Мужик, хоча й дурний, але святий,
Його %буть, а вiн внiманiя на те не обраща…
(Лесь Подерев'янський «Павлік Морозов. Епічна трагедія.»)
З підслуханого в громадському транспорті
Муніципальний автобус стає на зупинці в центрі, до нього підбігає масив страждущих.
Кондукторка (ставши в дверях, царственно, повєлєвающє): Заходить один чєловєк!
Заходить тьотя з торбами, за нею забігає дядько, тоже з торбами.
Кондукторка (царственно, повєлєвающє): Так, мужчина, виходим! Заходить один чєловєк!
Мужчина: Та ви шо! Я уже час стою жду!
Кондукторка: Ну й нічо, всі ждуть, виходим! (намагається виштовхати дядька з автобусу)
До конфлікту підключається шофер: він відкриває віконце й хапає дядька за руки.
Мужчина (ухиляючись від працівників транспорту): Нє, я час ждав і виходить я не буду!
Кондукторка: Ну, значить будем всі стоять!
Інший дядько (виходячи з автобусу): Нічо, мені тут недалеко, я пройдусь (виходить).
Кондукторка: Ото скажіть отому мужчині спасіба!
Мужчина: Та спасіба.
Автобус рушає.
Мужчина (до кондукторки): Так ви гроші в мене візьмете?
Кондукторка (роздратовано): Не хочу я брать у вас гроші! (уходить вглиб автобуса обілєчувать пасажирів)
Через якийсь час кондукторка повертається .
Кондукторка (до мужчини): докудова ви їдете?
Мужчина: В кінець.
Кондукторка: оплачуйте проєзд!
Мужчина (насмішкувато): так ви ж тіки шо у мене отказались гроші брать.
Кондукторка: Щас, отказалась! Ше я тебе бесплатно буду возить! Щас міліцію визову їм заплатиш!
Мужчина (зайобано): Та харашо-харашо, осьо вам гроші…
Кондукторка: І проходьте оно назад сідайте! (видає білєтік)
Мужчина:Та спасіба, я постою…
Кондукторка: Нізя стоять!
Дядько сідає, кондукторка довго його пиляє
Кондукторка: … а якшо так сильно хочте їхать, то кладіть оно штраф двацать пять тисяч і тоді їдьте!..
Мужчина (зайобано, огризаючись): Та заткнись ти вже…
Сєрдобольна пасажирка до сусідки: Нє, ну ти чула! Це вже вобщє! Це ж не то шо вона сама собі шось там придумала, це ж закон!
В чому сила цієї притчі? В останніх словах «…це ж закон!». Як можемо ми очікувати від українців якогось свідомого осмисленого політичного вибору, якщо вони просто напросто не відрізняють антиконституційних постанов Кабінету Міністрів від законів? Простіше кажучи, як будувати рідну хату разом з людьми, які не відрізняють закон від беззаконня влади? І щиро обурюються на того, хто посмів обуритися на беззаконня? На жаль, доводиться констатувати, що електоральне ядро складають громадяни, які не мають морального права бути виборцями. А подекуди навіть громадянами. Адже не може людина, яка не любить себе (про що безсумнівно свідчить лояльність до беззаконня), любити свою країну, а отже і голосувати на виборах з думкою про користь для своєї держави. На жаль, ми приречені на повторення колективізацій, депортацій, голодоморів, операцій «Вісла», політичних арештів, убивств Гонгадзе та Небесних сотень, Врадіївок та Кагарликів, доки право голосу є в рабів, які ненавидять себе і Україну.
...Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу,
Проклятий край, Елладо степова?!.
(Євген Маланюк «Варязька балада»)
