site.ua
член клубу

Український Тиждень

Нинішні симптоми кризи нагадують декому провальну першу республіку 1919 року. Але сьогодні ситуація інша. Утім, погляд на Ваймар може загострити наше сприйняття небезпек.

Історія не повторюється, принаймні не в повному обсязі. Те, що позаду, близько чи далеко, досі надто багатозначне. Наприклад, довге згасання та раптовий крах Ваймарської республіки. Але іноді буває дежавю, як-от тепер, коли старі, реномовані політичні партії безпорадно дивляться вслід виборцям і сподіваються на кращі часи. Де розпадається партійна структура, а негативні більшості паралізують створення коаліції та уряду, що було чужим федеративній республіці старих правил і завжди трохи моторошним. І де Євроатлантичний альянс, який стабілізував усе, як зовнішня, друга конституція, дедалі більше йде під укіс: дають про себе знати Brexit, Трамп і Ко, а питання кінця залишається відкритим. Тим часом з-за лаштунків на сцену несподівано виходять старі німецькі питання.

Ваймар не може повторитись і не повториться: для цього в історії забагато фантазії. Тому, хто чекає на другий Ваймар, її бракує. Але погляд на першу німецьку республіку досі загострює відчуття історичної ситуації та її небезпеки для демократії.

Партійна система ФРН, передбачувана як добре керований картель і заспокійлива для всіх сусідів, які вважали німецьке питання вирішеним, десятиліттями розігрувалася між ХДС і СДП, центром була ВДПН (Вільна демократична партія Німеччини). Пригодам старого зразка — застережним терміном була фраза «особливий німецький шлях» — протистояли холодна війна та система Північноатлантичного Альянсу, євроінтеграція та продуктивний сором з огляду на епоху, яка загинула нещодавно у вогні та злочинах.

Більше жодної диктатури, більше жодного Ваймара — це був консенсус

Конституція, підкріплена західними союзниками, встановила заборони на всі повторення, створюючи перепони не лише для диктаторів, а й для заблукалих демократій. Більше жодної диктатури, це був консенсус, і більше жодного Ваймара, це також був консенсус.

Після 10 років нового існування, коли руїни більше не курилися, а західнонімецька частина нації долучилася до економічного дива, з’явилася книжка швейцарця Фріца Рене Алеманна «Бонн — це не Ваймар» (Bonn ist nicht Weimar, 1956). Доброю звісткою було це часто й самовдоволено повторюване заперечення. Німці на Заході були задоволені, а ті, які на Сході, втікали, якщо могли, до зведення стіни 13 серпня 1961 року, яка, щоправда, нагадувала всім їм про те, що вони були об’єктом, а не суб’єктом історії. Ваймар тим часом мутував з історичної травми знову до маленького містечка в Тюрингії, де час від часу гучно відзначали минуле. І завжди йшлося про велич класики, а не про вмираючу першу німецьку республіку. Але чи мала Конституція 1919 року зазнати невдачі? Наскільки досконалою вона була у відображенні непримиренних інтересів, настільки непрактичною в повсякденні. Соціал-демократи отримали опитування громадян і референдуми, ліберали — парламентаризм, усі разом — заміну кайзера в особі райхспрезидента, озброєного надзвичайним станом ст. 48. Це був монстр із трьома головами, які в час кризи могли повидряпувати одна одній очі.

Ваймар означав постійну структурну кризу: інфляція знищила валюту, масове безробіття — робітництво, економічна скрута — довіру до політики. Невдовзі після закінчення Першої світової війни вибори до Національних зборів принесли оманливу демократичну більшість. Це закінчилося після Версальського договору. Коаліції були переважно меншинами центру, їхніми противниками — ліві комуністи та різноманітні праві екстремісти. Решту додала республіці світова економічна криза 1929 року.

ВАЙМАР ОЗНАЧАВ ПОСТІЙНУ СТРУКТУРНУ КРИЗУ: ІНФЛЯЦІЯ ЗНИЩИЛА ВАЛЮТУ, МАСОВЕ БЕЗРОБІТТЯ — РОБІТНИЦТВО, ЕКОНОМІЧНА СКРУТА — ДОВІРУ ДО ПОЛІТИКИ. РЕШТУ ДОДАЛА РЕСПУБЛІЦІ СВІТОВА ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 1929 РОКУ

Навіть назва Ваймар як спосіб життя і резиденція герцогів обіцяла багато спогадів і мало майбутнього. У 1918‑му, коли Національні збори шукали собі місце, йшлося не про вшанування класики і не про інсценування літературних фестивалів, а лише про те, щоб знайти безпечне місце десь у центрі Німеччини, на перехресті важливих транспортних шляхів і з прийнятним забезпеченням готелями, добровольчий корпус Маеркера в захисті депутатів повернув утрачені заслуги.

Їх обрали 19 січня 1919 року, від Мааса до Мемеля — досі приблизно те саме — закласти новий початок, від республіки до республіки домовитися із союзниками про мир, який заслуговував би на цю назву, і для стримання радянської загрози на сході Європи. Незабаром німцям довелося дізнатися, що домовленість про мир з Антантою була ілюзією, що американці кинули Європу напризволяще й що республіка в облозі впала через республіканців. У цьому мирі, так пророкував великий Джон Мейнард Кейнс, знавець матерії, вже було насіння наступної війни, не неминуче, але й не несподіване

Сьогодні знову кружляють привиди різного походження, республіка з бумом економіки під небаченим раніше тиском. У соціальному контракті ФРН невидимим чорнилом зазначено: історія була тим, що більше ніколи не повинно повторитися. Тепер це зовнішній світ від Сирії до країн Чорної Африки, який через злигодні біженців приносить проблеми в німецький дім, що не були передбачені в плані дій попередніх років, іншу форму кризової ситуації. Шириться страх, що звичний режим всеохопного страхування не впорається з тиском, уряд безпорадний, криза вийшла з-під контролю.

Тут ідеться про більше, ніж ситуативний кризовий менеджмент, добре це чи погано. Йдеться насправді про основи політики: держава гарантує внутрішній мир, громадяни обіцяють добру поведінку. Такі турботи й страхи випереджають реальність 2018 року в Німеччині. Але ніхто не може завадити людям лякати себе й непомітно шукати аварійне гальмо.

Проте в усій цій невизначеності певне одне: Ваймар не повториться. Репертуар німецької історії, минулий і майбутній, багатий. І про це не слід забувати, зокрема й у пошуках ключових слів, — там є й прем’єри.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація