Все частіше чую від людей,що вони втомились від війни і, що новини зі сходу їх стали все менше хвилювати. Кожен з нас заклопотаний своїми справами, переповнений рутиною буднів, забуває про те, що в Україні ВІЙНА. Зрозуміти зайнятість можна, та не байдужість.


Цікаво, від чого ти втомився, друже?


Від того, що солдат, ризикуючи своїм життям, дає нам можливість жити?


Від того, що щоночі ти засинаєш у теплому ліжку, а не в окопах?


Від того, що ти бачиш синє небо?


І сніг у тебе білого кольору?


Що ти не засинаєш під час вибухів і пострілів, а то й зовсім не спиш?


Від того, що ти не знаєш, що таке живий коридор чи дебальцівський котел?


Що твої очі не наповнені біллю та порожнечею?


А тіло не має безкінечну кількість ран?


Від того, що ти можеш бачити близьких, коли схочеш?


Чи від того, що більше боїшся не самому померти, а побачити смерть друга? Що щодня бачиш ці смерті?


Від того, що страх схопити кулю, коли чекають вдома, тебе поглинає і мотивує в той самий час жити?


Чи від того, що можеш жити?



Мені самій це не дуже невідомо. Я не стояла на передовій і не ризикувала своїм життям. Про це мені говорили військові, герої нашої України. Вони вели розмову тихо та спокійно, їхня мова була наповнена мудрістю та досвідом. І на мене це діяло. Так як ніщо інше.



Тепер, коли я бачу абсолютно байдужу до своїх захисників, людину, чую, як вона відзивається про героїв,говорить, що втомилась від цього всього , то відразу бачу очі військового, який пройшов те пекло. І мені стає злісно. Від чого ти втомився, друже? Від чого?

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація