Якщо спортсмен поводить себе неспортивно, це можна пояснити. Але недипломатичність у висловах дипломата викликає спантеличення. Втім, якби йшлося про дипломатів інших держав, то можна було б на це не зважати. Але йдеться про очільника нашого зовнішньополітичного відомства.
Учора ввечері було оприлюднене інтерв'ю міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби авторитетному французькому виданню "Liberation". Тема бесіди – нинішнє великомасштабне нарощування російської агресії щодо нашої Батьківщини. Ось одне із завершальних запитань: «Чи спостерігаємо ми перший тест адміністрації Байдена?»
Ключове слово тут «тест». Журналіст може дозволити собі образний вислів. Їх так вчать. Але дипломатові краще уникати метафор, які можна неоднозначно трактувати. Однак Дмитро Кулеба підтримує заданий тон: «Безперечно. Москва тестує Вашингтон, це одна з їхніх цілей. І я задоволений тим, як Сполучені Штати проходять цей тест. Лише протягом минулого тижня провели розмови міністри закордонних справ наших країн, міністри оборони, керівники штабів, радник Президента США з питань національної безпеки і керівник Офісу Президента України, а наприкінці тижня провели розмову і президенти України та США. Вперше в історії за такий короткий проміжок часу ми мали такий насичений багаторівневий контакт між Україною із США».
По-перше, задоволення пана міністра тим, як США проходять російський тест, на мою думку, звучить аж надто зверхньо стосовно найпотужнішої держави світу. А по-друге, наведений перелік американських відповідей на це тестування доводить справедливість українського прислів'я «Немає злого, щоб на добре не вийшло». Це як зрозуміти – насиченим багаторівневим контактом з США ми завдячуємо російському брязканню зброєю?
Нагадаємо, що інтерв'ю Дмитро Кулеба давав французькому виданню. Тож впору згадати французький вислів "déjà vu" (вже бачене). Справді, подібне ми пережили сім років тому, коли наша влада лише спостерігала за російським вторгненням у Крим і апелювала до Заходу. Тому зараз хотілося б почути інформацію іншого характеру. Про те, як наші Збройні Сили стримуватимуть агресора. Росіяни боягузливі. Якщо вони переконаються, що отримають по зубах, це вплине на них більше, ніж багатогранні контакти Києва з Вашингтоном.
Згадаймо Тузлівський конфлікт 2003 року. Тоді політичне і військове керівництво України не очікувало допомоги Заходу, а однозначно продемонструвало росіянам, що їх чекає. І острів Тузла залишився українським.
