site.ua
член клубу

У пересічного громадянина України присутнє враження, що природоохоронець України – це або манірний веган з буряковим смузі, екоторбою та фоточками в інстаграмі, або навіжена тітонька з 40 котиками у квартирі, або якийсь грантоїд, який займається незрозумілою фігнею, а скоріше за все, нічим корисним.

Також є така точка зору, що Міністерство екології та природних ресурсів – це корупційна та ледача організація, яка займається бозна чим, і у кращому випадку просто краде людські гроші, а у гіршому – встромляє палки у колеса чесному бізнесу регуляцією, ліцензуванням, вимогами платити за забруднення і тому подібне. А за ліси, річки, атмосферне повітря не бореться, звалища не регламентує, бурштинокопачів не ганяє, природу не рятує, і навіть котиків з дерев знімає волонтерська Київська група порятунку тварин, а не чиновники-дармоїди з міністерства.

На жаль, не можна сказати, що природоохоронна спільнота, Міністерство та інші державні інституції, які опікуються охороною довкілля, багато зробили для комунікації та пояснення, що в Україні робиться з охороною природи, які функції міністерства, держекоінспекції, Державної агенції лісових ресурсів, які групи та природоохоронні спільноти в Україні працюють, яким лобіюванням вони займаються, які проблеми накопичилися роками, а які – нарешті почали вирішуватися.

Так, справа дуже непроста. Розібратися в цьому «з вулиці» - практично нереально. І на це є причини.

Законодавча.

В Україні існує безліч різної нормативки, яка регулює охорону природи і довкілля, поводження з ресурсами і дотичні питання. Це рамкові закони, такі, як «Про охорону навколишнього природнього середовища», «Про тваринний світ», більш конкретні «Про мисливство та мисливське господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону надр», «Про Червону Книгу України» тощо, Кодекси – Водний, Лісовий, купа постанов КМУ та Стратегій, і так далі. Окрім того, є купа міжнародних природоохоронних конвенцій, які України підписала, і положення яких зобов’язана імплементувати.

Щось з цієї нормативки добре, щось абсолютно застаріле, щось просто не працює у нинішніх умовах, а щось є дуже корисною та поки що беззаперечною перемогою, такою, як прийнятий нещодавно Закон «Про оцінку впливу на довкілля». На цю нормативку впливають різні стейкхолдери різного рівня та ресурсу.

По-перше, Україна згідно Асоціації з ЄС має імплементувати близько 20 різних Директив, пов’язаних з охороною природи, у національне законодавство, та змусити це запрацювати. На це виділялися та виділяються кошти міжнародних донорів, ми маємо це робити, подобається нам чи ні. Робота в Міністерстві тут йде по-різному, щось краще, щось гірше, але так-сяк йде. Злиття з Міненергоресурсів відкине нас у цьому процесі дуже далеко назад, і донорам це не сподобається.

По-друге, є нормативка, яка «пробивається» знизу, руками різних, часто дуже контроверсійних, природоохороних груп та НГО. Серед таких документів можна загадати Закон «Про жорстоке поводження с тваринами», багато різної нормативки нижчого рівня, пов’язаного з об’єктами природно-заповідного фонду тощо.

По-третє, є нормативка, яку з різним успіхом штовхають представники економічно зацікавлених груп, починаючи від законопроекту на звільнення від мита ввозу водовідмивних помп для потреб бурштинодобувного бізнесу (так десь і валяється у надрах Комітету з митної політики), закінчуючи всією купою паперу, що регулює «зелений тариф». Тут виступають великі гравці, це бізнес, великі кошти та інтереси «великих дядь».

Давайте зіллємо всю нормативку виключно під цих «великих дядь», це так допоможе берегти природу України та виконувати наші міжнародні зобов’язання! Чи ні?

Дотична до законотворчої інша причина непорозумінь навколо природоохорони:

Політична.

Частина природоохорони не цікава нікому, крім купки людей-ентузіастів з обмеженим ресурсом, наприклад питання реабілітації диких тварин, дельфінарії, контактні зоопарки, зообізнес. І вона - той Невловимий Джо, який нікому не потрібен. Інша частина цікавить дуже впливових хлопців – надра, альтернативна енергетика, риба, земля, ліси.

А є ще інтереси місцевих громад, на які до децентралізації взагалі ніхто не зважав, і які як можуть не хотіти у себе на гірській річці мініГЕС, так і не хотіти під боком національний парк. А ще вони бажають рубити ліс, копати бурштин, а також аби заводи, поряд з якими вони живуть, встановлювали фільтри на свої труби з викидами. Дуже різного бажають, якщо чесно.

І от той самий прийнятий Закон «Про оцінку впливу на довкілля» таки дав громадам у руки потужний робочий інструмент, що дозволяє безпосередньо вплинути на побудову поруч свиноферми на мільйон голів, хімічного заводу чи полігону для зберігання ртутних ламп. Або ГЕС чи ТЕС, так :). І перше, що зробить новостворене «гібридне» міністерство – це буде намагатися цей Закон поховати. Бо на відміну від непрацюючого інституту громадських слухань чи паперового Закону «Про відходи», цей таки працює, і громада, за допомогою НГО чи експертних середовищ має можливість захистити себе. Вже захищає.

Багато років об’єднання під одним дахом дуже різних моментів, інтересів, ресурсів та гравців призводило до того, що міністерство завжди було «розмінною монетою» у політичних торгах різних партій та політсил, що приходили до влади. Воно не вважалося настільки «жирним», як податки, МВД чи енергетика, які намагалася контролювати умовна «партія влади», але і не таким «гробиком», як Мінсоц і Мінздрав. Корупційна спритна людина могла там розвернутися, тому міністри мінялися та летіли з посад, як листя восени, разом з різними каденціями уряду і не тільки. Це не дуже сприяло розбудові зрозумілої стратегії відомства.

І це підводить нас до третьої причини.

Інституційної.

Ви думаєте, у нас тільки Мінеко? Та в нас також є Державна агенція з лісових ресурсів, яка донедавна знаходилась під Мінагро. Вони планують рубки, більшість зрубаних лісів - це не кляті браконьєри, вони абсолютно легальні. З 2016 року Мінеко нарешті почало масово відмовляти лісникам у погодженні таких рубок. А тепер його прихлопнули. Думаю, у новому бізнес-міністерстві всі все швиденько погодять. Так що якщо вам дуже захочеться закричати: «А де та клята природоохорона-дармоїди, коли у нас ліси рубають?», то ваші претензії треба адресувати до вже ліквідованого Мінагро, який наразі став Мінекономіки.

З Державним агентством рибного господарства України теж не дуже зрозуміло.

Об’єктами прородно-заповідного фонду, окрім Мінеко, окремо керувало ще Мінагро через ДАЛРУ, а також незалежна Національна Академія наук України.

Так, у нас було 7 няньок, у яких місцями дитина була трішки без ока. Але тепер нам замість цього пропонують одну «няньку-людожера», яка дитинку просто культурно з’їсть, правда, оченят будуть два, на місці. Роками природоохоронні ініціативи «знизу» вміло лавірували між цими різними інституціями та їх ролями та інтересами, пробиваючи захист природи, здоров’я громадян і так далі. Десь там вирішили, що це все занадто складно, а грошиків з надр та енергетики хочеться. Інституційно зараз нам буде з природоохороною майже так весело, як за часів Овоча, а може, й веселіше. Це підводить до четвертого моменту

Суспільне.

Природоохоронні ініціативи, волонтерські спільноти та організації – це дуже складне дивне мереживо та конгломерат. Тут є і свідки глобального потепління, і адепти правильного поводження з побутовими відходами, і представники міжнародних організацій типу WWF, і науковці (дуже багато!), і місцеві локальні ініціативи з боротьби з забрудненням води чи повітря, менші об’єднання людей, яка намагаються не дати забудувати свій сквер або парк, борці з жорстоким поводженням з тваринами, великі НГО з історією, які роками освоювали міжнародні гранти та дотації – тобто ім’я їм легіон.

Купа цих людей активно працює, робить багато корисного, часто має складі стосунки між собою та між своїми організаціями. Є конструктивна природоохорона, яка за діалог, є радикали (і це не робить їх неефективними – сюрприз!), є прикриття чиїхось інтересів. Пересічний громадянин це все називає єдиним словом «природоохорона», поєднуючи разом людей, які проти одягу з хутра, людей, які проти мініГЕС у Карпатах, людей, які просто постять у ФБ «Врятуй амазонські ліси!», а також людей, які забирають з вулиці котиків та собачок.

Як пересічному громадянину не заплутатись у цьому всьому? Чи існує у нас природоохорона? Що це? Хто це? Якщо читати когось на ФБ, то кого? Чи ефективні державні інституції, чи просто крадуть? Якщо ефективні, то які? Чи проводили у нас якісь реформи бодай у якихось природоохоронних та дотичних сферах ?

Відсутність відповіді на ці всі питання з року в рік призвела до того, що купа народу не розуміє, чому, наприклад, зливати Мінеко та Міненерго в єдиного монстра – це небезпечно, непрофесійно, корупційно і просто тупо.

Цей текст – спроба пояснити, чому так сталося. Бо можна скільки завгодно скоординованими зусиллями 5 років пояснювати, навіщо Україні наука і чи жива вона, - але все одно знаходяться ті, хто вважає, що вона забагато жере та замало молока дає.

А природоохоронна справа у державі – штука набагато складніша.

І позавчора вона програла.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація