site.ua
boris.nemirovski
Дід Панас
топ-автор

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка.

Це я, дід Панас. Знов прийшов у гості до вас. Тиждень швидко проминув, вечір землю пригорнув: а у нас, на вашу ласку, час для дідової казки. Дід по світі мандрував, всюди казочки чував: всіх народів та родів – від таких, як сам, дідів. Із далекої країни здибав казку старовинну, що почув я свого часу від тамтешнього Панаса. Ті краї у нас, як личить, всі Японією кличуть, самі ж жителі спокон землю звуть свою Ніппон. Отже, суватте зручненько тай кікімасу уважненько.

https://soundcloud.com/blogerfm/panas5

Сталося одного разу так, що велика богиня Аматерасу розгнівалася тай розбила своє дзеркало. Чого вона розгнівалась – та хто їх, богинь, зрозуміє? Може, не сподобалося їй відображення у склі? Бо ж дзеркало Аматерасу завжди самісіньку лише правду про того, хто до нього заглядав, відображало, а жіночкам, бодай же ж навіть богиням, тую правду, буває, знати аж ніяк не хочеться.

Отже, розбила вона своє дзеркало, а чотири уламки, на які воно розпалося, на землю викинула. Воно б нічого, але ж уламки ті - чарівні, в них сила самої Аматерасу! Просто так вони на землю не падають, обов'язково вже яким-небудь видатним людям до рук припадуть. Так і вийшло. Підібрали їх четверо: славетний воїн, багатий купець, могутній правитель та великий мудрець.

Мудрець мерщій пішов та свого уламка в море викинув – не хотів він від богів ніяких подарунків. Але інші троє так не вчинили – взяли вони свої дзеркальця та в них подивилися.

І побачив воїн у дзеркалі могутнього лицаря, який меча на нього здійняв, погрожуючи. Побачив купець хитрого купця, який от-от всі його товари задешево купить, в розоріння його введе та по світу голим пустить. А правитель побачив іншого правителя, посміхнувся йому приязно та захолонув душею – бо той незнайомий правитель вже ж точно його обдурить та на країну його нападе...

Злякалися ці троє та пішли до мудреця поради собі шукати. Як прийшли, сказав їм мудрець – мовляв, вчиніть, як я вчинив – викиньте ті уламки в море, бо не народилася ще на світ білий така людина, що правду богів витримати може. Але не послухався його жоден з тієї трійці. Воїн кинувся у битву із своїм правдивим відображенням та загинув від власного меча. Купець-хитрован сам себе перехитрував, негідний товар скупив тай розорився, помер у злиднях. А правитель сам собі посміхався, приязні промови виголошував, а тим часом зібрав велику армію та сам на свою землю й напав, вогнем та мечем по ній пройшов та ще й наприкінці сам себе схопити звелів та на смерть скарав...

І тоді мудрець узяв три уламки, що залишилися від дзеркала Аматерасу, та сховав їх у скриню. А скриню поставив до невідомої печери, входа ж до неї завалив камінням, аби ніхто до того проклятого скла повік не дістався...

З тих часів пройшли тисячоліття, і настав час, коли заскрипіла скринька, відчинилася, і над
уламками дзеркала богині схилилися три обличчя: воїна, купця та правителя. Лише мудреця поміж ними вже не знайшлося...

Отака, дітоньки, та японська легенда – може, розважлива, може, сумна, проте що повідала нам вона? А от що: ми – люди прості. У богів – своя правда, у нас – своя, богам – на небі жити, нам – своє робити: дітей ростити, працювати та волонтерам допомогати. Може, дід і не мудрець, але казочці – кінець. На добраніч, мої хороші. Добраніч-добраніч... добраніч.