Судні Будні — цікаво про судове закулісся

Інколи, особливо в моменти розпачу, нам здається, що світ дуже несправедливий. Але при цьому ми свідомо відмовляємося зробити перший крок їй назустріч. Цього робити категорично не можна. Ця історія про те як звичайна студентка не побоялася виступити проти хтивого професора-корупціонера. Словом, читайте «Небуденну історію про університети».

Біля відремонтованої аудиторії медичного вишу скупчилися галасливі студенти. Здається, саме в такі моменти вони вчаться спілкуватися один з одним, відриваючись від віртуального світу смартфонів. Перебування в альма-матер змушує говорити на життєнеобхідні теми.
– Я запитувала у друзів свого хлопця про те, як скласти іспит у Бірюкова. Вони сказали треба готувати не менше 500 доларів. І його абсолютно не хвилює – ходив ти на пари, здавав лабораторки, чи ні. Адже він добудовує сину хату неподалік Ірпеню.

Йдеться про Юрія Івановича Бірюкова, професора медичних наук, який викладає гістологію. Цей, з першого погляду поважний, чоловік має досить дурну славу дякуючи його ненаситному апетиту до грошей та невгамовній пристрасті до молодих студенток. Проте, професор має потужні зв'язки з чиновниками МОЗу. Як професора, його часто «винаймали» різні фармакологічні компанії для реклами власних препаратів.

Професор викликав до себе студентів по одному. Черга дійшла до яскравої блондинки Ірини, вона скрутила дулю в кишені та несміливо зайшла до кімнати. Настя, її подруга, схрестила пальці на руках. За декілька хвилин вона вийшла посміхаючись: – Іди. Тебе кличе.

У студентки від хвилювання тремтіли руки, перед очима було провалля. Все ж опанувавши себе, вона штовхнула двері. Бірюков Юрій Іванович щось писав у журналі. Почувши скрип дверей, він підняв голову. На його обличчі з'явилася самовдоволена посмішка. Він відразу кинув ручку, повагом піднявся на ноги і промовив:
– Настєнька, моя ти красуня. Скільки ми не бачилися? Мабуть вічність. Ти з кожним днем все квітнеш і квітнеш. Твій хлопець мабуть задоволений, – він зробив паузу і додав зовсім тихим голосом, – тобою у ліжку.

Професор любив себе в ці моменти, він насолоджувався владою. Анастасія відчувала огиду. Дуже хотілося його вбити. Але вона продовжувала стояти як вкопана, схрестивши ноги. Професор підійшов до неї ззаду і прошепотів.
– А ці груди, які немов…Він вже заніс руки, щоб обійняти її.
– Юріє Івановичу, я принесла гроші. Ось – 500 доларів як ви й казали.
Професор різко опустив руки. Розчаровано видихнув.
– Я думав, ти прийняла інше рішення. Але добре. Не хочеш зараз – захочеш пізніше. Давай, їх сюди.
Настя полегшено видихнула, дістала 5 папірців та повільно поклала їх на стіл. Професор схопив їх недбало, відкрив шухляду в столі і жбурнув купюри туди.
Біля дверей почувся якийсь дивний шурхіт. Юрій Іванович насторожено поглянув в той бік. За мить двері знесли люди в масках. Вони залетіли до кімнати та навели пістолети на викладача і на студентку.
Через півгодини всі в університеті гаряче обговорювали, що Бірюкова спіймали на хабарі, за допомогою студентки другого курсу.

Продовження історії читайте на СУДНІ БУДНІ