Український Тиждень

Економічні наслідки вбивства Хашукджі, зростання впливу Туреччини на Балканах — основні теми видання.

Цього тижня великого міжнародного розголосу набули події навколо долі журналіста Джамаля Хашукджі. Журналісти Нандо Зоммерфельдт і Гольґер Цшепітц написали статтю «Моральна дилема», яка розкриває можливі економічні наслідки цього інциденту для правлячого режиму. Хоча в Саудівській Аравії панує тоталітарний режим, цю країну завжди приймали як бажаного інвестора. Але справа Хашукджі призвела до того, що шейхів уже більше не вважають зручними позичальниками. Потрібно відразу сказати, що справа здебільшого стосуватиметься Мухаммада ібн Салмана. Цей принц-наступник саудівської королівської родини вважається найбільшим реформатором своєї країни. Люди вірять, що він зможе забезпечити країні майбутнє без нафти. Відомий саудівський журналіст Джамаль Хашукджі жорстко критикував принца. Під час відвідин консульства Саудівської Аравії в Стамбулі він зник. Спочатку офіційний Ер-Ріяд заперечував будь-яку причетність до його зникнення, але потім завдяки тиску міжнародної спільноти почали виявлятися жахливі подробиці. Звичайно, зухвале вбивство не могло не позначитися на іміджу країни. Особливо це стосується амбітних бізнес-проектів. Якщо раніше західні корпорації захоплювалися «ліберальним» шейхом, то нині ці великонадійні та перспективні відносини стають токсичними. І багато потужних бізнесменів відмовилися відвідувати економічну конференцію Future Investment Initiative під різними приводами. Для деяких представників корпоративного сектору цей захід став просто «черговою поїздкою» без будь-яких зобов'язань та переговорів. Навіть концерн Siemens — один із спонсорів заходу — дистанціювався наскільки це було можливо від країни-господаря. Треба підкреслити, що серед тих хто відмовився, були й ті, хто раніше забезпечував гарну ширму для грошей саудівської еліти. Але часи змінюються. Помилки на такому рівні коштують великих грошей. Те наскільки вони змінилися краще всього показали фондові індекси. Зниження зачепило всіх без винятків. Акціонери, які раніше радо приймали гроші від саудівських шейхів тепер намагаються делікатно відмовлятися від них. Не буде великою таємницею сказати, що нині репутація коштує дорого. Вона здобувається роками, але як показує приклад Саудівської Аравії, втрачається з космічною швидкістю. І ясно, що з погляду моралі ситуація дуже несприятлива для саудівського принца.

Журналіст Боріс Кальноки стверджує, що «Ердоган хоче забрати собі Балкани». Туреччина прагне здобути більшого впливу в Південно-Східній Європі. Цим вона займається декілька останніх років і має непогані результати. Всі знають, що турки почуваються як удома в косоварському місті Приштина. «Туреччина — це Косово, Косово — це Туреччина», — заявив турецький президент у 2013 році. В цій промові він озвучив своє бачення зовнішньої політики. Цілком очевидно, що всі ці слова означають — відновити Османську імперію. Нині турецькі війська стоять у Сирії, Іраку та Катарі. Військова машина країни переозброюється та становить загрозу не тільки Греції, а й гегемону регіону — Ізраїлю. Але це все в далекій перспективі. Нині ж турки посилено обробляють Балкани та Південну Європу, де колись вони володіли значними територіями. Ердоган прагне здобути тут переважаючий вплив. Але робить це він не за допомогою зброї, а застосовує перевірені методи soft power — будує школи, мечеті, фінансує місцеві ініціативи. Цей спосіб ефективно діє в Албанії, Угорщині та Румунії. Мечеті зводяться там регулярно. Крім того, в регіоні активно працюють економічні методи — торгівля, інвестиції та кредитування. Наприклад, автобан у Боснії був побудований саме на турецькі гроші. У Сербії вони запустили в експлуатацію 20 електростанцій. Для Косово — Туреччина один з найважливіших торговельних партнерів. Але звичайно, що Ердоган не обмежується лише цими країнами. Турки активно поводяться й у Болгарії. Soft power по-турецьки поступово дає свої плоди. Завдяки цим методам вони стають частиною порядку денного потрібних країн. Варто сказати, що вони вміло розкладають, як то кажуть, яйця по різних кошиках. Ніхто не робить ставки на одних і тих самих політиків. Поступово налагоджуються відносини з боснійськими мусульманами, які вважали раніше себе покинутими під час югославських розбірок. Анкара все більше впливає на уряди в балканських країнах. Причому турки вкладають немалі гроші для того, щоб виростити туркофільське населення. Але звичайно, що все не так просто. Угорський президент Орбан уперто не дає збудувати мечеть у Будапешті, щоб не провокувати мусульманську меншину на занадто приязне ставлення до Ердогана. Тепер для нього це не актуально. Як би там не було, зростаючий вплив Туреччини в регіоні очевидний. Але Ердогану потрібно конкурувати з ЄС, у якого набагато більше грошей та можливостей. Але в самому Європейському Союзі існує занадто багато внутрішніх протирічь.

Штефані Больцен і Крістоф Шлітц визначили «П'ять найбільших його проблем». У середу в Брюсселі зустрічаються глави країн ЄС. Попередня зустріч у Зальцбурзі дала нульовий результат. Здається, це тільки підкреслює той кризовий стан, в якому нині перебуває Союз. Дедалі більше експертів замислюються, чи можна говорити про цю структуру як про альянс країн. Ситуація насправді критична. Журналісти виокремили найбільші виклики перед ЄС.

1. Brexit Угода про розлучення з Велико Британією все ще залишається мрією. Брюссель і Лондон ніяк не можуть домовитися про параметри такого кроку. Найбільша проблема нині полягає в тому, як провести кордон між Ірландією та Північною Ірландією. Безперечно, що ситуація, якщо не буде підписано угоди, матиме найгірші наслідки для всіх. Економіки як ЄС, так і британців зазнають великих збитків. Це буде надзвичайно шоковий стан. Зрозуміло, що відносини, які так старанно вибудовувалися між континентом та островом, не вийде безболісно розірвати. Ясно, що скоро ЄС відчує нестачу британської військової сили та дипломатичної мудрості. На Лондон же очікує зменшення притоку інвестицій.

2. Італія Авторитетні рейтингові агентства вважають італійську економіку слабкою. Цю тему будуть обговорювати на прийдешній зустрічі. Європейські дипломати нервують, адже віднайти ефективне рішення, яке влаштовувало б усіх, ой як не просто. Але італійський уряд чомусь використовує мантру американських банкірів "too big to fail" (занадто великий, щоб збанкрутувати, — англ.). Це цілком помилкова та невиправдана думка. Ясно, що на Італію чекають непрості часи. Адже фінансисти дедалі більше переконані, що італійська економіка стала занадто токсичною для ЄС. І якщо не почати вирішувати цю проблему зараз, то скоро доведеться ламати голову над проблемними питаннями всього Союзу.

3. Міграція Дійсно, кількість іммігрантів, які прибувають до ЄС істотно скоротилася. Але чи означає це, що проблема вирішилася? Зовсім ні. Адже їхня кількість може зрости будь-якої митті. ЄС не готовий до цього. Захист кордонів залишається неефективним. На цій зустрічі планували обговорити «контрольовані центри для біженців», але ще до неї, стало очевидно, що ця ідея провальна. Невирішеним є питання — їх розподілення. Адже центральноєвропейські країни відмовляються брати в цьому участь.

4. Популізм Надії — марні. У Брюсселі вважали, що після перемоги Макрона тренд на популізм знизиться. А виявилося навпаки. Майже в усіх країнах ЄС націоналістичні партії з популістською риторикою набувають все більшої сили. А в деяких навіть відіграють провідну роль. Їхня мета егоїстична — творити благо для своє країни, зовсім не переймаючись ЄС. Але популісти забувають, що між ними існує міцний прямо пропорційний зв'язок. Це надзвичайно велика загроза для майбутнього Союзу.

5. Невизначене питання розширення У 2003 році ЄС пообіцяв членство для шести країн західних Балкан. І тепер вони тиснуть на Брюссель. І мають досить серйозні аргументи: Росія, Китай, Туреччина та Саудівська Аравія посилюють свою присутність у регіоні. Для ЄС це питання геостратегічної важливості зберегти ці країни на своїй орбіті впливу. Але проти розширення Союзу виступають мешканці країн-членів. Вони справедливо бояться імпорту криміналу, корупції та дешевої робочої сили. Всі ці питання брюссельським чиновникам потрібно було вирішувати ще на вчора.

Гольґер Цшепітц у своєму матеріалі зазначає, що «Німеччина — найбільш інноваційна країна». Вона добре готується до майбутнього. Цього висновку дійшли експерти Світового економічного форуму, які вивчали глобальну конкурентоспроможність. Як порівняти з минулим роком, Німеччина обігнала Нідерланди та Швейцарію. Але ця інформація вже дуже контрастує з висновками інших експертів. Так, у швейцарському рейтингу конкурентоспроможності IMD World Competitiveness Center ця країна посідає лише 15 місце, а в Doing Business узагалі 20. Проте немає сенсу заперечувати той факт, що німці насправді багато вкладають в інновації. Німеччина — одна з небагатьох країн, де процес від виникнення ідеї до її втілення забирає небагато часу. Примітними є показники щодо публікацій учених, оформлення патентів і вимог до якості продукції. Звичайно, що найкращі оцінки країна отримала й за власну економічну стабільність. Відносно низькі податки та прийнятна інфляція створюють потрібне середовище. Хоча цифрова економіка й накульгує в Німеччині, але намагання уряду перетворити країну на чемпіона інновацій важко не помітити. Проблема ж полягає в тому, що вона практично не бере участі у виробництві електромобілів, та й серед передових ІТ-концернів ви не знайдете німецьких. За суспільного розділення, що зростає, та політичного екстремізму, експерти вважають, що цифрові технології сприятимуть соціальному та економічному вирівнюванню. Зрозуміло, що в майбутньому розподіл економічних благ відіграватиме велику роль у стабільності держави. Експертні думки, звичайно, різняться від рейтингу до рейтингу. Інколи їхні оцінки затьмарюються суб'єктивним ставленням чи вподобаннями. Цим якраз і пояснюється досить високе місце Італії в рейтингу. Зрозуміло, що в сучасному світі, щоб вижити як країні потрібно вкладати значні кошти в інновації.