site.ua
член клубу

Російська агресія в Азовському морі та можливість введення воєнного стану сколихнуло все українське суспільство. Усі канали говорять лише про це. Весь фейсбук заполонили експерти різноманітних конспірологічних теорій. Істерика, срач, розігналась зрада по просторам інтернету.


Викладу власні міркування з приводу того, що ж все таки відбувається.

Які причини? Мотивації? І що нас чекає?

Отже, що в нас є? По факту, 25 листопада 2018 року, російськими кораблями ВМФ, була здійснена атака і захоплення українських суден з українськими моряками. Захоплені українські катери “Бердянськ”, “Нікополь” і буксир “Яни Капу”. Є поранені. Територія Азовського моря та Керченської протоки на сьогоднішній день – це питання серйозного конфлікту між Україною та Росією. Проте при будь якому трактуванню цих водних територій, Керченська протока, як мінімум, це транзитний прохід, який мають право використовувати українські моряки. Тому сам факт нападу – це порушення міжнародних норм, і по суті – піратство.




Питання: Це була спланована атака чи спонтанна? При відповіді на це питання кидається у вічі неорганізованість акції, під час якої навіть відбулось зіткнення двох російських кораблів. А також відсутність чіткого плану при проведенні операції. З огляду на це, думаю сама атака таким чином не планувались. Планувалась провокація, щоб викликати агресивну реакцію українських моряків. Щось дало збій. Так чому ж це сталось?

Тут вже інше питання. Повернемось дещо назад у часі. 23 вересня 2018 року корабель управління «Донбас» та буксир «Корець» успішно проходять Керченську протоку. Що викликає справжню істерику у росіян, які почали в соціальних сітках гостро накидатись на своє «беззубе керівництво». А якщо ми ще дещо повернемось назад, то побачимо, що з кінця липня Росія почала затримувати іноземні судна, що прямували до українських портів у Чорному морі, створюючи своєрідну блокаду Україні зі сторони Азовського моря.

А що Україна? Співвідношення морських сил явно не на користь її. Проте у світі здавна так повелось, що протоки це священна корова, яку не варто чіпати. З історії, блокування проток дуже часто приводило до серйозних і тривалих воєн. Бо що таке протоки? Це артерії торгівельних шляхів, які приносять колосальні ресурси. Ось проблему блокування проток, дуже добре розуміє Іран, який хоч і обкладений санкціями, але не насмілюється зробити один, але дуже болючий для супротивників крок – блокування Ормузької протоки.

Україні, але й не тільки їй, потрібно вирішувати проблему Керченської протоки та Азовського моря. Перший крок до вирішення – це привернення світової уваги. Спеціально чи випадково Україна спровокувала Росію? Думаю тут мають право на життя обидві версії. Десь більше схиляюсь до другої. Щоб привернути увагу світу до протиправних дій Росії в Азовському морі, Україна починає провокувати росію на «слабо» (звісно, з погодженням західних союзників (ми пам’ятаємо що таке протоки і їх значення для світової морської торгівлі). 23 вересня, Україна, проходом своїх кораблів через Керченську протоку, виставляє Путіна на посміховисько. Розрахунок дуже вірний. Адже образ Путіна, який формується у росії, це всесильний мачо, що літає в сушці, плаває в підводній посудині, їздить на ведмеді. Тобто культивується те, що є або найслабшою або найболючішою ланкою. Тобто слабке місце. Ось на «слабо» і беруть.

Тут треба зробити ремарку. Кожна із сторін намагалась спровокувати на акт агресії іншу сторону. Кожна із сторін чекала на відкриття вогню супротивником.

Першими нерви не витримали у росіян. От росіяни і повелись. Хлоп. Мишоловка захлопнулась. І погнали російські гінці в ООН скликати Радбез, пробуючи випередити Україну і врятувати ситуацію. Але облом. Щось пробував там белькотіти російський представник в ООН про віроломну Україну, про Порошенка, який хоче ввести Воєнне положення, щоб узурпувати владу і таке інше. Його чемно послухали, ніхто не взяв слова і голосуванням послали нафіг. Тепер не за горами нове викручування рук, нові санкції, нові обмеження.




Тепер далі. Воєнний стан. Для чого він потрібен і чи потрібен взагалі? Почнемо з того, що воєнний стан це крок до війни. Тобто це ходіння по лезу. І у цьому є найбільший ризик.

Ні для кого не є секрет, що вздовж східних кордонів України розташувалось величезне угрупування російських військ у повній бойовій готовності. Вся ця армада, у випадку агресивної реакції України, готова ринутись на нас.

Але як мала поступати Україна після атаки її суден російською стороною під майоріння трикольорів? Втертися і сплюнути? Варіант. Але не переконливий для гопника, який нападе знову, відчувши слабкість.

Україна засуджує агресію і вводить воєнний стан. У росіян немає підстав для розвертання армії до наступу. Міжнародний осуд. Воєнний стан тепер дозволяє Україні значно спростити процедуру надання відсічі російській агресії.

Тут виникне резонне запитання. А чому воєнний стан вводиться лише на 5 році війни, а наприклад не в 2014 році? Насправді відповідь на це питання лежить на поверхні. По перше, гібридна війна породжує гібридний захист. Адже офіційно, під трикольором, нас атакували лише у кінці 2018 року. По друге, оголошення ВП і тим паче війни – це те, що від нас чекали у 2014 році росіяни. Тому що у 2014 році при офіційному зіткненні двох армій, навіть враховуючи неймовірний героїзм та самовіддачу наших воїнів, ми б за декілька місяців побачили їхні танки біля Дніпра. Це не просто емоція – це суха статистика співвідношення сил у 2014 році. Так свого часу вчинив Саакашвілі і отримав танки під Тбілісі. І по третє, на той момент у нас не було чіткої підтримки Заходу, навіть більше, нас просили не вводити військовий стан і не оголошувати війну.

Для когось це звісно не аргументи, але для людей з критичним мисленням тут достатньо логічних зерен.

Для чого Україні воєнний стан сьогодні? Насамперед і найголовніше – це демонстрація світові і насамперед Росії, нашу готовність до війни. Також, це публічне звинувачення росії у зафіксованому факті прямої агресії останньої під офіційними прапорами. Юридичне звинувачення на весь світ. Таке звинувачення різко зменшує шанси на використання прямих актів агресії з сторони росії, на сьогоднішній день. Тобто оголошення воєнного стану і звинувачення в агресії Росії – це превентивний дипломатичний удар по агресору. Також ще є інший важливий момент для оголошення ВС. Введення воєнного стану дозволяє командуванню збройних сил України оперативно реагувати на військове вторгнення. Не чекаючи реакції Верховної Ради. Яка може бути реакція ми вже побачили по поведінці ряду депутатів, того ж Ляшка. Оперативність під час вторгнення це все, адже час тоді буде йти на години. Саме з цих введених превентивно-дипломатичних заходів, воювати зараз ніхто не буде. Всіх кого зараз охопив хаотично-панічний стан – можуть видихнути і займатись своїми справами.

В когось виникне питання. Хіба ми стали сильнішими, що ведемо так себе зухвало? Так, з 2014 року ми значно стали сильнішими. У нас боєздатна і оснащена технічно армія. У нас резерви людей, що вгризались в землю в 2014 та інших роках на сході. Так, ми ще не є сильнішими в статистичних показниках. Але на сьогодні, ми є надзвичайно складним горішком для ослабленої економічно росії. І у нас є зовнішна підтримка. З кожним роком ціна, яку Росія заплатить за своє вторгнення, зростає в рази.

Чи розпочне повномасштабну війну Росія ближчим часом? Навряд чи. Звісно при певних умовах це може статись. І до цього потрібно бути готовим. Якщо звіра приперти до глухого кута – від обов’язково накинеться. Маю думку, що цей стан колись може настати. Це може статись і завтра. Коли кінцево загнаний в кут затравлений звір, кинеться в атаку. Це добре усвідомлюють наші союзники, які п’ятий рік надають нам допомогу для оснащення армії. Такі реалії, що можливо прийде час, і світ нашими руками буде приборкувати раненого звіра. Про це треба пам’ятати. До цього потрібно бути готовим у будь-який момент.

І памятати основне. Загниваюча імперія ніколи не змириться з тим, що Україна не під її лапами. Неважливо хто на чолі цієї імперії. Щоб не мати останньої битви – ми маємо ставати сильнішими.

Стосовно готовності Росії до війни. Росія не готова до повномасштабної тривалої війни. Її максимум – це короткотривала переможна війна. У випадку з Україною цей сценарій є нереальний. Перемога у тривалій війні не здобувається на полі бою, перемога здобувається завдяки трьом складовим: 1. Ресурси. 2. Ресурси. 3. Ресурси. Цьому маса історичних прикладів. Як би Наполеон, Гітлер, чи південні штати америки успішно не воювали проти своїх супротивників, вони були приречені. Тому що їхні ресурси в рази уступали ресурсам супротивників.

Тепер про воєнний стан. Багато хто звинувачує Порошенка у спробі ввести ВС з метою узурпації влади.

Давайте розберемось і з цим питанням. Під час засідання радбеза ООН, заступник генсека ООН Розмарі Дікарло, заявила, що це з ООН надійшла порада Президенту України ввести воєнний стан в Україні. Не може бути скажете ви?

А тепер дайте відповідь собі на питання: що чекає Президента країни, який вирішив собі оголосити воєнний стан, без узгодження цього з західними партнерами та союзниками? Країни, що не просто знаходиться біля ситої Європи, а й країни, яка фінансується з різноманітних міжнародних фінансових установ, країни, з якої не вилазять різноманітні міжнародні експерти та спеціалісти, країни, яку захищають ті ж штати на міжнародному рівні, які виділяють свої багатомільйонні бюджети на оснащення української армії. І тут такий Петро Порошенко, не узгоджуючи це ні з ким з союзників, заряджає в країні воєнний стан. При такому розкладі доля в нього була б вельми сумна.

Ті експерти, які думають що таке є можливим, можуть з чистою совістю викинути свій диплом політолога у сміттєву корзину, бо він вам більше не потрібен.

Тому думаю, що, Порошенко, вводячи воєнний стан, погоджував це з міжнародними союзниками, і у першу чергу з штатами.

І чи не є свідченням останніх подій те, що наші західні союзники і впершу чергу штати, визначились з тим кого вони будуть підтримувати на наступних президентських виборах в Україні? Чи не тому так збісились Коломойський (який розказує, що на сході немає Путіна, що це все є наші проблеми) та Ахметов, які спустили своїх політичних сателітів у стінах Верховної Ради, щоб за всіляку ціну не допустити до введення воєнного стану в Україні? Або принаймні не допустити цього раніше засідання радбезу ООН.

Надзвичайно прикро було слухати з уст деяких наших народних обранців повторення слова в слово те, що говорив представник росії під час засідання радбезу ООН. Мова не про опозиційний блок. З ними все ясно. А ось всі ці Ляшки, Власенки і їм подібні – це просто дно. І найбільше розчарування Укроп з львівянином Батенком. Навіть не хочеться це коментувати. Краще послухати Ірину Геращенко.




Чи планував президент використати ВС у президентській виборчій компанії? Ймовірно що так. Введення воєнного стану, консолідація країни перед військової загрозою, це безумовно підніматиме його рейтинг, що є природньо. Проте воєнний стан вводиться на 30 днів. Думаю по перше, захід м’яко натякнув адміністрації президента, що вводьте, але без самодіяльності, нам потрібна демократичність при проведенні виборчої кампанії. А по друге введення 30 денного терміну це було питання компромісу при прийнятті такого рішення у Верховній Раді.

Чи будуть закриватись російські консульства, консфісковуватись рос. активи? Будуть, якщо буде оголошена війна з Росією. На сьогодні, нагадую, вводиться воєнний стан на 30 діб у десяти областях України. Воєнний стан – це ще не війна.

Сьогодні Україна проводить демонстрацію сили.

Кожен поодинці з нас – порохобот, юлебот, зрадофіл) А разом ми українці.

І ще, важливі не кумири яких ми обираємо, важлива Україна та її інтереси.



Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація