site.ua
член клубу

Радянська людина починала вивчати "житіє" Владіміра Ульянова-Леніна з дитсадка. Тому лаконічні написи на пам"ятних медалях "Ленин - основатель Искры" та "Государство и революция в Разливе" не могли викликати не(з)розуміння.

Всі знали про те, що "Іскра" - це газета, а Разлів - це місцевість, де, у 1917-му, вождь жив у еко-шалаші і писав геніальні твори. У тому числі - й про державу й революцію (поки соратники трудились над практичною підготовкою Жовтневого путчу) :-)

Для пострадянських поколінь це вже виглядає як якась незрозуміла "гра в слова" і потребує додаткових роз"яснень. Тоді як ті, як ті кому 45+ добре пам'ятають топовий набір ленінських фраз (типу «Учиться, учиться и учиться», «Каждая кухарка должна научиться управлять государством», «Из всех искусств для нас важнейшим является кино», «Есть такая партия!»), що тиражувався на плакатах, транспарантах, художніх панно etc. Деякі інші висловлювання - були загальновідомі, але, з певних міркувань, публічно не озвучувалися (наприклад – вираз «политическая проститутка» чи категоричне твердження Ілліча з приводу того, що інтелігенція – «не мозг нации, а гавно»).

Окрім того цитати з творів вождя світового пролетаріату – були обов’язковим атрибутом всіх наукових робіт. Причому у будь-якій царині – від фізики до медицини, від філології до астрономії.

Коли не вдавалося знайти відповідну цитату в текстах, можна було використати різного роду «спогади про Леніна» чи інші, схвалені партійними цензорами апокрифи про його життя. У цьому масиві вже можна було підібрати будь-що – і розповіді про задушевні розмови з пічником, і епічну історію про «Общество чиcтых тарелок», створене в резиденції Голови Совнаркому для дітей, і навіть перекази про те, як молодий політичний засланець Ульянов допомагав евенкам, наприкінці ХІХ-го ст., боротись з гнітом шаманів.

Серед цього «Ельдорадо» є також і епізод, котрий розкриває нам ставлення Леніна до блазнів та клоунади. Він навіть потрапив до біографії вождя, написаної англо-американським істориком Робертом Пейном:

«Был еще и такой случай. Небольшая компания революционеров отправилась в мюзик-холл. Ленину понравились клоуны. Посмотрев очередную пантомиму клоуна-эксцентрика, он сказал: «Тут есть какое-то сатирическое или скептическое отношение к общепринятому, есть стремление вывернуть его наизнанку, немножко исказить, показать алогизм обычного. Замысловато, а — интересно!» Кто исполнял номер? Очевидно, это был Дэн Лино, но, возможно, что и молодой Чарли Чаплин. И кто знает, не осенила ли Ленина в тот момент такая неожиданная мысль, что между клоуном с замалеванным белилами лицом и вождем революционных масс есть очень много общего. Ведь каждый из них по-своему добивается одной цели: вывернуть общепринятое наизнанку, исказить, показать алогизм обычного».

Здається цей сюжет, зафіксований (вигаданий?) у 1950-1960-х зараз заграв «новими фарбами»…

andriy.starodub
Andriy Starodub

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації