site.ua
член клубу

Є одне слово, яке дуже влучно характеризує сучасний стан однієї з найдревніших професій. Слово це - Pressтитутка. Не я його придумав. Якщо не помиляюсь, авторство належить Віктору Пелєвіну. Влучніше не скажеш.


Останнім часом, взагалі здається, що стан нашої журналістики це якийсь дикий треш з якогось сюрреалістичного сну.

Де половина нашої журналістики, це елітні pressтитутки, котрі працюють с серйозними клієнтами і класти вони хотіли на морально-етичні непорозуміння. А інша половина, це немовби перший курс вузу, навіть не 1 чи 2 рівня акредитації, якогось типу Жмеринського вищого професійного училища (думаю все таки, що це чудове училище, яке готує хороших спеціалістів). Які не те що матеріал скласти чи провести аналіз, а які не вміють елементарного питання сформулювати, які не здатні звязати докупи два-три притомних слова, для вираження чіткої думки.


От чого вчать на факультетах журналістики? Мені насправді цікаво. Чому звідти, замість обдарованих, талановитих творчих дітей, які з щасливими посмішками заходили туди 1 вересня у своє доросле життя, через декілька років виходять легіони клонів, які з превеликими труднощами складають банальний прес-реліз?

Звісно є і приємні виключення. Проте, їх, на жаль небагато.


Про що це я?

16 грудня 2018 року Президент України провів прес-конференцію для журналістів, з приводу нещодавніх подій, зокрема проведення обєднавчого форуму православних церков України. До речі ця тема, як показала прес-конференція, не сильно хвилювала українські мас-медіа.


Наведу декілька цікавих моментів. Журналіст "Обозревателя" до Президента:

- "Ви навесні 18 року підняли тему Томоса. Чому ви цього не робили раніше. І чому це питання не піднімали ваші попередники?".

Ну зацікавило це журналіста з "Обозревателя". Звідки йому бідному знати про те, що ця тема вже перебігла через всі шпальти мас-медіа. Що про це вже писано - переписано. Що не з 18, а з 16 року. І про попередників також. Не мав часу певно. Занятий був. А треба було задати якесь питання. Ось і задав. Рівень.


Чи ось таке. Журналіст "Інтерфакс Україна". Питання до Президента:

- "Пане Президенте, за 6 днів спливає термін воєнного часу чи буде він продовжений?". Це на секундочку питання від 16 грудня 2018 року. До закінчення воєнного часу лишається явно не 6 днів. Рівень? Отож. Ну та, перепутала, перехвилювалась. З ким не буває. Інтерфакс не настільки серйозне видання, щоб мати в обоймі журналістів, які у відповідальний момент несхвилюються.


А таке як вам? Журналіст "Главкому". Питання до Президента:

- "Чи можете ви довести що зміни до конституції по НАТО не є популістичним проектом?"

Може мені хтось пояснить про рівень журналістики по цьому питанню? Це як? Типу Президент має зараз доводити щось людині з дипомом журналіста, яка працює в серйозному виданні, що таке Основний закон України, що таке курс на НАТО? А давайте всі будемо так працювати. От я в кафе, після вечері та отриманні рахунку, замість оплатити, буде наполягати на тому, щоб офіціант мені довів що страва, яку я замовив та куштував, є корисною по інгредієнтам...


Це було про журналістів, які не підготувались, перехвилювались, недовчились...


А тепер поговоримо про елітних. Для елітних не важливо, що говорить чи може сказати інтервюєр, спікер. Елітним важливо закинути свій месендж. "Лівий берег":

- "Що ви будете робити весною 2019р., коли вас не виберуть Президентом?".

А от далі ви самі живіть з цим месенджом.


Насправді на прес-конференції ще багато було прекрасного. Про 70% що не підтримують курс. Про те, чому ви (Президент) не називаєте по іменам своїх конкурентів на виборах. Про Волинський монастир, де треба заборонити молитись. І ще, багато-багато перлів від сучасної української журналістики.


Не знаю, чи то такий тонкий сарказм у Порошенка, чи що інше. Але наслухавшись всього цього, він на питання у зал свого прес-секретаря:

- "Чи є у нас в залі українська правда?",

пожартував:

- "Що це таке?".

а потім вже запитав без жарту:

- А чого така перевага українській правді?

Прес секретар розгубився, не зрозумівши жарту і відповів:

- Завжди треба давати слово українській правді. Так кажуть.


От така вона невесела українська правда, яка кормить нас часто зі шпальт газет та телебачення тоннами непрофесіоналізму та заказухи.


Чи не саме тому ми часто так беззубо програємо інформаційні битви у інформаційній війні з Росією?


До великого стиду, нашої медіа-братії, коли питання взяв турецький журналіст, він у своїх питаннях професійно торкнувся тих речей, що в контексті Православного собору могли б цікавити турецьких читачів:

- "Чи влада Туреччини сприяла Україні у вирішенні питання Томоса?"

- "Чи не може бути ризик того, щоб українська церква може перетворитись на аналог російської. Де, де юре церква відокремлена від держави, а де факто ні".

От так нехристиянин показав християнам як правильно та професійно потрібно працювати на подібних заходах.


Ну і про вишеньку на торті. Це не просто вишенька. Це цілий тонна вишень у вишневому штруделі.

Після закінчення свого вступного монологу на прес- конференції, Президент звернувся з привітанням до журналістів:

- "Слава Україні!"

Що ви думаєте він і ми почули у відповідь? А нічого. Від слова зовсім. Тишу. Абсолютну.

(Кому цікаво - це тут: )


Агов, столична медіа-еліта. Ти там не офонаріла трохи? Тобі поперек горла стане, якщо ти відповіш "Героям слава"? Чи відповідь на це вітання призначена лише для звичайних українців, коли вони стояли перед сценою на Майдані? Чи для звичайних атовців, що в цю снігову хуртовину стискають свій автомат десь зараз в окопі на сході?

А й справді, куди ж вам до таких дивних сентиментів. Сталіца. Тут інші герої.


P.S. І на останок задам всім питання з відповіддю. Знаєте що буде робити собака, якщо кинути палицю? Буде дивитись на палицю. І навіть ймовірно побіжить до неї. А знаєте що буде робити лев, коли кинути палицю? Буде дивитись дуже уважно на того, хто кинув палицю. І навіть ймовірно побіжить на нього.

Палиця це алегорія медійного сміття, яке вам кидають кожен день. А лише вам обирати ким бути в цій алегорії, собакою чи левом...


P.P.S. Цей пост не про Порошенка. На його місці може бути будь-хто. Тимошенко, Гриценко, Вакарчук і т.д. Цей пост про сучасне українське мас-медія. Столичне.


Автор: Богдан Кривень

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація