На це пост мене надихнули два фільми.

Перший - серіал "Картковий будинок" Девіда Фінчера. Один російський телекритик сказав буквально наступне: "И захотели бы наши антизападники скомпрометировать американскую модель демократии, все равно не смогли бы это сделать лучше Дэвида Финчера".

Та що ж я бачу в серіалі? Так, інтриги, так, навіть вбивства. Але натомість зовсім інший погляд на речі, зовсім інший рівень боротьби. Там пишуть реально закони і від законопроекту про освіту залежить доля президента. Там віце президент живе посеред міста, а не на Рубльовці чи в Кончі-Заспі.

Там нібито секс скандал за участі дружини віце президента може реально розглядатись як кінець його кар'єри. А нечисельні забастовки, типу профсоюзів, можуть реально впливати на хід подій.

Ви бачили щось подібне в нас? Не кажу вже й про РФ. Наша політика - на рівні базару та гопоти з району. Їхня політика - це все ж політика еліт. Ба більше - пам'ятаєте чому закрили серіал "Картковий будинок"? Через начебто сексуальні домагання Кевіна Спейсі (виконавця головної ролі) до когось багато років тому. Ви уявляєте аби проект закрили через такі причини в нас? І це теж рівень американської, взагалі західної політики.

Другий фільм - претенциозна документалка Олівера Стоуна "Україна в огні", в якій автор наголошує на втручанні США в справи України. Мовляв, представники штатів і на Майдані були, і промови товкали, і пєчєнькі роздавали. Автор, відомий любитель Путіна, оцінює таке втручання різко негативно. Розказує про фінансування Майдану, Сороса і взагалі про такі милі серцю автора фільму геополітику та теорії заговорів.

І от про що я подумав (і не тільки я, судячи з чисельних останніми днями статей та постів). Про зовнішнє управління. Про те, що корупцію самотужки ми, українці, не подолаємо. І саме свою допомогу, свій досвід, свої гроші, відкритість кордонів, підтримку у вигляді санкцій, військових інструкторів надають західні партнери в обмін на виконання зобов'язань. Простих і зрозумілих зобов'язань, головне з яких - боротьба з корупцією.

Західні партнери, розуміючи, що державні структури, все ще будучи нащадками совка - вкладають гроші в незалежні від держави структури - такі ненависні багатьом грантові організації, які роблять проекти не тільки антикорупційні, але й просвітницькі, культурні, суспільно важливі, наукові, інфраструктурні. В нас серйозно вкладаються гроші, в наш розвиток, в те, щоби ми якомога скоріше відірвалися від радянського минулого та російської сучасності.

Але ж державні структури - це ідейні антиподи таких змін. Совково-злочинна система управління, потоки, хабарі, схеми, підлеглі, договорняки, ієрархія, регуляція, некомпетентність, червоні доріжки, - все це є теги з внутрішнього світу середньостатистичного чиновника будь-якого рангу.

Звідси і заяви Байдена щодо корупції з одного боку, і відповіді депутатів з іншого.

Звідси заяви про Антикорупційний суд з Заходу, і відповідь "Чого ви лізете до нас?" з боку українських чиновників.

Звідси й багаторічне голосіння з заходу про нашу корупцію, і нордичне "Ви перебільшуєте" з боку прем'єра.

Звідси заяви на захист НАБУ з Заходу, і повна дискредитація НАБУ (та антикорупційного руху в цілому) руками політиків, блогерів та журналістів, які звинувачують "грантожерів" у продажності, самі сидячи на підсосі в своїх хазяїв.

(Взагалі, цікаво: а чим відрізняється журналіст, що виконує роботу за іноземний грант від журналіста, який виконує роботу за гроші хазяїна ТВ каналу? Лише тим, що другий скаже менше правди через редакційну політику і інтереси хазяїна).

Цей перелік ви й самі можете продовжити. Він безкінечний.

В Україні неможливий Ілон Маск, наможливі десятки Нобелівських лауреатів, неможливий нормальний розвиток бізнесу. Неможливий справедливий суд, чесна поліція, прокуратура, що сумлінно виконує свою роботу. Виграють від цього всього організованого хаосу тільки корупціонери. І суспільство вже скільки років поспіль не може з цим нічого вдіяти. Бо й суспільство корумповане.

Так от - я за часткове зовнішнє управління. Бийте камінням, але ота мантра "Якби в Україні заселити японців, в нас би було огого як круто" - частково має підгрунтя. І справа не в моїй непатріотичності (хто знає мене - той зрозуміє), продажності (я блогерством не заробляю, коли що), темниках для грантожерів (я не отримав в житті жодного гранту).

Я вірю в Україну і українську націю. Але зараз (хіба тільки зараз? А в минулому?) ми в настільки скрутних обставинах, що сподіватись на чудо неможливо. Сподіватись на наших нових-старих політиків - неприпустимо. Рецепти наших політиків - не діють. Рецепти нашого суспільства - не діють. Ми не знайшли їх за 27 років незалежності.

Витягти нас з цього болота зможуть тільки західні партнери, зокрема США. Бо вони пройшли свій складний шлях і нам є чому повчитись. Нам варто вчитись.

Бо за ними майбутнє, а за совковою системою - минуле. А в плані корупції та стилю управління ми ще дуже близькі до Росії.

Бо в них є досвід, можливості і реальне бажання дотиснути корупцію та втілити реформи. Бажання більше за бажання наших керманичів. Бо ми можемо бути Заходу насправді корисними. Але не коли воюємо чи хворіємо на тяжкі хвороби.

І врешті решт, витягти наз з болота зможуть західні політики, бо політика і життя рівня "Карткового будинку" для них вже реалії. А для нас ще казка.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація