Судні Будні — цікаво про судове закулісся
Якою сьогодні я бачу справедливість?
Інколи здається, що ми боремося за справедливість щоденно, часом, на жаль, це боротьба з вітряками.
Суцільна соціальна справедливість, на мою думку, може панувати лише у суспільстві з повною свободою, де кожна людина має рівні можливості реалізувати себе, і разом з тим, несе повну відповідальність за свої вчинки.
А як митець, я бачу це так: творці-художники мають однакові можливості для реалізації творчих задумів, повну свободу у виборі засобів та необмежений доступ до аудиторії. А суспільство має бути вільним у виборі своїх уподобань.
Ми майже змирилися з думками про те, що за нас вирішують, що дивитись по телевізору, що слухати по радіо, що купувати в магазинах. Ви помітили, зникнення музичних конкурсних фестивалів, рейтингових хіт-парадів на радіо та телебаченні? Модні формати вже визначені, дивні звуки названі музикою, а примітивні слова піснями. Ми спостерігаємо змагання між продюсерами, але не конкурси пісень. На цих штучно звужених форматах виховане ціле покоління.
Так само і в політичному аспекті. Безвідповідальне ставлення до власної держави, яке ми частково успадкували, спонукає віддавати важелі справедливості у руки уявного «хазяїна». Відсутність медіа-гігієни, пропаганда, популістичні заклики політиків змушують виборців голосувати за «найменше зло».
Я, як рок-музикант, відчуваю несправедливість у постійному «не форматі» на радіо та теле-просторі. Щоб пробити цю стіну, доводиться постійно вигадувати якісь фінти, грати не по правилах. Доводиться вдаватись до хитрощів у соціальних мережах. Чи справедливо це по відношенню до споживача творчості? А якщо у артиста іншого способу повідомити про себе немає, чи це справедливо?
