGOWSKI Roman – скалічений, вижив
18. STRĄGOWSKA Irena – скалічена, вижила
19. STRĄGOWSKA Jadwiga – скалічена, вижила
20. STRĄGOWSKI lub STRĄGOWSKA 1. ім'я невідоме – скалічений, вижив
21. STRĄGOWSKI lub STRĄGOWSKA 2. ім'я невідоме – скалічений, вижив
22. TUBICZ Maria – поранена – вижила, згідно Сємашків – сім'я знайдена в Парослі ІІ (повідомлено про спростування)

• Жиди :

1. BALZER (?)ім'я невідоме 1. – Жид або жидівка (єврей або єврейка) переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza (Клеменса Хорошкевича)
2. BALZER (?)ім'я невідоме 2. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza
3. BALZER (?)ім'я невідоме 3. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza
4. BALZER (?)ім'я невідоме 4. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza
5. BALZER (?)ім'я невідоме 5. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza
6. BALZER (?)ім'я невідоме 6. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza

Українці:

Точно не встановлене число, більше 1.

12

Три списки жертв

Мені не відомо, скільки є списків жертв різанини в Парослі. Я знаю 3.

Тому зосередився на аналізі тих трьох, які знаю.

• Список Чеслава Пьотровського
• Список з чорного пам'ятника в Парослі
• Список Сємашків у "Геноциді..." за 2000 і точно повторений у 2008 році

Список з чорного пам'ятника дуже узагальнений (неконкретизований). Містить понад двадцять імен і загальну кількість вбитих людей з певними прізвищами. Щодо чисельності, цей список десь посередині між списком Пьотровського та списком Сємашків за 2000 рік. Список Пьотровського найдовший. Список з чорного пам'ятника середній, а список "Сємашків 2000" — найкоротший.

Неймовірною є залежність (пов'язаність, зв'язок) списків Пьотровського і Сємашків. Ця залежність викликає дуже серйозні підозри щодо надійності встановлених результатів. Мова не йде про різні оцінки взаємно незалежних дослідників, а навпаки: про залежність результатів, та одночасну наявність відмінностей, які важко пояснити.

13

Список Чеслава Пьотровського — с.1

завантажено 5 січня 2016 року з підсторінки:

http://brozbar.cieplowizja.pl/podole/wolyn/rozkladjazdy/strona-wolyn/sarny/image016.html

14

Список Чеслава Пьотровського — с. 2

завантажено 5 січня 2016 року з підсторінки:

http://brozbar.cieplowizja.pl/podole/wolyn/rozkladjazdy/strona-wolyn/sarny/image016.html

15

Список Сємашків

"Геноцид польського населення Волині 1939-1945, вчинений українськими націоналістами"

Варшава 2000

16

17

Як формувались (складались) списки жертв?

Перший список жертв різанини в Парослі, " список Пьотровського", найімовірніше складений на основі старих переписів господарств. Ще сьогодні знаходимо сліди цього в Інтернеті.

http://wolyn.ovh.org/opisy/parosla-09.html

Записано мною на диск 04 січня 2016 року. Підкресленння і жирний шрифт – мої:

ПЕРЕЛІК ГОСПОДАРСТВ, станом приблизно на 1939 р. Одночасно це перелік осіб, вбитих 9.02.1943 р. українською бандою. Життя врятувало небагато мешканців Парослі, в т.ч. дітей. […] на кінець 1942 року в Парослі було 43 двори з понад 190 жителями польської національності, які переважно займались сільським господарством та працювали в лісі […]

Кількість жертв у списку Пьотровського якраз наближена до числа 190. Кількість жертв в ньому зменшили на кілька дітей, які вижили. Вже у списку Пьотровського серед жертв знайдено додатково сім'ю KOGUT (КОГУТ). У списку Пьотровського вона складалась з 5 осіб, на пам'ятнику 10, а в Сємашків – 8 вбитих. У своїй книзі "Криваві жнива..." Чеслав Пьотровський зменшив число жертв до 170.

Виникає підозра, якщо не впевненість, що від початку виходили з припущення, що загинули всі люди зі старого перепису господарств (до 1940?). Якщо хтось фігурував у переписах до 1940 року, і не встановлено, що вижив, тоді "стверджували", що його вбито 9 лютого 1943 р.

З невідомих, у більшості випадків, причин, під час роботи над списком Сємашків, пропущено (не включено) понад 90 осіб, які фігуруют у списку Пьотровського. До цього могли, між іншим, призвести спростування, про які повідомили родини. Як. Наприклад, родина BOBER (БОБЕР). З первинної кількості 11 осіб у списку Чеслава Пьотровського виключено 7 осіб, ймовірно через спростування, повідомлене дочкою врятованої Кристини Бобер.

Список Сємашків не є незалежним від списку Петровського. Майже половина списку повторюється, а більш, ніж половину виключено. Варто підкреслити, що повторюються довші фрагменти списку (цілі будинки) і в більшості випадків цілі будинки виключено. Із 44 будинків, які містяться у списку Пьотровського, повністю виключено 24 будинки разом з мешканцями. Просто в Пьотровського були будинки з людьми, що там проживали, а в Сємашків цих людей нема. Так, ніби їх ніколи в Парослі не було. Кількість будинків замість 44, у Сємашків складає 23 чи 26 (вказуються різні числа, однак всі значно менші від 44). Жертви, які повторюються в обох списках, в Сємашків деколи розміщені в трохи іншому порядку. Спорадично, крім цілих будинків, виключено окремих людей з невиключених будинків. Кількість жителів Парослі "впала" зі 190 до 130. Трохи додали жертв, яких немає у Пьотровського. Додали більше "гостей" та "анонімів".

18

Чи може дослідник помилитись щодо кількості будинків? Звичайно, що може, але не може помилково вигадати понад 80 людей, які жили в тих "надлишкових" будинках. Неможливо аж так помилитись. Таке не робиться випадково (ненавмисно). Чи може дослідник помилково занизити кількість будинків? Звичайно, що може. Може помилитись подаючи кількість будинків, але не може помилково не вказати понад 80 людей, що жили в понад 20 будинках. Не може випадково з'явитись новий план Парослі, повністю відмінний від старшого плану. Це виглядає так, наче хтось навмисно опублікував неправду.

Або Пьотровський вигадав неіснуючих людей, або Сємашки не вказали існуючих людей. Мова йде не про кілька спірних осіб, але про приблизно 90. Це не може статись внаслідок помилки чи недбальства.

19

Два плани Парослі – обидва не відповідають дійсності

20

Впорядкований список Пьотровського – що від нього залишилось?

Нижче подається впорядкований мною і розширений моїми зауваженнями найстарший,відомий мені, список жертв у Парослі, тобто список Чеслава Пьотровського. Список містить дані 188 осіб, убитих або ймовірно вбитих в Парослі.

У спогадах Вітольда Колодинського будинки пронумеровані не так, як у списку Пьотровського. Однак, незважаючи на нумерацію, кілька десятків будинків зникло.

1.

BOBER Hilary, 45 років

BOBER Stanisława – дружина молодшого Хіларія

BOBER на той момент ім'я невідоме – дитина Хіларія молодшого – Irena – живе в Ключборку

BOBER на той момент ім'я невідоме – дитина Хіларія молодшого – Halina – живе в Ключборку

BOBER Hilary, 78 років

BOBER на той момент ім'я невідоме – дружина Хіларія старшого

2.

BOBER Władysław – син Хіларія старшого – пропав на війні, не загинув у Парослі

BOBER на той момент ім'я невідоме – Bronisława дружина Władysława – невідомо, чи була поранена, в Смашків нема інформації про лікування, померла у 1991

BOBER на той момент ім'я невідоме 1. – Krystyna, дочка Władysława – живе в Ключборку, невідомо, чи була поранена, в Смашків нема інформації про лікування, в книзі Сємашків серед жертв названа дитина Bober її віку, але не вказано ім'я та стать

BOBER на той момент ім'я невідоме 2. – дитина Władysława

BOBER на той момент ім'я невідоме 3. – дитина Władysława

3.

BUŁGAJEWSKI Mieczysław, 27 років

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx, 2 роки – дитина Mieczysława

KOŁODYŃSKA xxxxxxxx, 70 років – мати Marii Bułgajewskiej, яка вижила

4.

BUŁGAJEWSKI Narcyz

BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx – дружина Narcyza

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx 1. – дитина Narcyza

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx 2. – дитина Narcyza

5.

BUŁGAJEWSKI Walenty

BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx – дружина Walentego

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx – дитина Walentego

6.

CHORĄŻYCZEWSKI Franciszek, 47 років

CHORĄŻYCZEWSKA Janina, 42 роки – дружина Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Stanisław, 11 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Stefan, 9 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKA Zuzanna, 3 роки – дочка Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKA Krystyna, 1 рік – дочка Franciszka

21

7.

CHORĄŻYCZEWSKI Jan, 54 роки – брат Franciszka – солтис

CHORĄŻYCZEWSKA Stanisława, 50 років – дружина Jana

CHORĄŻYCZEWSKI Edward, 24 роки – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Ryszard, 14 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Bernard, 10 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Zenon, 6 р