Сьогодні вночі якісь двоє людей обстріляли 112 канал з гранатомета. Канал, як відомо, контролюється проросійськими силами і це не секрет для більшості українців. Тому зрозуміла перша версія – на фоні всіх цих «надапагаваріть», скупівлі каналів силами, що стоять за ОП «За життя» у частини радикал-патріотів з'явилось бажання відомстити, силою зупинити інформаційну окупацію України.

Друга версія теж зрозуміла – демонстрація, що проросійські канали вУкраїні — це «фортеця у фашистському оточенні». У нас на Сході ціла країна так постійно робить. Як наслідок – це мобілізація проросійського електорату навколо Опоплатформи «За життя». Більше того, — аудиторія каналу на найближчий тиждень досягне пікових показників, і можна «втірати» людям все що завгодно.
Якщо говорити суто теоретично, то в протистоянні не можна змішувати інформаційні та силові дії. Як тільки застосовується насилля щодо журналістів, щодо каналів, — то відразу ті, хто її застосовують стають «поганими». І їх погляди стають «поганими».
Звичайно, є прихильники, які виправдають побитих журналістів та обстріляні канали, а є противники, які стануть на бік «жертв». І для них немає значення, хто реально здійснив напад. Вони вже визначились з одним із верхніх варіантів. Але, є люди, що вагаються. І на них спрямовується головний сигнал.
Інформаційному потоку треба протидіяти виключно інформаційним потоком. Не подобається – переключив на інше. Тому — питання до спроможності проукраїнських інформаційних каналів бути цікавішими.
І друге питання – а чи є різниця між журналістикою і пропагандою? відповідь ця спрямовується не 112, НюсВану чи Зіку. Бо всі і так знають, що ці канали проросійські. І в значної частини людей, під час їх перегляду, включаються фільтри. Та є люди, які їх не включають. І якщо держава нічого не може зробити з проросійською пропагандою, яка зареєстрована як українські телеканали, — то це питання до держави, до її законів. Тому і «обстрілювати» треба було не канали Кремля, а вимагати змін біля Офісу Президента, Верховної Ради, Кабміну, СБУ та Генпрокуратури.
Бо це питання спроможності держави захистити свій інформаційний простір.