site.ua
член клубу

Липень та серпень 2014 року стали періодом найтяжчих боїв за час проведення Антитерористичної операції на Донбасі. Вже нікого не дивували повідомлення про застосування реактивних систем залпового вогню «Град», «Ураган», танкові бої, масоване застосування гаубичної артилерії. Донбас занурився у пучину повноцінної війни з усіма її трагічними наслідками. Війна набирала обертів, з кожним днем бої ставали все жорстокішими.

Саме на протязі цих літніх місяців Збройні Сили України намагалися охопити всю територію так званої «Новоросії» у гігантське кільце. А потім використати тактику випробувану в Слов’янську - стискаючи кільце змусити терористів покинути міста, таким чином уникаючи великої кількості смертей цивільних та зберігаючи інфраструктуру міст. Також було необхідно відрізати сепаратистів від постійного постачання з території Росії. "Братня" країна не шкодуючи нічого переправляла на територію України своїх бойовиків, зброю, боєприпаси.

Українські війська майже справилися з задачею перекрити кордон, але втягнулися надто тонкою смужкою понад україно-російським кордоном, де постійно зазнавали обстрілів як зі сторони Росії так і сепаратистів. Було вирішено розділити «Новоросію» навпіл, одночасно наносячи удари по всьому фронту. ЗСУ почали брати в кільце столиці ДНР і ЛНР, перерізаючи при цьому шляхи постачання та сполучення. Стискалося кільце над Луганськом, частини Збройних сил України, Національної гвардії та добровольчі батальйони впевнено та послідовно оточували місто. Бійці розвідки «Айдару» та 8-го полку спецназу вже були в самому місті. Терористів там охопила паніка.

Війська в секторі Б та С продовжували стискати кільце над Донецьком. Позбавлення Донецька від постачання російського «воєнторгу» могло б стати фатальним для сепаратистів. Такі дії українських військ були небезпечні ще й тим, що вони йшли в обхід Горлівки, яка й так ледве оборонялася.

Невеличкому містечку Іловайськ відводилася важлива роль в оточенні Донецька. Адже перед цим передові частини ЗСУ захопили Дебальцеве і рухалися на Шахтарськ. Але Шахтарськ тоді взяти так і не вдалося.

Іловайськ - остання ключова дорога, яка сполучає Донецьк та Луганськ була б під контролем української армії. Він розташований в 40 км від Донецька. Місто справедливо називають південно-східними воротами Донбасу. Через нього проходить основна залізнична магістраль, яка пов’язує Донецьк, Київ, Харків, Москву, Придніров’я. Від головної магістралі також відходять лінії: в північно-східному напрямку на Торез і Дебальцеве, а в західному і південно-західному через Моспіно на Макіївку та Донецьк, а також через Волноваху на Маріуполь, Крим, Одесу.

Слід зазначити, що при операції по захопленню Іловайська велику роль приділялося добровольчим батальйонам та батальйонам територіальної оборони. Розвідка доповідала, що місто начебто обороняють до сотні терористів і відсутні серйозні укріплення. Як показала реальність, це було зовсім не так. 10 серпня першими на штурм міста пішли добровольчі батальйони «Азов», «Шахтарськ», «Донбас».

Як виявилося згодом, дані розвідки були не вірні. Терористів було набагато більше і вони створили повноцінні укріпленні райони на підступах до міста. Довелося відступити. «Азов» та «Шахтарськ» більше не приймали участі в Іловайській операції. Приймали учать в операції батальйони «Світязь», «Херсон», «Донбас», «Дніпро-1», «Миротворець», «Прикарпаття», «Кривбас» а також 39 БТРо. Для посилення їм прийшли підрозділи 51 ОМБр. Перед ними поставили задачу виставити блок-пости, зайняти домінуючі висоти та взяти під контроль території навколо міста.

За різними даними, всього угрупування військ нараховувало близько тисячі чоловік, пізніше до них приєдналися підрозділи 17 ОТБр, 28 ОМБр та 93 ОМБр.

Бійці батальйонів територіальної оборони зайняли висоти та встановили блок-пости. «Дніпро-1» та «Донбас» почали бої на підступах до міста і зрештою зайшли в нього. Підрозділи добровольчих батальйонів вели постійні бої. Оскільки постійної лінії фронту не було - села, терикони навколо міста по декілька разів переходили з рук в руки. В силу хаотичності боїв інколи не було зрозуміло хто кого оточує. Населення масово виїжджало з міста.

Незважаючи на сильний опір з боку сепаратистів, українським військовим вдалося закріпитися в місті. Половина міста була під контролем. 20 серпня РНБО заявило про повний контроль над Іловайськом. Операція по оточенню Донецька відбувалася за планом. Сили терористів слабшали день за днем. В Києві ж в цей час готувалися провести військовий парад на День Незалежності.

Здавалося, що сепаратистському проекту «Новоросія» залишалося жити недовго. Терористи вже не могли протистояти українській армії та добровольцям. Президент Росії Володимир Путін не міг допустити провалу власного дітища. На територію України були послані регулярні війська.

Чотири батальйоно-тактичних групи (бтгр) зайшли під Луганськ, намагаючись не допустити оточення столиці невизнаної ЛНР. Їх основні сили вторглися, вибиваючи ЗСУ з Луганського аеропорту, Лутугино, Новосвітлівки, Хрящуватого.

Перед цим через масований наступ терористів 14 серпня, війська вийшли з-під Савур-Могили, Степанівки, Григорівки, залишивши на самому кургані лише купку добровольців.

24 серпня міністр оборони Валерій Гелетей заявив, що операція під Іловайськом набуває завершального характеру. В цей же день БТРо «Прикарпаття» зазнав великого обстрілу з території Росії і самовільно залишив зону бойових дій. Їх командир мотивував це рішення тим, що в їх батальйоні повністю була знищена техніка, і вони більше не могли виконувати поставлені бойові задачі.

Але драма Іловайська ще тільки починалася. Як сказано було раніше, чотири бтгр зайшло на луганський напрямок і чотири на донецький. В День Незалежності, російські війська вторглися на територію України, в районі між Амвросієвкою та Савур-Могилою. Відразу ж ринулися захоплювати Кутейниково, контроль над яким перекрив би шлях постачання для українських військових, а також давав можливість оточити їх.

Керівництво військами в районі Іловайська здійснював генерал Хомчак, під його керівництвом були як добробати, тербати та регулярні війська. Необхідно зазначити, що відразу постала проблема з постачанням боєприпасів та продовольства. Адже угрупування знаходилося тут без розвиненого тилу. Забезпечення військ здійснювалося через путівці, польовими дорогами, що було дуже ненадійно, бо сепаратисти та диверсійно-розвідувальні групи росіян влаштовували засідки.

25 серпня українські бійці взяли в полон десантників з 31 Окремої десантно-штурмової бригади (місце дислокації Ульянівськ), танкістів з 6 Окремої танкової бригади (смт. Муліно). Після цього факт російського вторгнення став доведеним. Пізніше також були взяті в полон російські військовослужбовці з 331 парашутно-десантного полку (м. Кострома) , 76 повітряно-десантної дивізії (м. Псков), 8 мотострілкової бригади (м. Борзой) Російської Федерації .

Поступово російські війська витісняли українських військовослужбовців та добровольців з Іловайська, особливо жорстокі бої були біля залізничного депо. Вибити звідти українських військових стало можливо лише тоді коли, росіяни використали спеціальні снаряди, що пробивають бетоні перекриття. Бійці ЗСУ, добровольці відчайдушно захищалися, намагаючись будь-що стримати ворога. Але сили були занадто не рівні. Російська артилерія метр за метром знищували придатні для схову укриття.

На допомогу оточеним, були послані підрозділи 92 ОМБр та 51 ОМБр - єдині резерви в тому районі. Група 92 ОМБр була розбита в жорстокому бою під Старобешево. На підходах до міста потрапили під нищівний вогонь російської реактивної артилерії, яка активно використовувала БПЛА. Також росіянам допомогли місцеві жителі, які повідомляли їм час та місце куди рухалася колона. Підрозділ 51 ОМБр. через велику щільність вогню не зміг повноцінно пробитися до оточених. Лише мала частина бійців бригади пробралася до своїх. 27 серпня кільце зімкнулося. Без поставок води і боєприпасів українські військові не могли триматися довго.

Російські війська зіткнулися з серйозним опором і несли важкі втрати. Атаки в районі Агрономічного були успішно відбиті. Вторгнення захлинулося. Та ж ситуація склалася і під Іловайськом, незважаючи на суттєву перевагу в чисельності, артилерії, кількості танків, вони не ризикували йти напролом далі. Тому ними були застосовані дипломатичні засоби.

Була домовленість між високими штабами України та Росії про те, що останні випускають з оточення українських військовослужбовців. Але росіяни почали змінювати умови домовленості в односторонньому порядку. Постійно затримували і змінювали час виходу колон, переносячи щоразу його на пізнішу годину. Зрештою домовилися що вранці 29 серпня буде дозволено вихід двох колон українських військових до Новоєкатеринівки та Старобешевого.

На світанку цього дня прибув російський офіцер, який доповів про те, що відхід затягується бо нібито потрібно більше часу для узгодження. Зрозумівши, що росіяни грають в якусь свою гру. Генерал Хомчак дав наказ виходити зі зброєю. Пізніше стало зрозуміло, чому вони затягували час - для того, щоб підготувати вогневі позиції для розстрілу проїжджаючих колон. Перше кільце оточення було пройдено відносно спокійно, а от при під’їзді до другого, колони спочатку обстріляли з мінометів, а потім вже стали бити з усього. Українські військові почали зустрічний вогонь. Необхідно зазначити, що там де росіяни не були вкопані, вони в більшості своїй були знищені. Суттєві втрати вони понесли в живій силі, техніці.

Але далі вони як в тирі почали розстрілювати колони, що рухалися, спалюючи всю наявну техніку. Солдати почали відходити пішки. Колони розсипалися та втратили керування. Старші офіцери не координували дії підлеглих. Генерал Хомчак разом з командиром «Дніпро-1», кинувши війська напризволяще, самі вийшли з оточення. Колони були розбиті вщент.

Українське командування домовлялося з росіянами про те, щоб забрати вбитих, поранених, а також про звільнення полонених. Поки відбувалися всі ці дії, війна не припинялася на інших напрямках. Українська артилерія нанесла дуже суттєві втрати підрозділу росіян біля Сніжного. За деякими даними було знищено більше сотні "іхтамнєтов" та одиниць техніки.

В зв’язку з великими втратами підрозділи регулярної російської армії на Луганському напрямку, а також через героїчні дії захисників під Іловайськом, рух їх зведених частин був припинений. Десантні частини ЗСУ проводили рейдові зачистки, що суттєво вплинуло на бажання росіян йти вперед. Це все вкупі фактично і вирішило долю протистояння на той момент.

Вражаючий героїзм та справжня любов український воїнів до своєї країни, які зупинили своїм подвигом пряму російську агресію повинні пам’ятатися всіма наступними поколіннями. Війна за незалежність ніколи не проходить безкровно, а Україна назавжди запам’ятає своїх мужніх синів. Українські військові вписали нову героїчну сторінку в створенні сучасної української історії.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація