В мережі набирає обертів флешмоб #идудомой #йдудодому. Жінки та дівчата діляться історіями про небезпеки, з якими вони зустрічаються щовечора дорогою додому. Хтось вже розповідає про гендерний грант, феєчок, принцесочок і радить записуватися на курси рукопашного бою. Хтось навпаки вимагає проводити тренінги для чоловіків, де вчитимуть поважати жінок і не чіплятися до них на вулицях. Я не згодна ні з першими, ні з другими. Чоловік, який винен в тому, що київські жінки не почуваються безпечно на вулицях — Віталій Кличко.
Звісно, Віталій — двометровий боксер, чого йому боятися? Може дозволити собі навіть прогулянки опівночі всіма по черзі спальниками столиці. Йому не страшно. Мені страшно.
В дитинстві я ходила на карате, айкідо, тхеквондо. Але я важу 50 кг, працюю допізна, при цьому не маю грошей на таксі щовечора і мене нікому зустрічати. Дорогою додому через промзону я стискаю в руці балончик і прокручую в голові сценарій, в яке місце гіпотетично я маю вдарити нападника (ха-ха), куди потім бігти і що кричати.
Організація «ДемАльянс Жінок» в 2015 році зробила дослідження «Місто очима жінок»: міські мешканки розповідали, що їх влаштовує в житті міст, а що навпаки становить загрозу чи створює незручності. Окремий блок був присвячений столиці, учасниці опитування звертали особливу увагу на освітлення вулиць і дворів. Більшість відзначали, що освітлення у дворах, під'їздах, на шляху від зупинки громадського транспорту або автомобіля недостатнє або взагалі відсутнє. Враховуючи, що звичний щоденний маршрут часто пролягає через місця, де розливають алкоголь, хаотичні зелені насадження, виникає додаткова небезпека.
«Парковка завжди темна і увечері повертатись додому трохи лячно».
«Основна проблема – це освітлення біля садочка, особливо неприємно залишати автомобіль в темному місці, а потім повертатись до нього з дитиною».
«У вечірні години доводиться йти через приватний сектор до метро, а там немає освітлення, розмиті дороги, насипи сміття і будматеріалів, і так звана гопота, що віджимає телефони і т.д.»
«Додому від зупинки доводиться йти через погано освітлену проміжну поганими дорогами через нічну „наливайку“.
Київ, підземний перехід
Ситуація з небезпечними темними підземними переходами тягне на окрему дуже довгу і дуже сумну статтю. Крім того: 24,5% учасниць проекту зазначили наявність патрулів біля своїх будинків, 56,4% — безпритульних тварин, 35,1% — глухих кутів. 30,9% жінок були свідками інцидентів, які потребували патруль (бійки, крадіжки, галас тощо). Оцінку „відмінно“ роботі патрулів не поставила жодна учасниця, 9,6% — „добре“, 10,6% — „задовільно“, 17% — „незадовільно“. 40,4% жінок – важко відповісти. Такі оцінки пояснюються тим, що більшість учасниць навіть не бачили патрулів. Хочеться вірити, що з часів реформи поліції ситуація стала трішки кращою.
Що ж натомість пропонує нам Кличко, аби ми могли почуватися безпечно у власному місті? Я вивчила міську цільову комплексну програму профілактики та протидії злочинності в місті Києві „Безпечна столиця“ на 2016-2018 роки, затверджену рішенням Київради 14 квітня 2016. Програма складена за принципом „за все хороше проти всього поганого“. На початку в кращих радянських традиціях перераховується кількість проведених нарад і засідань правоохоронних органів, згадуються якісь 2 відомчі телепроекти, через які проводиться „профілактично-роз'яснювальна робота“ для населення, але які ніхто не в очі не бачив.
Перераховується кількість листів з подяками керівництву КМДА (вони це серйозно?), для неповнолітніх „порушників“ та, очевидно, їхніх батьків пропонується взяти участь у заходах типу „Підобліковець“ (хто-хто?) та ознайомитися з дописами „Відповідальність дітей в Україні“, „Вік і кримінальна відповідальність неповнолітніх в Україні“, „Відповідальність батьків за порушення прав дитини“ на сторінці Facebook ювенальної поліції Києва. Цікаво, дуже популярне чтиво серед порушників закону, багато лайків?
Що мені особливо сподобалося — „Працівниками поліції щоденно проводиться моніторинг засобів масової інформації, у яких висвітлюється діяльність ГУНП у м. Києві. Особлива увага звертається на критичні матеріали. За кожною такою публікацією проводиться службове розслідування, про результати перевірки в обов'язковому порядку інформується редакція, а в разі виявлення безпідставних звинувачень та перекручування фактів щодо роботи підрозділів поліції — проводиться обґрунтоване та гостре реагування на недостовірну інформацію в адресу автора та керівництва редакції“. Тобто саме на це йдуть наші податки?
Відень, фото Mistosite
Далі йдеться про підключення системи відеоспостереження метрополітену по Нацполіції. Хороша ініціатива, але, по-перше, не завершена, а по-друге, метрополітен набагато безпечніший за більшість київських вулиць.
Що стосується безпосередньо засобів безпеки, в міській цільовій програмі їм приділено лише один розділ, в якому йдеться про закупівлю електричних лампочок для під'їздів житлових будинків і вулиць, та про щоквартальну (ого, навіщо так часто?) перевірку цих лампочок. А в разі виявлення розкрадань лампочок, потрібно невідкладно інформувати Нацполіцію, що покарати зловмисників. Якщо вони чекатимуть до кінця кварталу, звісно. Далі трішки про „проведену роз'яснювальну роботу з керівництвом комунальних підприємств, організацій з утримання житла, органами самоорганізації населення“ щодо встановлення систем тривожного сповіщення на постах консьєржів та систем відеонагляду житлових будинків міста, розповідається про „понад 900 виступів в трудових колективах“, на яких йшлося про те, як гарно встановлювати решітки чи грати на перших поверхах та робити в під'їзді домофони. Дякую, ми й самі здогадувалися, але чекали, поки ви скажете. Станом на 01.10.2016 тривожні кнопки встановлено аж в 27 будинках. Негусто, а до цього під'їзду ще треба добігти.
З позитивного — коштом власників та орендарів нежитлових приміщень Печерського району заплановано встановлення 141 камеру на фасадах будинків, керівниками установ, підприємств та організацій вже встановлено 343 камери. Цікаво, як справи в інших районах, де менше компаній винаймають офіси? Завершує наш хіт-парад акт вручення мешканцям столичних будинків пам'яток-порад щодо запобігання злочинам та візитівок дільничих поліцейських. Епічний фінал.
На реалізацію програми передбачалося виділити 149 млн грн з бюджету Києва, з яких 136 млн грн — для Головного управління Національної поліції в місті Києві. Станом на 01.10.2016 виділено 40 млн грн, із них Головному управлінню Нацполіції у м. Києві 26 млн тис. грн та Головному управлінню СБУ у м. Києві та Київській області — 14 млн грн. Незрозуміло, як чи адекватно ведеться статистика, але впродовж 9 місяців 2016 року у столиці зареєстровано майже 65 тис. кримінальних правопорушень, що у 1,5 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року. Причому в статистиці не згадується жодного зґвалтування: розкритого чи нерозкритого. В Києві за весь 2016 рік не було жодного? Можливо, Віталій Кличко, замість того,щоб роздавати жінкам на вулиці квіти до 8 березня, краще зробить хоч щось корисне для їх безпеки?
фото ТСН
Це київська реальність сьогодні. Я вважаю неконструктивним звинувачувати чоловіків у тому, що жінки й дівчата на київських вулицях не почуваються захищено. Я переконана, що безпека громадян і громадянок має бути політикою міста. Ми живемо не у сквоті, не на території самозахопленої фабрики, не в лісі. Ми мешкаємо у спальних районах, у звичайних столичних житлових районах. Ми не просимо нас розважати, не просимо якихось особливих умов. Ми вимагаємо забезпечити мені базові умови для збереження життя і здоров'я.
Чи можливо, щоб адміністрація міста турбувалася про інтереси громади? Цілком. Достатньо при плануванні вулиць та міських просторів врахувати потреби усіх, особливо найслабших. Наприклад, як пише Юлія Попова у статті „Місто багатьох: як гендерний підхід робить міста справедливішими«, у Відні створюють максимально відкриті, вільні від страху простори (fear-free environment), в парку прибрали зарості дерев, щоб він міг повністю проглядатися, вздовж всіх пішохідних шляхів, щоб не було закутків. У Відні є ціла програма зменшення тривожності (anxiety reduction). Прибравши ознаки загрозливого середовища, можна зменшити шкідливий стрес. Принципи прості:
- Транзитні зони мають проглядатися і бути гарно освітлені. Підсвічувати потрібно не лише згори високими ліхтарями, але й знизу та на рівні очей. Дерева не мають створювати суцільних хащів.
- У вузьких проходах поміж будинками встановлюють дзеркала заднього і бокового бачення, які дозволяють жінкам слідкувати, хто йде за ними чи повертає з-за рогу.
Такі прості і недорогі заходи роблять місто безпечнішим. А як щодо безпеки дітей? Безпеки в школах, садочках чи просто на вулицях? Такі речі до пріоритетів Кличка також не входять? Нижче для прикладу список пропозицій ДемАльянсу, які стосуються маленьких мешканців столиці. Чому мер не думає про такі речі?
Кияни, як завжди, виявилися мудрішими за міську адміністрацію. В рамках бюджету участі у фінал пройшли одразу декілька проектів, присвячених встановленню освітлення та відеокамер. Але насправді такими проектами має займатися міський голова, вони мають вирішуватися першими, а не дописуватися до пріоритетів самими громадянами раз на рік.
Ще один волонтерський проект про безпеку — Березняки-SOS, який зараз працює в тестовому режимі. Це інтерактивна карта, на якій можна відзначати місце злочину та замаху на злочин (або адмінправопорушення), реагувати на чужі мітки, коментувати їх, розміщувати фото. На основі цієї інформації поліція і місцева адміністрація має аналізувати ситуацію і вживати відповідні заходи: встановити освітлення, працювати з наркозалежними людьми чи безпритульними. Активна громада мікрорайону може написати скаргу в поліцію на основі цих даних. Тобто знову власними силами закривати проколи міської адміністрації.
Безпека в місті — це в мільйон разів важливіше, ніж всі мурали разом взяті, лавочки на сонячних батареях, виставки квітів до пам'ятних дат чи навіть найкращий у світі логотип „Євробачення“. І це просто, це не вища математика, недоступна меру європейської столиці. Для безпеки киян потрібне вуличне освітлення, відеокамери і тривожні кнопки. Але що також дуже важливо — потрібні якісні публічні простори, де бувають люди, своєю присутністю створюючи безпечне середовище.
Ми маємо вимагати від мера Києва адекватної стратегії безпеки. Це, безперечно, потребує ресурсів, але бюджет Києва — 37 млрд грн. Вся справа в пріоритетах та ефективному менеджменті. Натомість з легкої руки Віталія Кличка в Києві з'являються нові й нові кам'яні джунглі без жодної інфраструктури безпеки. То чому ми дивуємося, що люди живуть в них за законами диких звірів? Якщо мер не почне захищати своїх громадян, вони почнуть захищатися від мера. І тоді подивимося, хто виявиться слабким і беззахисним.
Київ, наші дні
