site.ua
член клубу

Український Тиждень

Необхідність створення Європейської армії, відмова Росії від долару, ердоганізація Балкан – основні теми видання.

У статті Алана Позенера «Капітуляція британської еліти» йдеться про те, що сьогодні відбувається в Великій Британії може стати дороговказом як створюються серйозні проблеми. Мова йде про те, що політика не проводиться, а робиться напоказ. Дійові особи цієїп’єси – опортуністи та злодії, які втратили легітимність говорити від імені народу. Німецькі коментатори полюбляють висміювати британську кризу і описувати її як ностальгічні конвульсії щодо відновлення Британської імперії. Але те, що відбувається в цій країні не можна порівняти з відповідними феноменом в минулому. Це сучасне явище. Тобто, під цими словами розуміється – повна капітуляція політики перед популізмом. Хаос в Великій Британії потрібно розглядати як корисний урок. Суть, якого полягає в тому, що політичний клас не має сміливості брати на себе відповідальність в складні моменти історії та виступати проти трендів в суспільстві та медіа. І прикривається людьми для виправдання власної слабкості. Така тенденція не є дивною, адже зараз героїв у цій країні серед політиків марно шукати. Не потрібно забувати, що до такого стану в країні причетні Девід Кемерон, Боріс Джонсон, Тереза Мей, яка, до речі, боролася проти Brexit. Але й вона зрештою примирилася з ним. Велику роль в цьому зіграли також Найджел Фараджта Джеремі Корбин. Ну і як народ може довіряти таким безпринципним та боягузливим «героям»? Безсумнівно, що британські лідери в минулому мали різний характер та відрізнялися певними принципами. Але вони були вольовими лідерами. Не потрібно забувати, як Тоні Блер відчайдушно протистояв спробам Герхарда Шредера вибудувати вісь Москва-Берлін-Париж. ЄС стане бідніший, слабший без британців, а Великобританія дуже ослабне без нього. Але до цього часу в країні ще не прозвучало жодного розумного голосу про принципи ключової співпраці, особливо в сфері безпеки.

Алан Позенер позитивно ставиться до створення Європейської армії. Бундесканцлер запропонуваластворити одну потужнувійськову силу з 27 маленьких армій. Тількице дозволить зекономитивелику суму.Не треба забувати, що Бундестаг вже давно вимагає створення такого потужного військового об’єднання. Ще в далекому 1953 році, коли Парламент ратифікував угоду про Створення Європейського об’єднання вугілля та сталі там був пункт про Європейський спільний оборонний простір. Це саме те, що вимагав Вінстон Черчіль. Історія цієї ідеї демонструє те, що Європейська армія не суперечить НАТО. І те, що це все провалилося зрештою призвело до того, що ми замість питання європейської єдності обсмоктуємо деталі зовнішньої та безпекової політики. Звичайно, що маючи спільну армію ці дискусії мали б зовсім інший характер. А так ми намагаємося за старою звичною відкинути цю ідею, займаючись питанням валютного союзу, тощо. Маастрихтський Договір, підписаний в 1992 році,засвідчував бажання підписантів зайнятися спільною оборонною політикою, але як відомо, обговорення триває вже понад 15 років. І далі справа не рухається. Потрібно розуміти, що хоча всі країни ЄС можуть запропонувати цій Армії більше солдатів, ніж зараз є в американських збройних силах, це не означатиме автоматично їх високий рівень підготовки. Тому для того, щоб посилити НАТО не треба лише вимагати, щоб всі члени Альянсу віддавали 2% від ВВП на оборону, а й щоб європейці інвестували свої ресурси в створення власної високоефективної армії. Ця вимога не взята з повітря, цього вимагають сучасні зовнішньополітичні обставини.

Павєл Локшин виокремив найважливіші думки одного з головних кремлівських радників Сєргєя Караганова. Його судження надзвичайно важливі для розуміння стратегії Кремля як всередині своєї країни так і зовні. Кремлівський мудрагель говорить про те, що майбутнє Росії полягає в створенні альянсу в Китаєм, адже Європа приносить занадто багато проблем. Шанс для співпраці на рівних вже втрачений. Адже НАТО почало, під прикриттям демократичних гасел, наближатися на кордонів Росії. Крім того, ліберальні еліти змінили ціннісну мапу Європи. Росії більше подобається Європа часів де Голля та Аденауера. Тому через свою ліберальність, на думку Караганова, ЄС пожинає проблеми у вигляді масової імміграції, зниження власної конкурентоздатності у порівняні з країнами Азії та ослаблення НАТО. Ці всі слабкості заважають альянсу з Росією. Крім того, призвели до дестабілізації ситуації на Близькому Сході. Радник Путіна принагідно звинувачує європейські уряди у провокації Путіна на військову операцію в Сирії. Шукаючи собі сильних партнерів, Москва неминуче зближуватиметься з Пекіном. Він також висловлює занепокоєння тим, що американці відновлюють свою ракетну програму в тому числі і в Європі. Караганов переконує у правильності своїх суджень відносно проекту Великої Євразії від Шанхаю до Лісабону. Звісно ж, в цьому проекті Росії відводиться визначальна роль а не участь одвірок європейської цивілізації. Всім необхідно визнати потужний зовнішньополітичний вплив Росії. А також, що всередині країні проводитиметься політика жорсткої централізації. Крім того, всі ж знають, що росіяни схильні до авторитаризму. Караганов впевнений, що «Росія – це спадок імперії Чингізхана». Втім путінський консультант не охоче говорить про очевидні проблеми Москви з Китаєм. Взяти хоча б той факт, що китайці не визнали правомірним анексію українського Криму. Навпаки, вони своїми величезними інвестиціями витісняють Москву з центральноазійських країн. Про це він воліє мовчати. Проте, це не заважає йому, говорити про те, що Європі потрібно краще розуміти своїх сусідів.

Едуард Штайнер підхоплює тему Росії своєю статтею за назвою «Повстання проти долара».Страх перед американськими санкціями змушує російські енергетичні концерни просити своїх європейських клієнтів розраховуватися в євро. Якщо бути конкретним то це «Газпромнєфть» та «Сургутнєфтєгаз». Але потрібно сказати, що взагалі 85% російських компаній почувають страх перед вищеозначеними штрафними заходами, а не тільки нафтові гіганти. Не потрібно ж нікого переконувати, що долар відіграє визначальну роль в російській економіці. Тому бізнес шукає варіанти як себе убезпечити від збитків. Так осягнувши наскільки це великий вплив, російська влада вирішила де-доларизувати економіку. Це не суто російське ноу-хау. Приблизно тим самим займаються і в Ірані, Венесуелі та Китаї. Як правило все починається з нібито економічних заяв про те, що долар став «досить ризиковим розрахунковим інструментом». В Росії було ж так само. Уряд почав вимагати від фірм вести свою фінансову діяльність в рублях та навіть почав зменшувати податки для тих хто дослухався. Але ж ясно, що це дало мінімальний ефект. Адже, долар використовується, в основному, при міжнародних розрахунках. Так, в торгівлі з європейськими країнами американську валюту використовують в трьох з чотирьох випадках. Тут в росіян виникла нова ідея, спробувати переконати європейських партнерів розраховуватися в євро. Вони звичайно не надто оптимістично зустріли цю новину. Адже тоді виростають трансакційні витрати. Але, вражаючою новиною є те, що концерн «Алроса» - державний монополіст у сфері діамантів, домовився з китайським партнером про розрахунки в юанях. Тож росіяни більше сподіваються на Китай ніж на себе. Так, голова банку «ВЕБ» Ігор Шуваловзаявиви про те, що сподівається про підписання з Піднебесною угоди про розрахунки в національних валютах. Нині ж, російський Центральний банк скуповує золото і позбавляється принагідно долара.

Крсто Лазарєвіч стверджує, що «на Балканах відбувається «ердоганізація». Іслам в Боснії та Герцеговині вважається ліберальним. Турки хочуть це змінити і готові платити. Вони намагаються просувати в цій країні свою форму релігії, щоб зрештою відновити османський падок. В Брюсселі з тривогою це спостерігають, адже хотілося б поєднати цей регіон з ЄС. Жан-Клод Юнкер назвав 2025 рік як можливу дату вступу Чорногорії та Сербії до Союзу. А Боснія, Албанія, Македонія та Косово неодмінно послідують за ними. Але в цей сценарій втрутилася Туреччина. В багатьох країнах цього регіону мечеті виникають як гриби після дощу. Це вірна ознака зростання турецької softpower. Це можна чітко побачити в Боснії та Герцеговині. Турки тут посідають лише п’яте місце як торговельний партнер, проте в релігійному плані це важлива для них країна. Раніше під час входження до Югославії питання релігії мало кого цікавило серед місцевого населення. Але зараз спостерігається збільшення кількості вірян. Турки підтримують як релігійні організації так і націоналістичні. Під час перепису,50,7% мешканців країни заявили, що сповідують іслам. Це означає, що вперше в своїй історії Боснія стала мусульманською країною. Крім того треба сказати, що більшість людей покладають на Захід відповідальність за масове вбивство в Сребрениці. Не важко здогадатися хто працює над цим. Не буде зайвим сказати, що турецький президент користується тут великою популярністю. Крім того, перший президент республіки Алія Ізетбеговіч та Ердоган називають один одного братами. Вони мають багато спільного. Але одна річ поєднує їх стовідсотково. Це бажання втілити ідеї політичного ісламу в життя світської держави. Турецькому президенту це вдалося. Ізетбеговічу – ні. Причина полягає в тому, що боснійці ділили країну з сербами та хорватами та й багато мусульман проти. Але хто сказав, що не можна діяти далі. Турки не покидають надій залишити Балкани у своїй зоні впливу.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація