Як працює інформаційний привід висмоктаний з пальця, який будучи напівправдою-напівбрехнею здатен створити іншу реальність?

Не секрет, що більшість людей сприймає та мислить спрощеними категоріями. І давати таким людям складні конструкції, візуальні чи аудіоальні - це означатиме намарно тратити час. Як правило чим простіша інформація, чим простіший месендж - тим більше шансів на те, що він попаде в десятку. А якщо цей месендж ще й присипати гострою приправою - буде бінго.

Розглянемо на дуже простому прикладі. Не будемо шукати десь далеко, маса прикладів є у нас під носом. Приклад буде у формі алегоричної казочки.

".....В самому центрі Львова, на самій площі Ринок, під охороною суворих камяних левів, оточений різнокольоровими камяницями, стоїть і діє найбільший у місті дитячий садочок. Попасти в цей садочок не просто. Раз на декілька років в місті Лева проходить дуже ретельний відбір. Діточки, щоб пройти конкурс, вчаться різним цікавинкам. Наприклад вчаться розказувати речення, яке ніколи не закінчується і яке ні про що не говорить. Але найбільш прискіпливою умовою конкурсу є вміння розказувати різні казочки та байки. Хто найбільше їх знає, той має найбільші шанси попасти в садочок. А скільки талановитих діточок так і не змогло попасти в цей садік. А керує тим садіком - пан Садік.

Так от. Зібрались якось діточки в четверг на продовжену групу (вони завжди збираються по четвергам але не завжди приходять). Зібрались та й думи свої думають і справи дитсадівські рішають. Кому дати таку іграшку, кому сяку, а в кого і забрати іграшку, кому пісочницю дати, щоб пасочки ліпив гарні,... і всяке таке, дитяче.

Так і дійшли до питання про поганих діточок, яких у місті Лева немає, але які мають тут свої пісочниці. Погані діточки - справді забіяки і нехороші, але насварити чи забрати їх пісочниці може лише вихователь з столичного Києва. І вирішили діточки, а давайте напишемо лист вихователю, скажемо йому, щоб покарав поганих діточок і забрав їх пісочниці. І у місті Лева будуть говорити які ми хороші і всі будуть нас хвалити. Сказано - зроблено. Написали, проголосували, прийняли.

А збоку сиділо декілька діточок, що дивились з підлоба на це все і тихо жували кріпчик. Тут один з цих діточок не витримав і так на весь зал - а ми не згідні!

В залі тиша наступила, така, що було чути як під підлогою пробігла в палату Садіка мишка.

- У нас свій лист є вихователю. - продовжував хлопчик, жуючи кріпчик - Ми хочемо щоб наш лист був.

Який знявся галас. Вереск, шум. Забігали вільні хлопчики (вільні, бо не зобовязані), цнотливі галицькі хлопчики. Великого Садіка оточили хлопчики, що завжди помагають собі самі.

І всі галдять:

- листи майже однакові, навіщо два листи?

- Я не буду за цей лист голосувати, а буду за цей.

- А я не буду взагалі, я буду навпаки

Накінець поступово стих шум. Голосують. Не прийняли....."

Це історія про дитячий садок у самому центрі Львова. Історія банальна, там таких сотні за рік. Яке відношення ви запитаєте, все це має до інформаційного приводу висмоктаного з пальцем? А дуже просте.

Якщо хтось ще не догадався то розказана вище історія була про голосування за звернення до міністра МЗС П.Клімкіна.

А саме, "звернення щодо посилення дипломатичного тиску на російську федерацію аж до різірвання відносин" (прийняте) і "звернення щодо закриття генерального консульства російської федерації у Львові" (не прийняте). Парадокс в тому, що перше звернення дещо ширше, друге вужче, обидва звернення посилаються на електронну петицію, що створена львівянами, стосовно закриття російського консульства. Тобто по суті вони мають одинаковий посил.

Для чого два звернення? Чому не обєднати обидва? Чому не проголосувати за обидва? - Не питайте про це. Як можна здоровою головою пояснити таку дитячу поведінку депутатів, які замість того, щоб займатись справами - бавляться у дитячі ігри в пісочниці з обіжашками один на одного? Чи я не правий, що назвав це все дитячим садочком?

Ну а закінчення цієї історії таке: Через декілька годин інформаційний простір вибухає гнівними статтями: - "львівські депутати проти закриття консульства!" І весь інтернет заряснів гнівними дописами.

- от виродки!

- треба запамятати їх прізвища!

- І де? У самому Львові!

- Зрадники!

От вам і інформаційний привід висмоктаний з пальця, який по суті є напівправдою - напівбрехнею. Хтось не проголосував за тиск на Росію, а хтось не проголосував за закриття консульства. Але "рябоє" і "зрадники" всі. Але правий той, хто перший голосно закричав.

І людям цього достатньо. І люди вже у всьому розібрались.

А знаєте, що саме страшніше у цій історії? Не історія. А те що люди, які розібрались, ходять на виборчі дільниці.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація