Цей пост не про Саакашвілі, не про Порошенка, не про те, що "європейські цінності" невблаганно наближаються. Взагалі не про політику. Я просто запощу тут добірку своїх віршів. Просто цікаво, як їх сприймуть на цьому сайті.

***
Який секрет ховає залізниця?
Про що розкаже ранішній перон?
Що у плацкарті повному насниться?
Що вранці ти побачиш за вікном?

Калейдоскоп із станцій та зупинок
Ліниво пропливатиме за склом.
А ти продовжиш далі відпочинок
Під монотонний рельсів метроном.

І виринають з пам'яті обличчя.
Ті, що напевно вже забути мав.
А поїзд їде. Станція найближча.
Увійдуть люди - буде купа справ.

І хтось новий у твій увійде простір.
Замовить чай. Розмову розпочне.
Киватимеш, не слухатимеш просто.
Вдивлятимешся в мариво нічне.

І раптом зрозумієш: треба бути,
Розслаблено сприймати кожну мить.
Усе життя - це просто шлях в нікуди.
Зручніше сядь! Хай поїзд далі мчить.

***

Неначе нову сторінку блокноту.
Як стежка, з якої нема вороття,
Мов птах, що відчув незворотність польоту,
Я вкотре нове починаю життя.

На плечах рюкзак. Наче складені крила.
Або ненадійний, старий парашут.
Я штурман поганий і зовсім невміло
Без карти новий прокладаю маршрут.

Крізь всі помилки та розкладені граблі
(На них неодмінно я знов наступлю)
Я знову невпинно рушатиму далі
І знов неодмінно дурниць нароблю.

Та годі розмов: я життя обнуляю,
Дорога прискорює сецребиття.
Можливостей безліч: від краю до краю.
Я йду, я нове починаю життя

27.08.16

Від'їзд 2014
Він від'їжджав. Нічне мовчало місто.
Лиш миготіли очі ліхтарів
Та інтернет плітками гомонів,
Подробиці малюючи барвисто.

З'являлись в місті перші барикади
Та на будинках інші прапори.
Кого не бачиш ти з вікна, згори,
Писав на стінах заклики вбивати.

Порушник комендатської години,
Повз блок-пости його везло таксі.
В той час, коли заснули геть усі,
Він роздивлявся вулиць павутину.

Він думав повернутись незабаром
До міста. До нормального життя.
Та бреше зазвичай передчуття:
Ти не побачиш світлий день кріз хмари.

...Втім, повний місяць світить урочисто
Та до перону подали плацкарт.
Від'їзд сприйнявши як невдалий жарт,
Він від'їжджав. Та з ним прощалось місто.

травень 2016


***

Куди мене бруківка приведе?
Маленька точка в перехресті вулиць,
Розгублений, немов новоприбулець,
Зустріну ранку полум'я бліде.

Я загубився. Це не мій маршрут.
Не той перелік позначок на карті.
Зусилля марні і того не варті -
Себе я відчуваю зайвим тут.

Не тих бажав, очікував не тих.
Свій час безглуздо витрачав не з тими.
Тривали марно пошуки людини,
З якою згоден позабути всіх.

Розбитий вщент, неначе Одіссей,
Що попри все в Ітаку шлях шукає,
Чекав даремно те, чого немає,
Топтався біля замкнених дверей.

Вже бачу ранку полум'я бліде,
Шеренгами будинки, мов солдати.
Понад усе хотілося би знати
Куди мене бруківка приведе.


***

Сиве місто, мене загуби!
На провулках своїх позабудь.
Той, хто хоче втекти від юрби,
Той пірнає в її каламуть

Розчинитись без залишку в ній
Влитись річкою в сірий потік
Загубитись у масі людській
Та блукати, не чуючи ніг.

Без упину! Без пауз. Вперед,
Без думок про маршрут та вагань,
Від депресій, поганих прикмет
Та від марних моїх сподівань

Сиве місто мене захистить
Від нудьги, що на серці шкребе.
Хай хоч трохи вона помовчить.
Хочу швидше забути тебе.


***

Ми сховалися, ніби за спинами,
За постами з фейсбучних стрічок.
Помилково вважаємо сильними
Тимчасових "монархів" думок.

Дивна радість з дурними новинами -
Бо приходить біда не до нас.
Хлопай, друже, відмерлими крилами:
Пролітає життя без прикрас.

Зупинись (ну хоча б із цікавості),
Ти ж колись стати кращим хотів.
А не жити у власній ненависті
Та шукати нових ворогів.

Їх думки не збігаються з нашими -
Будуть їм коридори ганьби.
Ми йдемо за своїми вожатими,
Ватажками дурної доби.

Та кульгаючи, наче на милицях,
Надто довго блукали в пітьмі.
Важко визнати: ми помилилися,
Розучилися бути людьми.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація