І розпочнемо ми з вами з вже улюбленого та легендарного HIMARS.

 

  HIMARS – High Mobility Artillery Rocket Systems – це високомобільна артилерійська ракетна система.

Перш за все потрібно зазначити: не зважаючи на наявність власних розробок в окремих країнах, США та їхні союзники фактично мають на озброєнні тільки два типи реактивних систем залпового вогню:

Першу виробляє американська компанія Vought, другу – підрозділ Lockheed Martin, теж Сполучені Штати.

І ті, і ті – калібру 227 мм (для порівняння: РСЗВ «Ураган» – 220 мм, «Смерч» – 300 мм). Обидва варіанти, як М270, так і M142, мають екіпаж із трьох осіб. Обидва зразки стріляють однаковими ракетами. А основна відмінність полягає в тому, що M142 несе лише один модуль із шістьох ракет, який може містити тільки ракети одного типу. Тоді як M270A1 має два модулі, тому може стріляти як ракетами з унітарною бойовою частиною, так і ракетами з касетними боєприпасами одночасно.

Власне, M142 HIMARS існує лише в одній версії – M142A0.

 

Глобальна революція у засобах війни грає на боці України. ЗСУ, які ще донедавна вимагали літаків, кораблів чи громіздкої гусеничної техніки, отримали іншу смертоносну зброю, спроможну змінювати події на полі бою.

Центральним елементом нового порядку на полі бою є високомобільні артилерійські ракетні системи M142 або інакше «Хаймарс» (Himars). 

«Хаймарс» унікально поєднує в собі такі якості, як дальність, точність та мобільність. Це дозволяє їм виконувати роботу, яку традиційно виконують десятки пускових установок, що випускають тисячі снарядів.

Майже гарантуючи точне попадання в ціль, «Хаймарс» та інше військове устаткування повністю змінює уявлення про те, як мають вестися війни. «Установка „Хаймарс“ є частиною революції високої точності, що перетворює важкоозброєні армії на щось легке та мобільне», – зазначив Роберт Скейлз, генерал-майор армії США у відставці, який був одним із тих, хто проектував «Хаймарс» у далеких 1970-х. «Хаймарси», які можуть вразити на відстані до 50 миль, вже поцілили сотні російських об'єктів, включаючи командні центри, склади боєприпасів, автозаправні станції та мости, перекривши постачання підрозділів на передовій

 

Саме через маневреність «Хаймарс» був створений як зменшена версія танкоподібної зброї – реактивної системи залпового вогню, яку Україні надали Великобританія та Німеччина. Вперше застосовані під час «Бурі в пустелі» (ще до появи високоточної артилерії) масовані батареї 12-ракетних установок випускали стільки вибухової сили та осколків, що іракські війська назвали це «сталевим дощем».

 

«Хаймарс» на колесах і лише з шістьма ракетами був проєктом, який залишився лише у планах. Одним із перших недоліків, які виявив Пентагон, було те, що шість касетних бомб не мали достатньої потужності, щоб знищити багато цілей. GPS-наведення, винайдене у середині 1990-х років, дало «Хаймарсам» нове життя. Точність означала, що ракетам не треба було підриватися одночасно для гігантського вибуху. Кожен з них міг вибрати іншу геолокаційну ціль.

«Революція точності змінює все», – каже генерал Скейлз, який вважає цю трансформацію епохальним військовим зрушенням, що переосмислює війну і тепер передає перевагу на полі бою від великих армій малим піхотним підрозділам.