https://slovosvit.wordpress.com/2018/03/26/155/
Оксані Горкуші
Свідомість є найскладнішою темою для всіх від підвидів гуманітаристики (якщо чесно – то не знаю що таке гуманітаристика і її підвиди) і за всю новітню історію є кілька людей, які розуміли цю тему і могли щось зв'язне сказати з цього приводу. Це звичайно якщо не рахувати всіх, хто на побутовому рівні чи в псевдонаукових текстах чи розмовах вживають слово «свідомість». Тих небагатьох можна перерахувати на пальцях однієї руки. Трохи більше тих, хто можуть читати і розуміти тексти перших і щось казати вже з приводу свого розуміння. Ну і так далі. Це така своєрідна піраміда і було б великою дурницею думати що таку піраміду можна по бажанню виростити чи збудувати в любій точці простору і часу. Виростає вона сама на грунті багаторічної практики досліджень і навчання, на грунті шкіл, спеціальних термінів і методик, книжок і праць талановитих особистостей. Ті люди, про яких я говорив вище, є плодом грунту західноєвропейської філософії.
Тому якщо ви хочете щось про свідомість сказати, щось вдало посіяти на наших ялових і хирлявих грунтах, вам необхідно викинути з голови весь той релігієзнавчий хлам, забути що ви релігієзнавець, туди ж відправити і всі ваші філософські штудії. Одним словом – народитись як дослідник заново, поза межами корпорації «релігієзнавство». Саме в межі цієї корпорації перенесені, збереглися і функціонують запліснявілі терміни і методи наукового атеїзму і історичного матеріалізму типу – «релігія як форма практично-духовного освоєння світу» чи «свідомість є здатність ідеального відтворення дійсності на різних її рівнях». Набір мертвих слів і штампів з яких неможливо зрозуміти що ж то в дійсності відбувається з тією релігією чи свідомістю. Що таке, наприклад, суспільна свідомість? Ми не дуже розумієм що таке свідомість особи а тут зразу «суспільна». Це що – якась сума? Такі речі сьогодні продукує і оперує ними Cyril Hovorun. Він теж складає свідомості віруючих і з цього у нього складаються «свідомості» церкви, динаміка самоусвідомлення церкви при якій за певної доби члени церкви розуміють, чим є церква, й у такий спосіб фіксують зміни у потоці свідомості церкви.
Імпотентність корпорації особливо видно коли її представники покидають свої межі і намагаються вирішити якісь зовнішні, практичні проблеми. Прикладом такої імпотентної спроби є намагання депутата-релігієзнавця Єленського запровадити законодавче регулювання конфліктів з переходами парафій. Ваша спроба, як і інші релігієзнавчі спроби, в межах корпорації щось сказати про свідомість є намаганням порівняти, вдосконалити чи добавити ще щось до того набору штампів і, в принципі, може мати успіх тільки в межах корпорації. До предмету дослідження це немає ніякого відношення.
Якщо ж ви вийдете таки за ці межі, то вам не вдасться зробити вигляд, не вдасться проігнорувати тексти тих кількох людей, які знаходяться на вершині, ну нехай близько до вершини розуміння.
Називаю. Мамардашвили M.K.,.Пятигорский А.М. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке. Це надзвичайно складний текст і нам, здається, вперше і доступно його показали на початку 90-х на ресурсі psylib. Там я його скачав, склав у папку, попробував читати і з висновком – абсолютна мура – відклав його на пізніше. Велике здивування було від того, що до цього ж без проблем і з захопленням читались і перечитувались філософські лекції Мамардашвілі і після цієї книги знову повертався до тих лекцій і там намагався шукати якусь підказку чи ключ до розуміння цієї книги. Потім приходило розуміння, що легкість тих лекцій вдавана, філософ взагалі не ставив за мету тими текстами навчити когось філософії і філософії взагалі навчити неможливо а можна тільки якось випадково включити мислення, збудувати ту піраміду яка врешті затягне думаючого у воронку розуміння. Якби то не було але до книги повертався. Особливо після того як діставав нові тексти уже самого Пятигорського. Іноді здавалось що в певних місцях і в певні періоди читання жевріли якісь іскри розуміння які втім, в котрий раз, виявлялись фальшивими.
Радикально все почало мінятись з початком періоду появи текстів Нікласа Лумана. Це було нове, захоплююче і складне читання і раптом виявилось що він пише про те саме що і Мамардашвілі і Пятигорський. Його теорія суспільних структур почала резонувати з текстом Символ и сознание і це там же, в його теорії, легко пояснювалось. В людській цивілізації відбувається коеволюція структур свідомості і структур суспільства. Тексти Лумана наводили своєрідну різкість тому що йшлося про ті ж проблеми що і у філософів, але ці тексти пропонували іншу мову, інші терміни і це було особливо продуктивним для розуміння як самих складних тестів Лумана так і тексту Символ и сознание. Ці тексти, книга філософів і тексти соціолога Лумана, накладались, переплітались, робився такий собі коктейль який і давав спалахи розуміння. Але найбільш вирішальним у розумінні ставало інше. Ми з вами навряд чи зумієм добавити щось нове до теорії свідомості. Дай Бог щоб вистачило часу для розуміння але це розуміння приходить не тоді коли жонглюєш термінами і визначеннями а тоді, коли виникає потреба в них для вирішення практичних завдань чи задач. Однією з таких складних і цікавих задач є спроба зрозуміти – що означає перемичка релігія-цивілізація, яким механізмом і що успадковує від релігії суспільна структура. Поки що рішення цієї задачки не існує. І от коли до цього пасьянсу добавити ще текст Мамардашвілі Классический и неклассический идеалы рациональности, то стає зрозумілим що текстом книги Символ и сознание можна пробувати вирішити цю задачку. Філософи пропонують для розуміння феномену свідомості, для вирішення інших складних задач зовсім іншу мову, зовсім іншу методику в порівняні з тими, що використовуються в сучасній науці. І врешті там є місця, з яких можна пробувати вирішувати саму складну і саму цікаву задачу – чому тільки на заході від християнства утворилась сучасна цивілізація і чому на території східних слов'ян християнство потерпіло невдачу, чому від інших релігій утворились замкнені і стагнуючі суспільні структури і що є двигуном, джерелом невпинного, вражаючого і іноді лякаючого, самостійного розвитку структури західної цивілізації.
