Три дні дні тому я захистила свою дипломну роботу і закінчила університет. У мене запитують: тепер, напевно, в тебе більше вільного часу?

Ніт, друзі. Університет займав далеко не весь мій час.

На другому курсі навчання я знайшла собі роботу — стала редактором новин в інформаційному агентстві (чого бажаю й вам, якщо ви на цій спеціальності). Я побачила, що таке журналістика. Мені вдалось її пощупати, нею посмакувати і зрозуміти — здобути освіту журналіста неможливо.

Ти або журналіст, або нє. Вмієш говорити і писати або не вмієш. Перше в мене вдається гірше, тому поки лишаюсь пишучим журналістом. Але навчитись цьому, як навчитись бути письменником.

За чотири роки університет дав мені можливість зрозуміти, що я могла і не вчитись. Звісно, були викладачі, які надихали словом, задавали правильні питання, але все інше — вода.

А ну і ще й досвід протестів. Коли були холодні аудиторії і не вмикали опалення, моя група пішла до ректора з питанням, чому так. У відповідь — нас звинуватили у політичній грі. Хоча більшість з нас тільки тоді вперше почула прізвище ректора.

Можливо, з мене був просто такий студент і, якби я більше приділяла часу домашнім завданням, то вийшла б справжнім спеціалістом. Але, ні… Одногрупниця якось мені розповідала, що проходила практику у виданні і її вчили писати новини. Рахуючи той момент, що ми вже цю тему в університеті пройшли. Рахуючи той момент, що це вже був третій курс.

Щооо ж.

Університет дав мені тільки пару друзів, декілька викладачів, з якими можу поговорити після випуску, і диплом, який віддам татові.