У когось учорашній вибух на Житомирській трасі викличе спогади про 90-ті. Але проблема глибше. І це доводить (також учорашній) розстріл у багатоквартирному будинку Києва сусіда з автомата. Прийшли розбиратись за борги, але замість обіцянок сплатити отримали чергу. У 90-ті спалах насилля відбувся у суспільстві, де домінував колективізм. Зараз ми живемо в атомізованому суспільстві (кожен сам за себе). Кількість ворогів у світосприйнятті зросла, а самі вони стали ближче (привіт інформаційній революції). Тому кожен не засуджений (а часто і виправданий)суспільством спалах насилля (привіт “теракту” на мосту Метро) лише збільшує потенціал до його застосування.
Ми живемо у суспільстві, де дістати зброю - проблема лише для тих, хто її не хоче. Тому проблема безпеки явно не у легалізації чи забороні вогнепалу.

Ми живемо у суспільстві, де ми одобрюємо/засуджуємо акти насилля (чи заклики до них)лише по тому як близько ми знаємо людину і чи відповідають її політичні погляди нашим. А не по наслідкам цього насилля.

Ми вішаємо ярлики, і легко засуджуємо людей, а не їх вчинки. Бо в цій простій системі зрозуміліше хто ворог, а хто друг. І зрозуміліше де вихід. І так легше сприймати дійсність. Але вона значно складніше. Бо чомусь прості рішення часто не діють, або діють всупереч уявленням. Та ми завжди знайдемо винних у тому, чому вони не діяли. Бо знову ж таки, так простіше. І так не треба нічого робити.

bogdan.petrenko
Богдан Петренко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації