site.ua
член клубу

Декілька слів про топ новину цього тижня - ПАРЕ.

Новина підняла багато галасу в українському медіапросторі. В Україні, намір ПАРЕ вернути в свою організацію Росію, викликало жваву дискусію, діапазон якої був широкий: від "Європа нас зрадила" до - "це провал Зеленського", і як вишенька на торті - "у всьому винен Порошенко".

Давайте підійдемо до цього ПАРЕ з холодною головою. Перше, що ми повинні собі твердо уяснити - ніхто нам нічого не винен. Це як отче наш має бути. Європа в цілому і кожна країна зокрема, при прийнятті рішень, завжди будуть виходити зі своїх інтересів, національних, загальноєвропейських, тощо. Це їх прагматизм.

Далі, європейським країнам у своїй більшості, вся та ситуація, що відбувається навколо конфлікту України та Росії дуже не на руку. Тому, що бізнес, ринки. Тому, що санкції заважають бізнесу. Якби Європа могла б, Росія давно була б вже в цих різних ПАРЕ. Нам звісно це може не подобатись. Як же так скажемо? А де принципи демократії? А як же російська загроза, де ми з останніх сил тримаємо агресора? Але давайте на чистоту. Не можна путати мокре з теплим. Демократія - це мокре, бізнес - це тепле. Це важливі але різні кити на яких стоїть Європа, якій, за винятком декількох справді вірних наших союзників, є мало діла до якоїсь там України, яка зображує себе у вигляді жертви. Та й взагалі, образ жертви - найменш вдалий образ при пошуку союзників.

Тому, цілком природньо, що Європа при нагоді використає будь-який шанс для зближення з Росією. Тим більше, коли за це ще підсипають у мішочок газпромівські долари.

Окремо для учасників еспертів фейсбучних срачів: ні Порошенко ні Зеленський кардинально на ці процеси вплинути не могли і не можуть. Це не в їх ваговій категорії. З маленьким уточненням: вони зобовязанні своїм дипломатичним тиском, присутністю, переговорами робити все, щоб цей процес якомога більше заторможувати. Що і досить успішно робив Порошенко. Чекаємо цього ж і від Зеленського.

По друге. Те, що Європа впряглась в систему санкцій і тиску на Росію, виключно заслуга штатів. США мають свої геополітичні та економічні інтереси в регіоні де знаходиться наша країна. Які, це тема іншої розмови. На наше щастя ці інтереси зійшлися з нашим інтересами. Ось тому ми й отримали серйозного союзника, підтримка якого вимірюється дипломатією, тиском, коштами, зброєю.

По третє, штати дуже добре знають за яке місце і як взяти будь-яку країну в Європі, якщо їм дуже треба. Відповідно, якщо штатам буде залежати від неприсутності Росії в ПАРЕ, - пару телефонних дзвінків швидко все вирішать.

Чому все таки Європа пішла на крок з поверненням Росії? Бо прагматична Європа любить логічні диспозиції. Коли вона бачить, що в Україні змінються влада, і риторика з війни переходить на риторику миру, Європа собі задає абсолютно резонне запитання - якщо українці хочуть миру, то напевно треба помогти їм помиритись, а не продовжувати поглиблювати протистояння. В очах прагматичної та логічної Європи це не виглядає зрадою. Бо європейські парламентаріїї слухаючи полумяні спічі в ПАРЕ Берези, Ляшка і Гончаренко - слушно думають, що це представники колишньої влади, яка отримала на виборах лише 1/4 голосів і відповідно вони не є репрезентантами думок нової влади. Вся суть логіки Європи зводиться до наступного: "якщо ви, українці хочете нашої допомоги - ми готові допомогти, але якщо ви хочете примирення, чому тоді ми повинні впрягатись за вас, втрачаючи свої економічні зиски, якщо навіть ви не можете розірвати власні економічні взаємозвязки з своїм агресором?" Чи багато у такій логіці зради? І чи є вона там?

Окрім того, Європа дуже тяготиться однополярним домінуванням штатів. І європейці використають будь-яку нагоду, щоб показати власний гонор. В силу залежності від англосаксонського капіталу, цей гонор Європа може показувати у вельми не суттєвих ситуаціях. І це бє по гордині стареньку бабусю Європу.

Сьогодні.

Для Росії ПАРЕ це крочок у напрямку легалізації Криму і просування подальших планів.

Для штатів це з поміж багатьох інших задач, це черговий механізм тиску на Росію.

Для України площадка, де можна озвучувати свою позиції і заручатись підтримкою.

В України найслабша позиція. Бо ми не виходимо з позицій економічно взаємовигідного партнерства, ми виходимо з позицій "Ну пожалійте нас". Замість того щоб запустити приватизацію, запустити ринок землі, спростити дозвільну і фіскальну системи - залучивши таким чином європейські інвестиції у свій ринок. Бо якщо у нас будуть працювати європейські капітали, уявіть наскільки жорстко Європа буде реагувати на неадекватну поведінку Росії стосовно України. Нам навіть нічого не треба буде робити.

От в якому напрямку нам треба працювати, а не заламувати руки в плачах Ярославни, лиючи гіркі сльози про зрадоньку. Бо це для нас зрада. Для них це прагматизм і відстоювання власних інтересів.

Бо якщо в бізнесі твій контрагент обрав іншого постачальника, то це не зрада, а твоє невміння сформувати кращу пропозицію.

І наостанок анонсую черговий срач в кінці тижня:) P.S. Зустріч Трампа і Путіна в Японії.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація