site.ua
член клубу

«Соціальні ліфти», які діють в моменти великих суспільних трансформацій, піднімають на верх дуже різних людей. У більшості випадків ці (весільні фотографи) персонажі геть не готові до нових ролей та функцій.

Проте трапляються й виключення. І дуже яскраві.

Одним з прикладів є історія маршалів Наполеона. За своїм походженням та родом початкової діяльності більшість з них були людьми, страшенно далекими від військової справи. Якби комусь з військових аристократів у 1789 році сказали, що армія на чолі з такими воєначальниками підкорить майже всю Європу - вони б сприйняли це як жарт безумця. Навряд чи те, що вони досягли успіху можна на 100% пояснити часто цитованим «самохизувальним» афоризмом, що приписують Бонапарту («Якщо поставити баранів на чолі левів, то леви стануть баранами, а якщо навпаки – то навіть у баранів з’явиться левине серце»). Хоча, звісно, наявність такого непересічного лідера суттєво посприяла розкриттю талантів цих французьких полководців.

  • Наполеонівські маршали

Жан-Батист Бесьєр (1768-1813), наприклад працював, як і його батько, цирюльником. Природні здібності «компенсували» брак військової освіти та допомогли перемагати фахових та досвідчених генералів. Як то сталося, наприклад, у битві під Аустерліцом, де кіннота французької імператорської гвардії на чолі з Бесьєром наголову розбила російську гвардію.

Маршал Гільйом Брюн (1763-1815) до революції був адвокатом, проте успішно опанував військове мистецтво. В його послужному списку був і розгром російсько-британського експедиційного корпусу в Голландії у 1799 році, і прийом капітуляції Швеції у 1807.

Син багатого селянина Жан Ланн (1769-1809) до 1792 року заробляв на прожиття як красильник. Це не завадило йому перемагати прусських принців крові (битва при Заальфельде) та німецьких баронів на російській службі (битва при Пултуську, 1806).

Франсуа Лефевр (1755 -1820) і Андре Массена (1758-1817) мали продовжити справи своїх батьків – мельника та купця відповідно. Перший став герцогом Данцигським за заслуги при Прейсіш-Ейлау (1807), другий – князем Еслінгським, за героїзм, проявлений в Аспернській (Асперн-Еслінзькій) битві (1809).

Потомственний бондар Мішель Ней (1769-1815), до того, як зголосився піти до армії, працював помічником нотаріуса та службовцем на фабриці. Він отримав найекзотичніший титул – князя Московського – за заслуги у битвах за Смоленськ та при Бородіно (1812). А учасник більшості наполеонівських походів, маршал Йоахим Мюрат (1767 – 1815) народився сином трактирника, а помер королем Неаполя.

І навіть дворянин Жан-Матье-Філібер Серюрьє (1742 – 1819) навряд чи міг похизуватись тим, що походив з славетного «лицарського» роду і тому став полководцем. Адже його батько служив на королівській конюшні і відповідав там за ловлю кротів.

До речі, процес оновлення українського генералітету (і не тільки) непогано було б почати саме з вичищення більш ніж чисельних «кротів» з його лав...

  • Кріт-зірконосець (реально існуючий підвид цієї тваринки)

Кожне нове засідання/рішення РНБО породжує ілюзорні надії, що відбувається ̶(̶ч̶и̶с̶т̶к̶а̶ ̶к̶о̶н̶ю̶ш̶е̶н̶)̶ цілеспрямований рух у правильному напрямку. Конкретні дії окремих високопосадовців у перервах між такими "рухами" - ці сподівання спростовують.

Втім, якось навіть непристойно очікувати занадто багато від актуальних "бонапартів".

«Фильм «Ржевский против Наполеона». Смотреть всем»… :-(

andriy.starodub
Andriy Starodub

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації