Вчора блогери зустрічалися з Міністром освіти і науки пані Лілією Гриневич.
Зазвичай, схема проста: зробив анонс у фб / зібрав коротесенький список питань від дописувачів / послухав коротку розповідь можновладця про зростання жирів у маслі та про комунізм у 2018 році / поставив запитання власні та читачів.
Пости про результати зустрічей (залежно від відповідей чиновника на запитання) могли варіюватися від «все буде добре» до «цей чиновник становить серйозну загрозу для країни».
Що було тут?
Запит на цю зустріч перевершив усі мої очікування.
Під моїм постом-анонсом миттєво накопичилося декілька десятків хороших запитань до Міністра: від того, коли вже відбудуться вибори ректора НАУ — через реформу профтехосвіти — закінчуючи Національною радою з питань розвитку науки і технологій. Особисто я мав 7 важливих питань і десяток другорядних. Все ж таки це була моя перша зустріч з моїм профільним Міністром в такому форматі вільного спілкування. З головою Нафтогазу — був, з двома Міністрами фінансів — був, з МінАПК — був, МВД — був, з Парубієм — був, з Омеляном — був, поліція, суди, залізниця — були... Кого тільки не було, а науки і освіти — в очі не бачив.
Тому питань накопичилося стільки, що навіть без додатку від дописувачів я не уявляв, як їх встигнути поставити. Стільки ж питань було у кожного блогера, яких набігло неймовірно багато.
Неозброєним оком було видно, що тема освіти конче турбує суспільство. Практично так само, як реформа МОЗ.
Але формат зустрічі передбачав в першу чергу обговорення проекту нового закону «Про освіту», порівняльна таблиця до якого займає ... 802 сторінки, і який має голосуватися в Парламенті. І тільки потім було можливим обговорення усього іншого. Якщо залишиться час. І його було критично мало.
Тому я скоротив список питань до 3-х, які побіжно стосувалися нового закону, плюс нульове питання, що звучало так:
0. Коли ми зможемо зорганізувати наступну зустріч, де зможемо поговорити про інші наболілі суспільству освітні проблеми? Домовилися до того, що ті десятки питань будуть згруповані -дошкільна освіта, шкільна, вища, наука, профтехосвіта, аби розмова була не вінегретом, а фаховою. Кінець серпня — орієнтовний час. Чекаємо.
По суті зустрічі.
Пані Лілія коротко проінформувала про стан справ із новим законом «Про освіту». Найбільш докладно про це написала Ірина Коротич тут, та Павло Себастьянович тут. Я дуже раджу прочитати. Чесслово. Все тезово і по суті.
Загалом, що планується? Ротація директорів шкіл; формат навчання 12 років школи +3 роки бакалаврату замість 11 років+4 роки; учні мають навчитися критично мислити і аргументувати, здобувати компетенції; контроль якості роботи педагогів здійснюватиме держслужба якості освіти (що є типу незалежною і не має стосунку до РайВО); інклюзивна освіта; руйнується монополія Інституту післядипломної освіти — тепер гроші йдуть за викладачем і він сам вирішуватиме, де підвищувати кваліфікацію; добровільна сертифікація викладачів; чітко прописується поняття академічної доброчесності: що таке плагіат, хабар, фальсифікація; ліквідація атестації дошкільних закладів; національна агенція кваліфікації для ПТУ, щоб навчання відповідало запитам роботодавців; освіта впродовж усього життя; допомога фінів у підготовці вчителів нового покоління.
До речі, нові шкільні програми вже розробляються, про що я писав тут.
Щодо мови — окреме питання: раніше у вищих навчальних закладах передбачалося вивчення мови нацменшин для успішного здійснення профдіяльності. Тобто, умовний лікар із угорської спільноти міг вивчати медицину угорською. Нині ж він може вивчати угорську мову окремим предметом, а медицину — лише українською. У школі ж — закон керується нормами Конституції України, тому нацменшини мають право навчатися своєю мовою. Тим не менш, повсюдно буде збільшуватись кількість годин викладання української мови, а у школах нацменшин ці години будуть додаватися замість англійської мови, оскільки дітям наче важко вивчати дві іноземні мови одночасно. Як на мене, щодо англійської мови — суперечлива думка, хай би прибрали якісь інші предмети, а англійську лишили.
Порівняльна табличка по мові осьо:
Загалом концепція Нової української школи (в базі якої і знаходиться новий закон Про освіту) виглядає та звучить притомно. Презентацію можна глянути тут, а докладну книжечку почитати тут (книжечка дійсно написана зрозумілою мовою)
Я, звісно, теж оптиміст і все таке. І безвідносно до того, правильна концепція чи ні, освіту необхідно рятувати. Потрібно дискутувати, ламати списи, прибирати незрозумілі моменти.
Але. На цю реформу потрібні гроші. От, наприклад, люди жаліються на низьку кваліфікацію вчителів, на їхню совковість, дикунство і т.п. Воно все десь так, але інакше і бути не може, бо коли вчитель отримує менше молодика, що розносить піцу, про яку мотивацію чи поступ вперед може йти мова? Тому в законі правильно передбачено збільшення мінімальної зарплатні вчителів до 4-х прожиткових мінімумів (аж до «шалених» 7048 гривень), а загалом на освіту — 7% ВВП.
Так от: в тій реальності, в якій існує наше Міністерство фінансів (я не кажу, що вони винні), цих грошей немає. Вони про це прямо і написали у своїх зауваженнях до законопроекту.
Тобто, ми маємо гарний проект палацу і швидко будуємо його з соломи, або будуємо, як треба, але протягом століть.
І, якщо чесно, я не отримав уявлення під час зустрічі, яким чином ця проблема буде вирішуватись. Якась патова ситуація.
Тепер до логіки моїх питань:
Єгор Стадний зауважив Міністру, що Національна академія педагогічних наук цього року отримала з держбюджету 167 млн. гривень. І більшості громадян незрозуміло, чим ця структура займається. А в новому Законі для НАПНУ передбачено важливу роль наукового і методичного забезпечення освіти... Так-так. Перечитайте ще раз. Стаття 75 Закону.
Єгор запитав: навіщо? навіщо саме НАПН? Міністр відповіла, що якщо НАПН вже є, то її треба навантажити роботою. Щоб суспільству було зрозуміло, що вона щось робить... Кхм...
А надалі у нас з'являється Національний фонд досліджень при Національній раді з питань розвитку науки і технологій (що воно таке, я писав тут), який буде розподіляти гранти на дослідження і всі наукові установи за них боротимуться. Таким чином кількість даремно витрачених коштів бюджету має зменшуватись.
Типу, якщо НАПНУ не виправдає своєї важливої ролі, то і грошей буде отримувати менше. Кхм...
М'яко кажучи, це хитка логіка, але, зберігаючи покерфейс, я поставив питання:
1. Коли ж Нацрада запрацює? Адже Науковий і Адміністративний комітети вже сформовано.
Міністр пояснила, що на даний момент список Нацради проходить погодження у всіх центральних органах влади. Процес іде, але точні терміни невідомі. (Від себе додам, що у створенні Нацради найближчим часом я впевнений на 100%. Але не впевнений, що вона зарадить незрозумілості існування НАПНУ).
Також блогери піднімали питання Кириленкогейту. Нагадаю, що дружина віце-прем'єра Катерина Кириленко вразила світ написала у своїй докторській дисертації про Лептонного Бога та сплагіатила шматки тексту виклала свої думки тими ж словами в тому ж порядку, що й інша «дослідниця» лептонів. Фахівці з Харківського ядерного педуніверситету та прискорювача лептонів НУБіПу не знайшли там порушень і не позбавили Нобелівського лауреата викладачку поплавка КНУКіМ ступеню доктора наук. Тому до МОНу виникло закономірне питання: доколє?
Пані Лілія відповіла, що дане питання не в компетенції МОНу, адже МОН має право у випадку віднайдення порушень відмовляти у присудженні ступеню. Але коли ступінь вже присуджено — це справа НАЗЯВО — спеціального органу, що покликаний слідкувати за якістю освіти.
Який не працює.
От моє друге питання і стосувалося цієї структури:
2. Коли запрацює НАЗЯВО? Міністр відповіла, що склад НАЗЯВО сформований, але наразі триває судова тяганина пана Храпатого, що там типу був головою. Триває шкандаль за шкандалем (тут можна трошки почитати) і коли, нарешті, структура почне наводити лад у країні — теж невідомо. (Але і тут я точно знаю, що мої колеги тримають руку на пульсі цієї структури, тому все буде добре. Та, знов таки, я не впевнений, що НАЗЯВО здатне подолати Лептонного Бога. Славімо його!).
3. Бонус-питання полягало у порядку захисту дисертацій. Відповідно до нещодавно оприлюдненого проекту обов'язковою є публікація статей у фахових виданнях з переліку, що затверджений МОН. Я запитав, що робити, якщо, припустимо, здобувач опублікувався в умовному PhysRevLett (це дуже круто), але цього журналу чомусь не виявиться в переліку МОН? Пані Лілія відповіла, що якщо таке неподобство буде відбуватися — треба сповіщати МОН і доповнювати фаховий перелік цим журналом.
4. Також я запитував щодо її точки зору про злиття усіх академій (НАН, НАПН, НААН, НАПрН, НАМН та Академії мистецтв) в одну, але в загальному балагані питання згубилося. Чекаємо наступного разу.
Такі справи.
Загальне враження? Все притомно, можна питати/обговорювати/балакати. Очевидно, що у МОНу немає досвіду спілкування з широкою громадськістю, тому перший раз можна вважати позитивним. Після зустрічі нам навіть надіслали роздатковий матеріал щодо основних моментів законопроекту по дошкільній, шкільній та вищій освіті (якщо цікаво — пишіть в особисті повідомлення — надішлю).
Якщо у відповідь на моє нульове питання зустрічі стануть регулярними, коло питань до обговорення — ширшим, а часу — більше — буде нам щастя.
Щодо закону. Якщо все дійсно буде так, як прописано та розказано, та ще й профінансовано — маємо якийсь шанс на виправлення ситуації, що склалася у школах.
Але тут би я підтримав думку того ж Єгора, що нам потрібно звертати більше уваги не на позитивні сторони проектів Законів, а на відверто негативні.
Експертній спільноті ж важливо слідкувати за реалізацією положень закону. Одна справа — прописати перенавчання вчителів, а інша — це зробити.
Чекаємо наступної зустрічі.
Далі буде.
Переможемо.
P.S. Ось Вам, до речі, статті про реформу освіти:
http://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/19/22478...
http://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/30/22502...
