Популі́зм (лат. populus — народ) — політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти.


2020р. Ми можемо сміливо називати 2020 рік – «ерою популізму». Чи є від цього панацея? Ні. Сироватка проти популізму у нас відпрацюється лише тоді, коли він буде лізти у нас вухами, очима, коли нас буде вертати від одного цього слова. Але це буде не раніше як через декілька років. В кращому випадку. А цього року у нас місцеві вибори. І будуть вони апофеозом обіцянок, лапшо-технологій і пригод бравих дітей лейтенанта Шмідта.


Чи можна це зупинити? Ні. Ми вже вступили на цей шлях і процес зараження вірусом ранню стадію пройшов. Українці вже відкрили свій баняк з джином-популістом.


Минулорічний ефект приходу у владу багатьох цілком випадкових людей у політиці, несе в собі різні, взаємовиключаючі компоненти. Насамперед цей ефект є безумовним сигналом для тих, хто ще не є у владних коридорах, але спить і себе там бачить. Бо виявляється це можливо. Можна бути без освіти, можна вчора ще таксувати чи підробляти в масовці – а завтра шалений український соціальний ліфт винесе тебе на небачені висоти. Лише треба бути в правильний час у правильному місці. І не забути перед цим пройти якусь програму від дядька Сороса. От вона українська мрія! Сьогодні ти ніхто, а завтра бац і ти фсьо! Куди там американській мрії з її безкінечним 25 годинним гаруванням.


Проблема настання «ери популізму» цікава причинами. Потрібно зауважити що не ми одні. Ця ера прокотилась багатьма країнами світу. Штати, Італія, Угорщина і багато інших. У масштабі світу ця проблема виникла через кризу ліберальних цінностей. Всі спроби притягнути парадигму світу під ці цінності, які хитають устоями багатовікового суспільства і які є незрозумілими для більшості суспільства, рано чи пізно мало б наразитись на соціо-спротив. Форма соціо-спротиву була рівномірна формі пропагованих ліберальних цінностей. Тобто, перефразовуючи: примітивні форми ліберальних несуразностей (міграційна політика, політика у сфері сім'ї, дивний розподіл суспільних благ, публічна медійність того, що ніколи не було медійним в силу несприйняття соціумом, тощо) породили такі ж примітивні форми антиліберальних протестів, які вилились у прихід Трампа, Орбана, синдрому «Брекзіту», «5 зірок»….


Так це спрацювало у світі. В Україні все це набуло дещо інших форм, значно небезпечніших по наслідкам. По перше, ліберальна політика це не до України. Рано. Ми ще не пережили первинне дике накопичення капіталу. От якраз і з ним, пов'язаний прихід в Україну «ери популізму». Вірніше не з самим диким накопиченням капіталу, а з тим, що процес цей аж занадто розтягнувся. Складається таке враження, що політичний та економічний істеблішмент України розслабився в безкінечному задоволенні. Але хіба є причини не розслаблятись? Нема. Можна 30 років розказувати плебсу, про те як космічні кораблі «бороздять» простори космічних океанів, тобто я мав на увазі розказувати про реформи, хоча це одне і теж в наших реаліях. І ні разу їх не проводити. Можна безкінечно тасувати політичні проекти та «нових» політиків, як карти в колоді карт, і впарювати рік за роком ті «старо-молоді» політичні дарування нашому плебсу, який проковтує це навіть не пережовуючи. І спокійно сидіти на «темах», освоєннях бюджету і далі накопичувати свій дикий капітал.


І це вже навіть не смішно. 30 років самий прибутковий бізнес в країні – це бізнес з бюджетом! У мене часто складається враження, що наш політичний істемблішмент просто не бачить майбутнього своїх дітей/внуків у цій країні. Тому й грабує її в поті чола, щоб забезпечити це майбутнє в якійсь цивілізованій країні заходу.


Все це й дало поштовх для приходу «ери популізму». Бо народ вже наївся, народ не розуміє як і що – але народ хоче щось змінити. Є два варіанти: запропонувати народу затягнути пояси і пахати. І другий варіант… От про нього ми зараз і поговоримо.


Що потрібно було для перемоги популізму в Україні? Всього лиш дві сентенції. Перша – сказати плебсу, що старі еліти всі корумповані. Що закон для них не писаний і все в країні працює лише для їх збагачення. Тут навіть не сильно потрібно щось вигадувати.

Друга сентенція – народ наш хороший і заслуговує кращої долі і кращої влади.


І все. Готуй партійний список. Важливо щоб перша п'ятірка була виразником того, що хоче народ. А відомо, що те, що хоче народ, при наявності медійних ресурсів, можна за рік-другий придумати, розжувати і вкласти у мізки плебсу. Плебс, який 30 років ходив від одної партії до іншої, від одних політиків до інших – в кінці кінців завжди прийде до популістів. Така політична культура по українськи.


Взагалі політична культура — це велика проблемна складова українських реалій. У нас немає жодної притомної ідеологічної партії. Нема і не було. У нас взагалі немає партій. Забудьте це слово. У нас є політичні проекти, які себе називають партіями. Всі ці політичні проекти є креатурами окремих осіб, у нас ще це називають «партіями лідерського типу». Смішні, це таке саме як би десь в Зімбабве, де в обігу є грошові купюри номіналом в 100 трильйонів доларів Зімбабве, називати це «новим економічним мисленням».


Ви логічно спитаєтесь, а чого ж народ всі ці 30 років мовчить? І чому це сталось зараз?

Пам'ятаєте в класика: «Хіба ревуть воли як ясла повні?». Розшифровую. На початку 90–их в країні був негласно встановлений суспільний договір. Він ніде не написаний у формі документу. Автора не має. Хоча по суті його творцями є політична кон'юнктура на чолі з одіозним Кучмою.


Суть його в наступному: влада пиляє бюджет, викачує надра і творить інші корупційні дії і закриває очі на несплату податків та дрібні корупційні схеми народу на низах. Народу, в свою чергу дається можливість не особливо перейматись прозорістю своїх бізнесів, займатись на місцях дрібними та середніми незаконними схемками з різними контрабандами, вирубками лісів, янтарем, корупцією в освіті, судах, інших органах – але за це народ не повинен перейматись тим, що твориться на верхах.


І так майже 30 років цей суспільний договір успішно працював. Особливо розквітнув в часи Кучми. Багато хто з ностальгією згадує ті «благодатні» часи. Так, час від часу випускалась пара, але все працювало. Аж поки не прийшов Янукович. Вірніше його славнозвісна жадібність. От ним цей баланс і було порушено. Маємо 2014 рік. Народ прокинувся і захотів по іншому. Цілком можливо, що якщо б не військова агресія, щось і пішло б по іншому. Але маємо те що маємо. В горнилі військового протистояння економічний добробут населення різко полетів униз. Справді, чудом ситуацію вдалось втримати на плаву – і в цьому велика заслуга попередньої владної команди. Але відсутність якісного кадрового потенціалу, а також відсутність загальної політичної волі, яку тормозили вимушені політичні договорняки — звело реформування країни в патову ситуацію. Чим і скористались політичні опоненти. Плюс попередня влада поставила ставку на політтехнологів, що не прочитали загроз, висунули абсолютно не працюючі меседжі і «успішно» потопили своїх політичних працедавців. Наступні події лише показали, що ті політичні працедавці так і не зрозуміли свого «косяку». Ну це їх проблема.


Прихід до влади опонентів на лозунгах популізму це ще не сама страшна біда. Біда в іншому. Цілком припускаю, що більшість з нових депутатів/топ-чиновників прийшла у владу з самими чистими намірами. На хвилі ентузіазму і як кажуть в спорті на морально-вольових.


Але ентузіазм це добре коли місяць, ну максимум півроку. А далі потрібно давати народу результат. А щоб давати результат протягом якогось тривалого часу, тут на одних морально-вольових далеко не протягнеш. Тут вже потрібні професійні навики, досвід, таланти. І тут почались проблеми…


Не те, щоб ті проблеми, керманичі нової сили не побачили одразу. Вони їх побачили. Вони адекватно оцінили весь той вінегрет, що назбирали. Оцінили і так легенько прифігіли. А прифігівши, почали рятувати ситуацію, організувавши своєрідні курси підвищення кваліфікації в Трускавці.


Але це помогло не надовго. Далі вінегрет почав себе показувати у всій красі. Звісно мова не йде про всіх. Там є достатньо якісних кадрів. Але ми не про них. Ми про загальну хвилю популізму.


І краса ця була страшна у своєму хайпі. Хтось сказав: а давайте відмінимо пенсії, бо в нас пенсіонери довго живуть. Інший не відстає і пропонує продавати собачок, щоб оплатити газ. Ще один каже – а давайте дамо воду в Крим. І немає кінця і краю цим перлам. Аааа! Це якийсь сюрреалістичний сон. Це я зараз прокинусь і це пропаде. Це ж не може відбуватись в країні що знаходиться в Європі. І ти прокидаєшся, думаєш – нічого собі мені наснилось. І тут на тебе нова хвиля перлів «Коронавірус – це маркетинговий хід, щоб продати більше масок», «Якщо нічого не робити, — я повторюю — нічого не буде, тому ми нічого зробимо», «Я цього не приховую, що я дебіл». Починаєш по іншому переосмислювати фразу лектора Потураєва на лекції в Трускавці – «Вы — никто».


А знаєте, що саме страшніше у всьому цьому? Не те, що подібні унікуми у владі. Це півбіди. Саме страшніше є те, що вони свято вірять у свою обраність та геніальність.


От це просто вириває мізки)) Люди, які «м'яко» кажучи не вражають професіоналізмом, так увірували у свою геніальність, що стукають по столу своїми маленькими кулачками, вимагаючи для себе зарплат з багатьма нулями.


Тепер чекайте нову хвилю популізму на місцевих виборах. А ламанеться туди дітей лейтенанта Шмідта і Людочок-людоїдок маса. Адміністративно-територіальна реформа створює гарну вишеньку на тортику.


І суть не в провладній партії. Там є адекватні і популісти також. Суть в явищі. Суть в джині, пляшку з яким ми необережно відкрили.


Що нас чекає?

Наприклад смішно стає, коли бачиш як радіють у міністерстві юстиції, коли хочуть збільшити обсяг, знайденої при обшуку маріхуани, при якій наступає кримінальна відповідальність. Вони так щиро тішяться з того, що ось тепер недоброчесні «менти» не будуть підкидувати підозрюваним сірникові коробки з канабісом. Дивишся на це все і думаєш, як???? Канабіс, не проблема підкинути цілий кульок якщо дуже треба. Та і взагалі як можна наївно тішитись від таких рішень і підносити їх важливість на висоту Олімпа, коли прогнила суддівська та правоохоронна система у нас як китайська стіна – вічна.

В свою чергу буде декілька внутрішніх політичних конфліктів у самій провладній партії. Насамперед конфлікт Коломойського з чинним Президентом.


P.S. Про політичний цуцванг. Дайте відповідь на питання – що краще. «Професіонали але корумповані» чи «Непрофесіонали але популісти». Це коли будь-яка відповідь – це шлях в нікуди.