site.ua
новачок

Ці троє сіли до нього в машину в кінці дня, за півгодини до початку комендантського часу. Досвідчені таксисти розповідають, що так воно зазвичай і буває. Думаєш, ну ще підвезу одного. Пара сотень гривень ніколи не завадить. Ну підвезу, мені не важко. А потім шкодуєш, що вчасно додому не поїхав. У дяді Міті того вечора був якраз такий випадок.

Він підвіз студента на кільце кварталу Мирний. Цей спальний район на одній з околиць Луганська "прославився" на початку літа 2014-ого, коли луганські "ополчєнці" розпочали обстріл прикордонної застави, яка знаходиться в ста метрах від багатоповерхівок.

...За рік дядя Мітя бував тут багато разів. Мирний район насправді стрьомний. Як Сихів у Львові чи Троєщина в Києві. Мирний і в довоєнні часи завдяки численних алкозакладам та відповідному контингенту набув недобру славу. Тому своє перебування тут дядя Мітя намагався звести до мінімуму: взяв (або висадив) пасажирів і поїхав. Не застоюватись. Але цього разу затримався. От ці троє і підійшли. "Щастить наче потопельнику", - думав водій. На кільці маршрутки в ту пору стояло кілька машин, але вони обрали саме його "Джилі".

"В Антрацит поїдемо!" - поставив його перед фактом один з пасажирів. Для нелуганчан варто уточнити, що це шахтарське містечко лежить в 60 кілометрах від обласного центру. Тож перспектива такої поїздки в кінці дня в доволі сумнівній компанії не порадувала б і в довоєнні часи.

"Хлопці, до початку комендантського часу півгодини залишилося! Ніяк не встигнемо!" - спробував було кволо опиратися водій. "А ти не вийобуйся! - Осадив його один з пасажирів: Тобі сказали, їдемо в Антрацит. Ми заплатимо. На блокпостах порєшаєм".

- Ну то поїхали, хулі з вами поробиш! Але мені заправитись би.

...Минуло 20 хвилин, і дядя Мітя з повним баком їхав по трасі за Луганськом. Позаду лишилося селище з дивною назвою Розкішне. В машині, аби не мовчати, грали радіо "Козаче". Минулої весни, коли веселі й озброєні в Луганську проголосили свою "республіку", повстало питання створення своїх медіа. Так, майже в кожному окупованому місті на базі місцевих радіо- телебачень виникли "свої", "республіканські" медіа. "Козаче" створили замість однієї з луганських ФМ-ок. Слухачів розважали новинами про "хунту-карателів" та музичним репертуаром, якому б позаздрив привокзальний генделик. От і зараз тишу в салоні порушував Олєг Газманов.

"Пригальмуй!" - раптом наказав пасажир на передньому сидінні. "Так ще не приїхали!" - здивувався дядя Мітя. "Гальмуй, сука!" - прикрикнув камуфльований пасажир, помахуючи стволом в його бік. В цей момент водій згадував про свій травмат, який кілька років возив під сидінням. Нещодавно зброю довелося здати "народній міліції ЛНР". Ті оголосили боротьбу з "незаконними збройними формуваннями" і пообіцяли великі проблеми, незабутні години в підвалі та на ритті окопів усім, в кого знайдуть ствол. Дядя Мітя з остраху аби чого не вийшло пістолет здав. "Не сси, захистимо!" - казали тоді "міліціонери". "От захищайте! - думав дядя Мітя: Де ви, блядь, зараз?" Та навряд чи зараз була б користь того травмата. Їх, он, троє і в кожного автомат. "Гальмуй!" - не заспокоювався камуфльований на передньому сидінні. Дядя Мітя зупинив машину на трасі посеред степу. "Виходь! Руки над головою" - продовжував пасажир.

- Хлопці, візьміть ключі. Тільки не вбивайте!

- А ми й так їх візьмемо! В будь-якому разі.

Те, що відбулося в наступні кілька хвилин важко пояснити раціонально. Але так, мабуть і діють в подібних ситуаціях. Дядя Мітя, забувши про свої 54, хвору ногу та зайву вагу, рванув вперед. Він не знав, куди біжить. Просто біг від машини. Від тих трьох камуфльованих. Йому здавалося, що він і молодості так не бігав. Та, попри швидкість, постріл його наздогнав... "Треба дружині подзвонити. Хвилюється мабуть!" - подумав він перед тим, як втратити свідомість...

...Прийшов у себе вже в лікарні. Вранці його закривавленого підібрав один з автомобілістів. Його "Джилі", точніше обгорілий корпус, знайшли під Антрацитом. Тих трьох камуфльованих поруч не було...

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація