Людиноцентричної держави ми поки не маємо. Процес стратегіювання на державному рівні не налагоджений.
Влада орієнтується в прийнятті рішень на вузькі інтереси і медійні рейтинги.
Це означає, що складно робити справжні прориви.
Здавалося би, що найкращим рішенням може стати руйнування (в сенсі — дочекатися коли завалиться сама) існуючої олігархічно-патерналістської держави з монополізованою сировинною імпортозалежною економікою і вже потім — будівництво в Україні нової держави.
Але для цього потрібно або вже наявний політичний суб'єкт з повнотою влади і чітким стратегічним баченням, або потенційний суб'єкт, що може взяти владу в результаті революції або виборів.
Наразі подібних суб'єктів немає.
І тому замість модернізації держави маємо поступову архаїзацію інституцій, які, так і не ставши інклюзивними і незалежними, повертаються до керованого непрофесійного екстрактивного стану. Зараз це очевидно по антикорупційних інституціях, судовій системі. Наразі останнім може пасти НБУ.
Але є і можливість змінити ситуацію. Для цього необхідно докласти зусиль для експертної консолідації і донести до президента думку про важливість створення і реалізації Національної стратегії.
В широкому колі питань: стратегія економічного прориву і стійкого розвитку, стратегія розвитку людського капіталу, стратегія міжнародної суб'єктності і відновлення територіальної цілісності, стратегія ефективного урядування і сервісної держави.
З урахуванням того, що іншого дієвого проукраїнського політичного суб'єкта наразі немає, а ризик посилення проросійських сил підвищується, маємо скористатися шансом.
Для цього потрібно виділити розтяжки і «червоні лінії», знайти порозуміння в експертному середовищі, запустити інклюзивний процес творення стратегії при лідерстві і за умов залученості президента.
