Білорусь сколихнуло. Результати екзит-полів не влаштували громадян сусідньої держави і вони вийшли. Висловити своє невдоволення — відразу після закінчення голосування.

Але влада давно уже була готова до придушення протестів. Давно – це фактично з моменту других виборів, у яких брав участь Олесандр Лукашенко. Більше того, — білоруське керівництво не спромоглось запропонувати щось інше, крім поліцейських методів легалізації голосування. А по суті – легалізації фальсифікації методом дубинки. Навіть політтехнологічний вимір однієї з топових тем виборів – «вагнерівців» – це спроба залякати і відвернути нерадикальну частину білорусів від протестів.

Відсутність зміни влади протягом цілого покоління – 26 років – може і сприяло несприйняттю Лукашенка, втомленості білорусів від президента і бажанню змін. А ви уявіть, що було б в Україні, якби у нас до цього часу президентом був Кучма? Не той Кучма, що в 2020 році має найвищу підтримку серед президентів, а Кучма за якого в 1999 році голосували лише тому аби не «червона загроза», якого пов'язували з убивством журналістів, обмеження опозиції, посиленням олігархату та формуванням своєрідної політичної системи — «кучмізму».

Та не зважаючи на втому, білоруси чверть століття не мали досвіду зміни влади – це по-перше. А по-друге, вони не мали досвіду успішного протесту. І третє – влада продемонструвала, що відразу готова до жорсткого придушення протесту. У той час як самому протесту треба час і досвід, щоб перерости з протонасильницьких форм у насильницькі. Бо різке зростання агресії з боку протестувальників – зупинить (а точніше налякає) ту частину білоруського суспільства, яка хоча і опозиційна, але ще не готова до радикалізації.

Ще важлива складова – зараз протести розвиваються переважно стихійно. Подразник для них – це результати екзит-полів. Але протест без управління, без лідера довго тривати не може. А сьогодні, на жаль, головний суперник Лукашенка – Тіхановська публічно самоусунулась від участі в активному спротиві. Можливо для того, щоб не провокувати Лукашенка на її арешт. Та цій владі не треба приводи для того, щоб посадити до буцегарні будь-кого. Тому вчинок Тіхановської буде інтерпретуватись як мікрокапітуляція. Та і вивести білорусів вдруге на протест — після оголошення офіційних результатів буде значно складніше.

Вчора в з інтерв'ю з тими, хто стояв у черзі проголосувати, один з білорусів заяв, що бацька наскільки дістав, що вони готові голосувати навіть за табуретку. Але нічні події в Мінську поставили інше питання – чи готові білоруси протестувати тоді, коли навіть табуретка відмовляється від участі в протестах проти фальсифікації голосів?

І ще – протест повинен мати і фінансову, і інформаційну підтримку. І якщо з інформаційною більш менш справляються соціальні мережі, то з фінансовою будуть проблеми. Бо всі внутрішні економічні важелі зав'язані на бацьку, а із зовнішніх гравців у Білорусі системно грає лише Російська Федерація. Яку, за великим рахунком, влаштує, якщо Лукашенко залишиться – але з його умовними "3%" підтримки. Тобто, — і без підтримки населення (без можливості робити що завгодно) і без підтримки Заходу. І тоді, як і в попередні рази йому діватись буде нікуди. Лише сподіватись на «братів-росіян». Та інтегруватись в імперію.