Албанці

Одного дня,наш господар Манолі ,приїхав вантажною машиною. Ми поїхали в гори добувати камінь для стіни навколо нашої вілли. Водій вантажівки був справжній каменяр. Він зупиняв машину там, де бачив потрібний камінь. Він знав де встромити лом,щоб з мінімальними зусиллями відколоти від скелі камінь. Якщо впавший камінь був занадто великий,він знав де його вдарити кувалдою, щоб розколоти. Так тривало доти,поки ми з Віктором не завантажили цілу машину. Уф!

Господар лишився нами задоволений і повернувшись у Меса-Потамі, нагодував нас обідом, у вже знайомому нам ресторані. До вечора ми розвантажували машину і складали каміння поближче до вілли. Манолі задумав побудувати дві стіни. Одна з них мала підпирати подвір'я, друга заїзд для його авто. Чесно кажучи ми з Віктором цього не вміли. Ранком наступного дня - сам Манолі у цьому переконався. Роботу розподілили так. Я складаю цей тетріс без розчину,Віктор підносить каменюки, а Манолі керує. В кінці дня результат не сподобався ні Манолі,ні нам. Тоді він привіз Албанців.

Албанці-молоді хлопці з сусідньої держави Албанія. Краще від нас знають грецьку мову, але гірше від нас російську. Виявляється російська в них у шкільній програмі. Вміють працювати з каменем, бо у них, як у греків, цього добра навалом. Як робітники – котуються вище українців. Люблять красти, тому греки їх за це не люблять.

Почалося з того, що в перший вечір вони з’їли весь запас продуктів, який Манолі нам залишив на тиждень. Я з обуренням спостерігав,як ці двоє,після нашої спільної вечері, знову пішли на кухню і не заспокоїлись,поки не з’їли все. Манолі ще купить-заспокоїли вони нас. Цей вечір ми довго ділилися байками про Україну і Албанію. Найбільше їх дивувало, що ми з Віктором –ІНЖЕНЕРИ,що у нас у кожного вже є машина, а ми тут батрачимо.. Адже вони про все це тільки мріють, а що ми тут робимо? Здається вони нам так до кінця і не повірили… Зате у свій блокнотик я записав море нових слів, взнав розцінки на різні роботи і отримав досвід роботи з каменем. Довго не міг зрозуміти значення слова- АФТО. Вони показували на різні предмети і говорили АФТО. Нарешті виявилось, що це грецьке слово означає-ЦЕ. Дуже потрібне слово – до речі..

Наступного дня робота пішла веселіше. Албанці переконали Манолі ,що розчин, у невеликій кількості, все-таки потрібний. Потім показали, як прямо на дорозі,можна замішувати розчин. Ми з Віктором займалися розчином-албанці камінням. Кожного дня стіна росла десь на метр, а я отримував свій досвід . Мені довірили кусок стіни. З розчином набагато простіше. Але втримати горизонтальну і вертикальну лінію - насправді зовсім не просто. Ти сам оцінюєш камінь, вибираєш його найрівнішу - лицеву сторону. Потім шукаєш спряження з викладеними у стіні. Коли треба, з внутрішньої сторони, фіксуєш його додатковими камінчиками. В результаті,стіна повинна бути ,як під лінійку. Причому з маленьким ухилом до верху…. Ми це зробили!

Албанці поїхали. Стає щораз холодніше. По плану Манолі, ми розвалили спартанські ложе, і тепер спимо на панцирних ліжках з готелю. Ночі жахливі. По перше-холодно. Ми кожного вечора розпалюємо камін. Але його конструкція чисто декоративна. Тепло тільки поки він горить. Причому, якщо ти сидиш біля нього. А так все тепло тупо вилітає в пряму трубу навіть не затримуючись. Одного такого вечора я сів писати листа Оленці. Андрон,що ти там пишеш-питає мене Віктор. Лист Оленці –кажу я і думками лечу у Львів. Як вони там? Я ще не знаю, що мій лист Оленка буде читати вже у пологовому будинку…

Ми пробуємо накриватися не одним одіялом, а трьома. Ти лежиш,як під пресом. Двері і вікна-одна назва. Ми завісили їх плівкою. Зима наближається. Зима на Криті-це холодні дощі. А тут в горах, в Меса-Потамі- навіть мокрий сніг.

Ми побудували ще одну стіну з піно блоків по проекту Манолі. Ніяк не міг зрозуміти його задумки. Коли під його прямим керівництвом ми це зробили - виявилось досить раціонально. Фальш-стіна між будинком і земляним насипом. Таким чином стіна будинку не сиріє від контакту з землею,а волога з ґрунту стікає по фальш-стіні і відводиться в сторону… Ще трохи і я стану справжнім будівельником…

Нарешті Манолі зрозумів, що робити нам тут більше нічого і сів рахувати наші гроші. З нашої сторони рахував я з Віктором. Манолі допомагав грек-водій. Підрахунки не співпали. Не так багато,але з обіцяним не співпали. Грек- водій і Манолі переконували, що це теж хороші гроші… Нам нічого не залишалось, як брати те,що дають. Залишився неприємний осад від нашого першого господаря. Ми з ним ще раз пересічемося в Агіосі,вже весною. Він знову візьме нас на роботу - на один день. І тут знову поведе себе подібним чином. Цього разу я знав більше слів і гроші відстояв. Але ми з Віктором прийняли рішення більше з ним не зв’язуватися…

Денний заробіток біля 20-ти доларів

Знову Агіос

Ми повернулися в Агіос. В кишенях перші зароблені гроші і майбутнє тепер не таке вже страшне. Ось і наш готель, де ми жили до від’їзду у Меса-Потамі. Тут пусто. Набираємо записаний завчасно номер господині Софії. Калімера,афто Андреас. Еміс ін готел Перла. Я привітався і сказав ,що ми в її готелі Перла.Вона мне зрозуміла і попросила почекати. Через деякий час вона приїхала за нами зі своїм чоловіком- Міхалісом. Як виявилось, цей готель біля моря, у них тільки на літній період. Але у своєму будиночку за містом, вони теж здають кімнати. Ми їдемо туди. Це на кільцевій Агіоса, але до центру це всього хвилин двадцять пішки. Тепер ми щодня ходитимемо цим маршрутом . На біржу праці, на пошту,в магазини..

У Софії двоповерховий будиночок з садом навколо. ЇЇ сім'я живе на першому поверсі. Другий поверх, на якому є чотири кімнати - вони здають. Нам повезло. Там проживають хлопці з Росії,буде з ким порозмовляти. Ми познайомились і отримали ще більше важливої інформації. Хлопці тут не перший раз. Тому впевнено спілкуються з Софією і врегульовують пільгові-зимові тарифи для нас. Вартість проживання становить -30-ть тисяч драхм. Це по 15-ть тисяч з кожного. За робочий день нам платять 5-ть тисяч. Отже проживання коштує кожному з нас-три робочі дні. Зовсім не страшно. При умові,що є робота. Якщо її немає, то віддавати за проживання 60-ть доларів з кожного - дуже неприємно.

З нашого номеру вихід на велику терасу. Це місце загального користування. Тут є кухня з умивальником,великий обідній стіл з кріслами,якийсь посуд і навіть газова плита. Балон ,як виявилось, треба заправляти за свої гроші. І хлопці це робили. Ми ж з Віктором, в цілях економії, всі гарячі страви для себе готували кип’ятильником. Але про це потім. А зараз хлопці показують нам мандаринові і апельсинові дерева . Простягни руку і рви… А ні. Не можна. Це дерева злого сусіда-грека. Він кожен день їх рахує. Хочете неприємностей і поліції? Ні-дякую. Отже тільки дивитися. Тим більше на базарі вони не дорогі. Угу - кажемо ми з Віктором, але ні разу так і не купляли. Їли звичайно, але не купляли. Але про це потім. Хлопці розповіли,як шукати роботу,де біржа праці,хто з так званих наших СНГ тут проживає і де. Молодці одним словом. Ми все це мотали на вус, а я крім того ,ще й записував у свій блокнотик. В честь знайомства ми виставили пляшку горілки зі Львова, а вони пляшечку вина з Криту. Розмова пішла веселіше. Один з них має дуже блатну роботу і вже не перший рік. Тут недалеко, в кар’єрі,він працює з відбійним молотком. Робота важка. Але господар добре годує і платить 7,5 тисяч. Це біля 30-ти доларів в день. Ми мрійливо розкатуємо губи. А ні. Грек нікого крім нього не хоче. Шукайте щастя у іншому місці. А де таке місце-питаємо ми. Так ось-навпроти-кажуть нам хлопці. Напроти через дорогу є ресторанчик. Його господар розбудовується і робочі руки завжди потрібні. А ви вмієте будувати? Питають вони нас. Так-впевнено відповідаємо ми, бо так нас вчили відповідати албанці. Тоді завтра на роботу - сказали хлопці і розчаровано подивились на порожні пляшки. І кінчився день, і настала ніч.

Наступного дня, зранку,один з хлопців,який там працює, вже знайомив нас з власником цього ресторанчика. Грек був високий,міцний,старший від нас і як виявилось згодом-хороший. Імя його нас не здивувало - Манолі, а от Андреаса і Віктораса у нього ще не було. Він оцінив нас поглядом, спитав хто вміє мурувати і я гордо зробив крок вперед. Добре-сказав грек і доповнив-чекаю вас двох завтра зранку. Ми щасливі вийшли на вулицю. Сьогодні у нас вихідний. Вивчимо піший маршрут у центр,накупимо продуктів і пора подзвонити додому. Як там моя Оленка?

Магазин - пекарня

Хліб ми завжди купляли у маленькій пекарні. По перше дешево,а по друге завжди свіжий. Хоча те,що свіжий не завжди добре. Чому-спитаєте ви? Тому,що коли він свіжий, то такий смачний, що можна його з’їсти нараз. А в цілях економії,а економили ми з Віктором до останнього дня,ми завжди ділили один батон на двох. Потім,щоб він не був таким смачним, ми купляли його на декілька днів і їли черствим. А у вихідний день, ми дозволяли собі з’їсти по цілому батону. Наш раціон складався з найдешевших спагеті з томатною пастою, йогуртів,яєць і цибулі. На все інше ми розраховували, коли працювали на греків. Нагадую. Греки в більшості випадків, крім грошей годували смачним обідом. Це могло бути смажене м'ясо, або риба,завжди маслини з сиром, помідори, зелень і звичайно хліб. Так що роботу ми чекали з двох причин-заробити і поїсти.

Отже купивши продукти ми пішли на пошту дзвонити Оленці. Ну не зовсім Оленці. А моїм батькам.

Трубку взяла мама. Я починаю швидко тарахкотіти, що у нас все добре, що ми повернулися з гір, що завтра знову на роботу…. А мама ніби не хоче мене слухати і тільки Андрійчику – Андрійчику -послухай. Вітаю -в тебе син! Тут я і присів. Ну не присів буквально. Але дух перехопило. Ні я чекав звичайно,але так зразу,тільки приїхав-подзвонив і вже син. Уррааааа……. Здоровенький, маленький і сталося це ще 24 листопада.

Я йду приголомшений. Віктор теж. Ну давай - Андрон- виставляй-каже Віктор. І ми перший раз ідемо брати алкоголь за свої гроші. Ми взяли, за мої звичайно гроші, два літра вина на розлив. Точку нам ще тоді показав Карен і ось прийшла нагода. Ми йдемо в готель готувати святкову вечерю. Вечером прийдуть хлопці-розділити мою радість. Ми прийшли в готель. На очі попалася господиня Софія. Я звичайно ділюсь з нею новиною. Вона мене вітає, розпитує про сімю і бажає здоровя дітям, а мені роботи…. Хороша жіночка. Ми з Віктором накриваємо стіл з куплених продуктів і додаємо ще щось з наших львівських. До приходу хлопців ще є час. Я збуджений топчуся по номері, але пити самим,якось не випадає. Щоб не6 сидіти дома ми йдемо поділитися новиною з нашим новим роботодавцем-ресторатором Манолі. Ми вийшли з готелю, перейшли дорогу і зайшли в ресторан з парадного входу. За барною стійкою був сам Манолі. Видно він не чекав нас сьогодні. Я, як можу пояснюю,що сьогодні став батьком другий раз. В мене син народився-кажу я і Манолі ще більше дивується. Дивується,що син народився у Львові, а я ще чомусь тут… Я вперше відчув абсурдність ситуації, але так склалося… Я ж не на гульки поїхав… Зрештою Манолі привітав мене і навіть налив нам з Віктором по 50-ть грам . Ми подякували і підтвердили,що завтра прийдемо. На роботу звичайно… Потім ми з хлопцями святкували тільки вином, так що цього вечора п’яних не було. Тим більше нам завтра на роботу. Я лежав і думав про Оленку. В мене є донечка, а тепер ще й синочок. Я щасливий. Дякую Тобі – Оленка. Дуже. Який він. Може фотку пришле думаю я і засинаю … За вікном моросить дощ , адже на Криті зима.

Вірш Оленці

Чому мені доля Тебе дарувала

Чому мені Боженько Долю цю дав

Чому саме ту – про яку я так мріяв

Чому діточок як намріяв – послав

Цілую Тебе моя Доле-єдина

Цілуй діточок наших- миля моя……

Манолі

Зранку Манолі показує нам свої володіння. Позаду свого ресторану він прибудував декілька великих кімнат. Під рестораном - будується гараж з глибокою вигрібною ямою. Міської каналізації тут немає. В глибині великий сад - город. Коли хороша погода - ми прибираємо всю його територію від каміння. Я вже говорив, що земля тут не земля, як у нас. Таку землю, як у нас , тут продають в кульках,вазонах. А в нас під ногами, якась червона глина з камінням. Спочатку ми прибирали велике каміння у тачку і звозили його на кучу, щоб всохло. Потім це каміння можна використовувати для будівництва. Пізніше Манолі ускладнив нашу задачу. Сітка від панцирного ліжка служила ситом. Ми пересівали весь його город, поки Манолі не залишивсь задоволений своїм ґрунтом, куди міг тепер садити моркву, картоплю,огірочки… Я не жартую. Коли йшов дощ - ми ставали будівельниками у його хоромах. Я ще й до сьогодні вдячний Манолі, бо він багато чому мене навчив. Але починалося все досить сумно.

Так от. Манолі підвів нас до стіни і показав,що треба обмурувати цеглою навколо вікна. Цегла маленька - 1\4 від нашої. Мурувати треба у дві цегли, а між ними лист пінопласту - утеплювача,товщиною десь два сантиметри. Такого я ще не бачив. А щоб мурувати…. Але що робити. Я ж бив себе в груди і казав ,що я майстер на всі руки. Отже, під наглядом Манолі, починаю будувати цю стінку. Манолі стоїть,підказує,кривиться, а потім і зовсім пішов геть. Я будую, як можу,стараюсь, але виходить криво. Цегла не тримається, пінопласт хитається,жах…. Віктор пробує щось підказати, але він ще далі від цього ніж я…. Нарешті прийшов Манолі. Подивився на цю криву стіну і розвалив її нафік. З цього часу Манолі,спочатку сам починав всяку роботу, вчив мене, а коли бачив,що в мене виходить,тільки тоді йшов по своїх справах. Він дав зрозуміти. Спішити не треба, але все робіть якісно. Біля нього я вперше навчився штукатурити по маяках. Тоді в Україні про це й не чули. Стінка при цьому була така рівна, що приклавши довгу рейку по всій її довжині,зазорів ніде не було. Я навчивсь так накидати розчин на стелю,що міг поцілити розчином у муху. Для цього, я перший час, засвоював певний рух рукою - навіть поза роботою. Уявіть-йшов по вулиці і махав рукою. Це був певний різкий рух, коли розчин прилипає до стіни, а не падає на землю… В руках у тебе –ФРАГОФЕРО - як щит,кельня-як зброя і ти наступаєш на стіни.. Романтика. Потім це мені пригодилось на заробітках у Москві,але це вже інша історія. А зараз я став учнем Манолі, який знав чудово всі будівельні професії і крім того був чудовим шеф- кухарем свого ресторану. Коли він хотів наді мною пожартувати, завжди називав мене –Андреас - масторес. Тобто підколював мене, майстер-йопт….. Дякую Тобі Манолі.

Маріна

Обідом нас годували з його ресторану. Не в самому ресторані, а на кухні ресторану. Це була велика, чиста ,професійна кухня. На ній працювала наша землячка з СНГ –Маріна. Я вперше побачив, як станочком до бриття , тут голять свинячу голяшку, пред тим, як її приготувати. Саме Маріна і Манолі готували тут дуже смачні страви. Нам перепадали залишки вчорашнього меню і все це було дуже смачно. Вже зараз я можу оцінити,що ми смакували справжню мусаку,пастицію і навіть сувлакі. А тоді ми були молоді і дуже голодні. Маріна це розуміла і робила нам супер порції. Вона була молода дівчина,завжди вдягнута у хустку і халат. У мене не було особливого бажання на неї задивлятися, тому що,нагадую,ми не за цим сюди приїхали. Тим більше я просто не можу зрадити Оленці. Тому що кохаю? Ні не тільки тому. Тут щось більше. НЕ можу цього пояснити. Але спокусити мене не вдалося і на Криті. Бо був ще випадок у Польщі, але це вже інша історія. Так от. Маріна про моє ТАБУ не знала. Не знаю чи помітив Віктор,а я помітив,що дівчина подає мені сигнали. То притулиться ненароком, то додатково чимсь пригостить, то щось ліричне розповість… А одного вечора її терпіння увірвалось і вона напряму, запропонувала мені провести з нею час поза роботою. Ми могли б сходити в якийсь ресторанчик,або просто пройтись на пляж, або взяти пляшечку і зайти до неї,вона тут не далеко живе..- пропонувала вона. Віктор широко відкритими очима дивився на мене. Очі говорили-давай Андрон- давай…. А я сидів ,як німий імпотент. У мене був один аргумент -Оленка. Тому я подякува за пропозицію, і зіславшись на зайнятість, відмовив цій дівчині. Одного вечора вона прийшла в гості до нас. До нас – це включаючи хлопців з Росії, з якими товаришувала вже давно. Вона прийшла з пляшкою вина і молодим греком. Я її навіть зразу не впізнав. Розпущене волосся, святкове вбрання ,вино і грек – не змінили мого рішочого ні.

Там на Кріті, я ділив ліжко на двох, тільки з Віктором. Ще ми ділили з ним, один на двох,грецький порножурнал. Ліжко в номері було двох спальне і тут без варіантів,а журнал нам доля підкинула ще на паромі - хтось залишив,бо прочитав…. Так вони і жили…

Софія

Наша господиня Софія дозволила підтримувати зв'язок зі Львовом через свій домашній телефон. Я не наглів і дзвінки додому робив переважно з пошти. Приходилось домовлятися з батьками на точну дату мого наступного дзвінка, щоб саме в цей час туди прийшла Оленка і ми могли б почути один-одного… Тепер я дав домашній номер Софії і виходити на зв'язок зі мною стало легше. Було хвилююче приємно чути голос Софії, коли вона кликала мене до телефону. Андреас,телефоно!.. Телефон стояв у них у вітальні, тому мої розмови були не дуже довгі, але мене вони чомусь зблизили з Софією і її сім'єю. Їй було приємно, коли закінчивши розмову зі Львовом, я грецькою мовою щось їй коментував, ділився новинами і тд. Вона й сама мене розпитувала, як там діти, Оленка. Вона розуміла чому ми тут і навіть,здається ,співчувала. Що мене здивувало, так це питання про її сусіда і нашого ресторатора Манолі. З її питань я зрозумів, що вони зовсім не підтримують сусідських знайомств і нічого не знають один про одного. Я дав позитивну характеристику Манолі, похвалив його кухню, будову і сад… Софії було цікаво це чути, а мені приємно підтримувати хороші відносини з нею.

Наближалося Різдво. Греція , як більшість світу, святкує його з 25 грудня і по 6 січня. Для нас з Віктором - це канікули без роботи, це збільшені витрати на обіди без смачної кухні Манолі, це нудне БЕЗРОБІТТЯ. І тут Софія кличе мене до себе і пропонує зустріти Різдво з її сімєю. Упс. Я приємно вражений. Звичайно з Віктором - вона знає, що ми всюди разом. Я дякую, посміхаюся і обіймаю її. Прошу розповісти її , які у них традиції, щоб ми з Віктором взяли максимальну участь. Для початку, ми з її сім'єю,пішли на нічну службу, у найбільшу в Агіосі церкву. Я не був на нічній службі у Львові, тому не маю з чим порівняти. Загалом-це святково прибрана церква,святково одягнені люди і священик, і особлива атмосфера. Мені було приємно,що ці Свята я проведу серед людей, яким не байдуже,за двох українців, відірваних від сім'ї морем і сушею у 3000км.Це була чудова нагода помолитися, подякувати Богу за все,подумати про Оленку і дітей…

Служба закінчилась десь під ранок. Ноги гуділи, але нас чекала приємна святкова вечеря…

Ми ледве дочекалися, коли нас нарешті покликали. Взяли пляшечку української горілки і прийшли. Велика кімната Софїі прикрашена великим святковим столом. На ньому багато різних страв і ні одна з них нам не відома. Ми тверезі і голодні. Ми ж економимо на всьому, а особливо на своїх продуктах. Ковтаємо слюні і відводимо погляд від столу. Її чоловік Міхаліс розпалює камін. Тут, на сітці, він буде готувати рибу. Софії допомагають її донька і син. Звідкись приїхали її батьки. Дідусь грек з своєю бабусею . Ми знайомимось і пробуємо підтримати розмову. Перед тим , як сісти за стіл-спільна молитва. Ми з Віктором читаємо Отче наш-українською. Нарешті всі сідаємо і починається свято страв. Ми дуже старалися не показувати, які ми голодні. Пробували все, що бачили. Не всі страви були нам зрозумілі. Морський мікс я запам’ятав різноманіттям морської фауни, про яку я й не знав. Добавки? Пропонує мені грек-дідусь. Ні ,дякую.Кажу я посміхаючись,хоча самому це гидко. Дуже смачна була свіжо-смажена рибка з каміну. Тут я вперше задумався про камін для себе-дома. Камін Міхаліса теж був - чисто подивитись, а не погрітись. Зрештою зима тут коротка.. Можливо каміни у греків тільки для краси, ну і звичайно рибку запекти. Після застілля всі розбрелися по фотелях і диванах. Софія пригощає домашньою випічкою, а Міхаліс домашнім вином. Ми ситі, в теплі, серед людей… Дякуємо Тобі – Боже. Наше виховання підказує, що нам пора. Ми щиро дякуємо господині Софії і всій її сім'ї. Піднімаємось до себе на другий поверх ,лягаємо у ліжко і ще довго ділимося враженнями сьогоднішнього дня…

Новий рік і коляда

На другому поверсі ми з Віктором самі. Хлопці на Новий рік поїхали додому. Ми до використали газ з балону після хлопців на щоденні яєшні. Тепер наша кухня знову одноманітна. Своїм маленьким кип’ятильником , у великій кружці з дому,ми варимо яйця. Потім ним же - варимо макарони. Заправляємо страву томатною пастою . Готували ми по черзі. Якщо на порції ділив я,то давав можливість Віктору першому вибирати собі тарілку. Так ми контролювали один одного від спокуси обділити товариша. Голод може посварити і друзів. На Новий рік ми приберегли останню банку тушонки. Коли відкрили-зрозуміли,що зіпсована. Віктор все-таки її їв. Я ні. Як результат - новорічну ніч він провів в туалеті. Свята греків потихеньку наближались до українських Свят. Щоб якось розважитись - я змайстрував з картону нарди. Шланги до води тут були кольорові - зелені і білі. Фішками стали нарізані зі шлангів кільця. Попутно зробив шашки, а згодом і шахи . Довгими,зимовими вечорами ми з Віктором так вбивали час. На наше Різдво, щоб не сидіти в номері , пропоную піти колядувати. Віктор неохоче погоджується. Ми почали з Софії. Потім ресторатор Манолі. За ним, по дорозі в центр, хлопці-грузини. Потім офіс знайомого капітана Нікоса і нарешті -Карен. Добрий вечір Тобі пане господарю - лунало в Агіосі думаю вперше. Когось ми дивували, хтось пригощав солодощами. Коли колядували в офісі капітана Нікоса,що в центрі,перехожі греки зупинялися і слухали… В результаті ми на диво, наколядували доларів 50-ть! Не даремно ми сюди приїхали - Андрон,каже мені вже повеселівши Віктор. Може ще завтра підемо колядувати? Питає він мене. Хоча вже сам розуміє,що цю нагоду ми використали сповна. Загалом Свята вдалися!

Поки немає роботи – ми вивчаємо околиці. Пішли вздовж асфальту і моря до наступної зупинки. Тут ніхто так не гуляє. Всі на машинах. Ми спускаємось до моря невідомими стежками. Проходимо двадцять метрів крізь джунглі і виходимо на широкий піщаний пляж. Бінго. Жаль що не літо і купатись не вдасться. Але красиво. Потім, через двадцять років, я вже з Оленкою - знайду це місце. А зараз ми йдемо обочиною, підбираємо якісь пластикові красиві пляшечки і тут біля нас зупиняється поліцейська машина. Думаю якийсь добрий грек просигналізував, що гуляють безпритульні. Нас зупинили, обшукали. На наш сором знайшли ці пляшечки, і з підозрою , що ми наркомани запросили в машину. Ми вже почали прощатися з Критом, а ж тут вони питаються де ми живемо. Ми називаємо адресу, це недалеко і вони везуть нас туди. Ми відкриваємо наш номер, вони проводять обшук. На той момент у нас була банка тушонки, дві пляшки горілки і кульок гірких мандарин. Більше нічого. Ні трави,ні порошку-тільки горілка-клянемося ми. Подивившись наші паспорта і уточнивши де ми працюємо, а ми кивнули в сторону Манолі, вони нас відпустили. Але страху нагнали. Ось воно. Депортація може статись в любу погоду і любу хвилину…

Ставро і Нікос

Вперше «Біржею» ми скористалися ще у грудні. В нас було декілька вихідних днів від Манолі і ми попробували. Це виглядає так. Кожного ранку,години так з 8.00 по 10-30 , у таких як ми, є шанс отримати роботу. Для цього треба стати у певному місці Агіоса і чекати, поки на тебе не покладе око ,якийсь грек. Греки переважно під’їжджали на машині,оцінювали тебе поглядом,цікавились чи вмієш робити ту роботу, яка в них сьогодні по плану. А ми в свою чергу цікавились скільки вони платять за день,чи будуть годувати і чи є робота ще на завтра…. На біржі з українців були тільки ми з Віктором. Коли розбирали албанців, то брали і нас. Були випадки, коли брали когось одного. Тоді одному дома було дуже сумно. Щоб підтримувати один одного, ми вирішили ділити цей денний заробіток на двох. Потім я пошкодував. З нас двох ,роботу більше пропонували мені. Так от. Перший раз з біржі, нас останніх, забрав Ставро. Ставро - молодий грек, десь нашого віку, був помічник капітана Нікоса. У Нікоса є катер,на якому він літом катає туристів, і офіс у центрі Агіоса, де він цих туристів вербує. Крім того у нього на Криті, є три земельні ділянки. Дві з оливковими садами і соток десять, щось типу городу. Цієї зими Нікос вирішив привести в порядок свої землі і доручив це –Ставро. Ставро, як прораб - найняв нас. З першого дня ми зарекомендували себе позитивно і з того часу Ставро брав тільки нас. Можливо причиною було й те, що ми погодились працювати за 4,5 тисячі, а не 5-ть, як всі албанці, а можливо Ставро було просто цікаво… До нового року ми пропрацювали з ним два дні,прибираючи каміння і розчищаючи город. В кінці дня, Ставро підвозив нас машиною до будинку Софії і це було круто. Ми дали йому номер телефону Софії і просили дзвонити, якщо-щось. І ось в кінці зимових свят – Ставро подзвонив. По телефону він, щось пояснював, я погано розумів, але так, як було присутнє слово «ДУЛЯ»- РОБОТА, я сказав –окей,і ми стали чекати Ставро. Він не забарився. Вже біля машини ми порозумілися. Сьогодні Ставро бере нас працювати собі додому. Тому , що він бідний грек, він не може нам платити, але смачний обід обіцяє…. Смачний обід в Ставро- краще ніж несмачний у нас в номері - тому ми погоджуємося. Ми ,на передньому сидінні його грузовичка, з цікавістю розглядаємось довкола. Приїхали в село до його мами. Заходимо на подвір’я. Я підморгую Віктору і ми колядуємо. Мама Ставро вийшла з хати і бачу розуміє, що ми так вітаємо її з Святом. Ставро цього від нас не чекав і думає, як викрутитися. Мама питає в нього скільки нам дати грошей. Ставро каже , що грошей нам не треба. Мамі незручно і вона виносить з хати, якісь горішки… Ми беремо інструмент і їдемо на земельну ділянку Ставро. Ділянка не маленька. На схилі пагорбу, ярусами ростуть оливкові дерева. Ми вирубуємо кущі довкола, прибираємо каміння-готуємо землю,щоб було зручно збирати маслини.

Зразу поясню. На оливковому дереві достигають плоди. Зелені – не дозрілі, збирають, щоб маринувати, переважно в соленій воді із травами. Основний врожай-це коли колір маслин стає темним, а розмір максимальним. Тоді ці плоди йдуть на переробку олії ,а найкрасивіші з них-на маринування. Саме оливкова олія-приносить основний дохід грекам. Дехто з них ,за сезон - заробляє на нову машину. Більшість скромніше. З тих ділянок,де ми потім працювали, цієї олії вистарчає тільки для домашніх потреб . Хтось частину продає на базарі,хтось продає прямо на заводі. Завод-це звичайно звучить гордо. Насправді в деяких селах - стоїть невелика стара будівля, обладнана ще допотопним пресом. Це подібно до послуги - «чавимо сік із ваших яблук», або «мелемо муку з вашого зерна». Так от. Греки своїми мікро-грузовичками, привозять туди зібрані у мішки маслини. В середньому - це біля десяти мішків. Вашу порцію маслин засипають у агрегат, який іх спочатку меле, а потім і чавить з них олію. Господар, на вибір, забирає, або залишає жмих і олію. Забігаючи на перід -скажу. Я отримав в подарунок від господарів, свіжо-віджату,зеленувату олію. Дуже смачна. Щоб її довше зберігати, проводять термообробку. Що стосується приготування маслин, то в кожного грека свій рецепт. Багато залежить від соленого маринаду, але багато від самих маслин. Тому господарі відбирають самі красиві плоди і маринують на свій смак. Але ні в якому разі їх не можна їсти сирими з дерева.. Але це вже інша історія. І не для столу.

Ми працюємо в Ставро на перспективу. По перше - нас чекає робота в садах капітана Нікоса, а по друге - ми будемо фарбувати його катер, а там може і попливемо….. Ех! За обідом, який виставив Ставро, ми робимо йому компліменти-називаючи його «КІРІО»- ГОСПОДАР. Він віднєкується, каже, що сад не показник, що справжній господар, його в тому числі - це Нікос. Але ми знаємо,що прибідняється,щоб нам не платити…

Ми знову на землях Нікоса. Спочатку готуємо сади до збору маслин, а потім починаємо іх збирати. Технологія наступна. Спочатку під деревом акуратно розстеляють великі сітки. Потім задача збивати маслини з гілок. Для цього служать звичайні довгі палки, а в просунутих греків - електричні. Уявіть - на кінці палки є булава з хвостами. Моторчик у вас в руках. Ви просто водите булавою між гілками і маслини падають на сітку. Все просто. Тільки я так і не розібрав, від чого втомлюєшся раніше-махаючи палкою, чи тримаючи в руках, все важчий з кожною годиною,моторчик… Бити по гілках треба акуратно, поздовж гілки, щоб не дай-бог, не зламати її. Греки цього не люблять. Хоча самі теж деколи ламають. Потім з чотирьох сторін, підіймаючи сітку, зсипаємо маслини в середину. Набираємо в кошики і несемо просіювати на стіл. Гілки і листя в сторону, а чисті маслини в мішок. Мішок треба вміти зав’язувати на грецький мотив, щоб іншим грекам на заводі, було легко його розв’язувати. Сітки теж складають по певній системі-грецькій звичайно. Щоб назбирати більше грошей-ми робимо пропозицію капітану Нікосу. Просимо платити нам 5-ть тисяч, але без обіду. Капітан здивовано переглянувся із Ставро. Вам не подобається те, що купляє Ставро?- питає він. Ми дякуємо,кажемо все добре, але б хотіли самі вибирати собі продукти. Окей - каже капітан. А Ставро, потім дивлячись на наші скромні обіди, не розуміє…. Він же на цю різницю в тисячу драхм - купляв нам більше і смачніше… Щось економив і собі звичайно, бо їли ми утрьох. Тепер їмо окремо. Деколи в кінці робочого дня -Ставро зупинявся біля якоїсь таверни. Нам ставив каву, а сам пив ракію з знайомими греками, розповідаючи їм щось про нас.. Кава по грецьки. ЇЇ в таверні переважно робить бабулька. В турку для кави вона насипає декілька ложочок меленої кави. Одна ложечка цукру. З крану в стіні набирає в турку води і ставить на маленький газ. Вскипнуло і по чашках. Чашки тут маленькі. Зрештою,як і чарочки для ракії. На халяву ,на блюдечку подають, якусь смажену фасолю чи горох. Розгризти це неможливо. Ми ще довго їх смокчемо по дорозі додому -в готель. Хочеться їсти. Вже біля готелю ми нарешті це розгризли і прощаємось із Ставро. Він обіцяв дзвонити, але більше не дзвонив .

Зуб

В мене розколовся зуб. Не витримав і розколовся. Задній. Половинка відлетіла сама, а друга-болить і хитається. Не до зубного ж іти? Тут це дорого коштує. Пробую вирвати сам - плоскогубцями. Не виходить. Віктор співчуває, але рвати каже не буде. На другий день йду до лікаря сам. Тут в центрі, недалеко від біржі, бачив на будинку вивіску з зубом. Прямую туди. Підходить моя черга. Я вперше в кабінеті грецького стоматолога. Знайомимось. Українець у нього теж вперше. Я відкриваю рот і показую свою проблему. Моя єврейська натура народжує питання-жарт. Кажу-шановний, якщо в мене там тільки пів зуба, то може і по грошах буде тільки половина від вказаної у прейскуранті ? Він здивовано, а потім із посмішкою наближається до мене. Що я вам скажу. Зробив він все дуже професійно. І грошей з мене не взяв. Зовсім! І такі греки бувають.


Далі буде.


Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація