На 100 померлих 59 народжених. Такі дані Державної служби статистики за дев’ять місяців цього року. І на жаль, такі демографічні показники стають характерними для України.

Хоча, для зменшення «зради» необхідно сказати, що порівняно з першим півріччям цього ж року, статистика трохи покращилась. Тоді було 55 народжень на 100 померлих. А тепер реальна «зрада». Чи покращиться ситуація з гіпотетичним економічним покращенням? Відповідь буде невтішна: незначно і ненадовго. Насамперед, - через відкладені народження дітей у тих, хто дійсно планував це зробити, але відкладав на завершення кризи. А потім – все. Можливо не такими темпами, але число українців буде скорочуватись. І навіть якщо ми отримаємо економічне диво, це призведе не до збільшення народжуваності, а виключно до зростання кількості іммігрантів з країн, де відбувається демографічний вибух.

Бо причина сьогоднішньої демографічної кризи більшою мірою криється не в економічній площині, а в ціннісній. Україна ментально є частиною Європи і над нею тяжіє так звана «європейська традиція». Традиція малої сім’ї та традиціями індивідуалізму.

Фактично, ми зіштовхнулись з тим, що називається зворотна сторона гуманізації. Зниження ролі сім’ї – це наслідок вирівнювання прав жінок і чоловіків. І якщо раніше традиційно відповідальність за виховання дітей покладалось на жінку, то тепер обидва подружжя намагаються одночасно будувати кар’єру, відсуваючи сім’ю на другі ролі, а народження дітей на «потім». До речі, саме тому більше дітей народжується в сільських родинах. Бо рівень життя на селі якраз гірший, але традиції поділу сімейних обов’язків все ще лишаються сильними. Та вихід з цієї ситуації – не в поверненні до традиційного розподілу обов’язків між чоловіком і жінкою. Вбачається, що вихід у зміні індивідуальних цінностей. І, насамперед у розумінні що таке щастя.

Бо є ще одна важлива тенденція у світі. І вона називається меркантилізація. Соціальна успішність людини вимірюється цифрами. Цифрами його статків, квадратних метрів житла чи кубиків авто. Ілюзія щастя у багатстві формується продуктами масової культури (тими ж фільмами чи серіалами) і примушує віддавати увесь свій час заробіткам. Що і роблять обидва батьки. Залишаючи лише мізер часу на сім’ю. За таких обставин ніхто не зберігатиме сім’ї (статистика розлучень в Україні також сумна – розпадається кожен другий шлюб). І зрозуміло, що в умовах повальної меркантилізації діти «заважатимуть» і батькові, і матері. Бо на дітей необхідний час, якого постійно не вистачає. Одна дитина максимум – і то лише як данина природним інстинктам.

Але питання чи робить тотальна меркантилізація українця щасливим? Бо грошей достатньо не буває. Ніколи. То може щастя таки в іншому? В тому що не піддається цифровому обчисленню - у справжніх емоціях, які дарують найдорожчі люди? І там же вихід з демографічної кризи?

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація