Oт, здавалося, можна було б вже не дивуватися і звикнути. Та все ж таки. Не розумів та не зрозумію мабуть. Як люди, які активно підтримували Майдан, декларували свою прихильність до європейських цінностей (толерантності зокрема), активно «топили» (й продовжують «топити») за права секс-меншин, тварин, героїв, блять, коміксів, можуть закликати до утисків прав своїх співгромадян, які в побуті використовують не державну мову.
Є дроздов з його істериками, скрипка із гетто для російськомовних, є ця хвора письменниця, що жбурляється копійками, є російськомовний гіркий лук із сашком лірником є купа інших недороблених «селебрітіз» райцентрівського рівня. Та є «прогресивні й освічені люди», сотні, тисячі людей (я за кільністю лайків висновок роблю), які їм аплодують, із захопленням лайкають їх пости в соцмережах, роблять цих маргіналів лідерами думок. Хороші люди, приємні в спілкуванні. Доки мова не заходить про мовне питання (вибачте за тавтологію).Читаєш їх пости в ФБ і думаєш, а може це боти? Ну не вірю, що це писала жива людина, яку можна зустріти в реальному житті. Ті, хто кричить про «єність країни». Що нас має об'єднати?..
Як це взагалі поєднується, говорити гендерне рівноправ'я та виступати проти конституційного права своїх співвітчизників використовувати рідну мову (Конституція, ст. 10, пункт 3). Не послідовно якось. Можна знову зарядити ту мутну заїжджену тєлєгу про війну та «мову агресора». Але ж що робити з російськомовними регіонами, російськомовними учасниками АТО? Неодноразово спілкувався. Там носіїв «мови агресора» багато. Що взагалі робити просто з російськомовними громадянами. Та з їх конституційними правами. Ну й чи варто при цьому тоді говорити про свою толерантність? Як в старому анекдоті: або труси, або хрестик.
