Огляд найрезонансніших статей впливового німецького тижневика Die Welt
Томас Кілінгер попереджає, що «Тереза Мей, своїм планом „Б“ може спровокувати конституційну кризу». Очільниця британського уряду продовжує розчаровувати. Вона примудрилася провалити підписання угоди про вихід Великої Британії з ЄС. Це не зупинило її від прийняття подальших помилкових рішень. Діяльність Мей призвела до того, що суперечки про формат виходу країни з цього союзу стали пустими та беззмістовними. Вже дійшло до того, що навіть повторний референдум вже не є рятувальною опцією. Плебісцит, завдяки їй же, нині вважається серед британського населення зрадою демократичних принципів. Мей не розуміє, що час численних консультацій вже минув. Питання Brexit зайшло в глухий кут через неврегульованність кордону між Ірландією та Північною Ірландією. Нещодавній вибух в північноірландському місті Лондондеррі реанімував страх про відновлення протистояння між католицьким півднем та протестантською північчю. Угода про вихід з ЄС не передбачає тимчасових обмежень на кордонах. В той же час польський міністр закордонних справ Яцек Чапутовіч все таки наполягає на цьому варіанті. Але це не дуже влаштовує Дублін. Європейська Комісія, за словами Дональда Туска, «завжди готова зустрічатися та говорити». Був би лише істотний предмет розмови. Але як показала реальність, Мей марно витратила всі свої переговірні можливості. І вже немає простору для маневрів. Очільниця ж британського уряду наївно переконана, що ще існують варіанти. Враховуючи її зовнішньополітичні помилки, вона отримує все менше підтримки серед людей. Нині в Британії актуальним стало питання, хто далі керуватиме країною: Даунінг Стріт чи Парламент?
Томас Шмід стверджує, що за «Аахенською угодою» приховується слабкість. Так в Німеччині вже рахують, дні коли Меркель залишить свій пост. При цьому, не ясно чи новий лідер зможе ефективно давати раду тим непростим викликам, які обов'язково постануть. Потрібно сказати, що лідерам Європи ще доведеться призвичаюватися до нової стратегії, ідей та політиків, які оточуватимуть нового німецького лідера. Безсумнівно, що Меркель вдалося запровадити свій стиль управління та змусити інших під нього підлаштовуватися. Вона вміло реалізувала свої плани, яким б тяжким не був процес їх прийняття. Хоча, це неодмінно призводило й до активізації внутрішньопартійної опозиції. Німецька канцлерка також «деполітизувала» політику, що і стало одним з наслідком того, що право-радикальна партія «Альтернатива для Німеччини» представлена в Бундестазі. В той же час, в Європі багато надій покладалося на Макрона – нового молодого лідера. Очікувалося, що французький президент зможе посилити європейську єдність та укріпити німецько-французькі відносини. Так воно нібито й було. Але сухого прагматизму німецької канцлерки не було достатньо. Простіше кажучи, обоє лідерів багато говорили, але на практиці нічого не робилося. Сам же Макрон швидко втратив свій політичний капітал – підтримку більшості своїх громадян. Він переоцінив свої можливості в умовах творення нової Франції. Це сталося так швидко, що більшість навіть забули про свої надії, пов'язані з Макроном. Як німці так і французи вже настільки добре вивчили один одного, що прекрасно розуміють, що від старої ворожнечі нічого не залишилося. Але натомість очевиднішим стало почуття якоїсь недовіри. Тепер країнам потрібно зосередитися на тому як вирішувати ті складні завдання, які перед ними стоять вже сьогодні. Це є дуже важливим на сьогодні з огляду на спільне європейське майбутнє. Чи вийде в них? А це вже залежить від того, наскільки швидко вони переформатують своє бачення та визначать ролі.
Едуард Штайнер переконує, що «росіяни та саудити приреченні на співпрацю». Чим нижчою є ціна на нафту, тим міцнішими стають стосунки Саудівської Аравії та Росії. Якщо уважно спостерігати за рухом цін на нафту та скрупульозно складати факти до купи, то стає очевидним вплив Саудівської Аравії та Росії на ціноутворення на сировинних ринках. Прямо кажучи, обидві країни прямо впливають на це. Вони найбільші експортери «чорного золота». І як тільки знижується ціна, вони тут же обіцяють знизити видобуток для зворотнього процесу. Так нещодавно ці країни застосували цей інструмент після майже як 40% падіння цін та розвернули тренд. Цим своїм кроком вони чітко просигналізували про відродженням ОПЕК. Звичайно, що картель, який створювався для координації між експортерами нафти зараз виконує дещо інші функції. Він поєднує різні за політичними та релігійними ознаками країни. За своїми сварками, ці нафтові гіганти пропустили момент, коли змінилася ситуація в їх вотчині. І мова зараз не йде про поширення технологій отримання енергії з нетрадиційних джерел. А про вихід на ринок США, зі своєю сланцевою нафтою. І тоді в усіх країнах ОПЕК почалися проблеми з прибутками. Незважаючи на питання з приводу екологічності, сланцева нафта дешевша. Оговтавшись від перших потрясінь колишні супротивники – Росія та Саудівська Аравія почали формувати новий альянс – ОПЕК+. Москва, яка до цього ніколи не співпрацювали з картелем, раптом прозріла та зрозуміла всі вигоди від співпраці. І від тоді нафтові експортери почали узгоджувати свої стратегії для контролю цін. І варто зазначити, що їм це успішно вдається. Але описати формат відносин між Саудівською Аравією та Росією дуже вже непросте завдання. Як союзнику США, Ер-Ріяду не до вподоби те чим займається Москва на Близькому Сході. Так власне і зіштовхнулися вони в Сирії. Але гроші важливіші. І так вже вийшло, що незважаючи на різні зовнішньополітичні інтереси, вони змушені співпрацювати в економічній сфері. Варто сказати, що торгівля між обома країнами суттєво зросла. Звичайно, поле для маневрів для обох є досить обмеженим, але це не заважає заробляти гроші.
Гіл Ярон запевняє, що доля Сирії визначатиметься в боротьбі Тегерану та Тель-Авіву.Потужні бомбардування іранських цілей ознаменували початок нової фази: ізраїльський міністр пообіцяв «відкриту війну проти Ірану». Саме це протистояння й визначатиме майбутнє Близького Сходу. Конфлікт між двома країнами перейшов в нову фазу. Бомбардування іранських позицій стало масовим та жорстокішим. Іран та Сирія почали обстрілювати територію єврейської держави у відповідь. Але до того ці повітряні атаки залишалися без відповіді. Тель-Авів вважає, що Тегеран намагається продертися до його північних кордонів. Вже й ніхто не приховує, що почалося відкрите збройне протистояння між країнами. Якщо взяти до уваги всіх зацікавлених сторін, то перемога одного з них призведе до перерозподілу влади на всьому Близькому Сході. Але треба також сказати, що сирійський президент Асад, разом з Росією та Іраном вийшли переможцями з громадянської війни в країні. Нині Тегеран хоче повернути свої величезні інвестиції. А це для нього сухопутний коридор до Середземного моря. Тому з кожним днем він посилює свою військову присутність на території Сирії. Зрозуміло для чого він це робить – отримати прямий доступ до кордону свого ворога — Ізраїль. Ціна, яку буде платити Єрусалим за превентивні удари суттєво зростатиме. Також ясно, що вивід американських військ сприятиме ескалації протистояння. Адже їх присутність була гарантією, що ані Росія, ані Тегеран не зможуть ігнорувати інтереси Ізраїлю. Тепер Тель-Авів залишився сам на сам зі своїм ворогом. Ізраїль не приховує, що він всім силами знищуватиме іранців на сирійській території. До слова, за різними даними, там вже знищено нібито 30% військового потенціалу Ірану. Але навряд чи це завадить Тегерану посилати свої сили й надалі. Адже він теж хоче досягти свого. Вони також спробували обстріляти Голанські висоти ракетами класу «земля-земля». І це вже серйозний знак для Тель-Авіву, адже зона обстрілу знаходиться неподалік від його кордону. Цілком очевидним є те, що Ізраїль перестав займатися дипломатичним словоблудством та почав реагувати на провокативні дії своїм потужним військом. Але аналітики визнають, що нині м'яч на стороні Ірану. Як висновок можна сказати, що для обох країн критично важливим є контрольна над повітряним простором Сирії, адже перевага там дозволить перехилити шальки терезів на свою користь у цьому конфлікті. Якщо нічого не зміниться, то послідують жорсткіші військові дії. І війна між ними в Сирії вже не видається чимось неможливим.
