Не знаю, що робити

Я не знаю, як бути.

Весна 14 року... Таке враження, ніби ти спиш, тобі сниться жах, і ти весь час намагаєшся прокинутись. Щовечора здається: зараз спати, а завтра прокинуся- а усе повернулося до довоєнної норми. Але то був не сон, не мара: досі тягнеться війна, досі гинуть наші люди.

Я не можу зрозуміти тих, кому пообіцяли величезну російську пенсію- й вони радісно заволали: «Путін, ввєді!». Ніколи не зрозумію ковбасного патріотизму: де шмат жирніший, там і родіна. Хоча для «Гомо Совєтікуса» таке пристосуванство- норма. Ні-ні, воно себе зрадником не вважає: воно ж народилося при Совку, «здєлано в СССР, панімаіш», тому хоче Совок 2.0. Чи там Совок Плюс, не знаю. А Расєя саме себе й демонструє як продовжувача совєцьких та імперських традицій. Один лиш гімн чого вартий!

Мабуть, я таки погана людина, бо бажаю отим людцям, що живши на українській землі, зрадили її, усіляких негараздів. Мене смішить дебілкуватий хазяїн кримського парку «Тайган»: так бідкається! Не дають, бач, працювати. Бачили очі- жери, хоч лусни. І де, цапе, твої бойові тигри? Сцикотно? Я чудово почуваюся, коли «карєнниє донбасянє», чиї предки, за оргнабором чи за приговором приїхали на Донбас із Росії, зараз скиглять, що «молодиє республікі» поганенько їх годують. А як радісно хрестили кадирівців! А з якою насолодою кидали каміння та багнюку в наших полоненних! Як же було харашо! А зараз вже хочеться бандерівської пенсії.

Рано чи пізно, але ми повернемо свою землю. І я не бажаю, щоб оті людці жили зі мною в одній країні. Бо їх ніщо не навчить. Бо вони завжди на усе українське сичатимуть від люті. Бо вони в ненависті до України виростять своїх дітей та онуків.

Є кілька варіантів, обмірковувати які потрібно ще учора. Завтра буде вже запізно. Варіант «заплющити очі, вдавати, що нічого не сталося, ми ж цивілізовані люди, будемо виховувати» не пройде стовідсотково. Бо пустити їх в Україну- як рознести ракові клітини по організмові. Лишити їх, як в резервації, залишити відновлювати зруйноване- а що вже там відновлювати? Одна річ, що в ОРДіЛО років на десять треба буде лишити військово-громадські адміністрації та ніяких виборів (бо навибирають). А далі що? Зачини в резервації- порушиш права людини. Їх, бачте, треба вважати повноцінними людьми. А не зачинити їх там... Та що казати, метастази вже зараз лізуть. Онде дочечка Корнета колись таки вивчиться на прокурвора. Українського. Це вона судитиме папінькіних подільників? Не смішіть. Усе, що вона може- жити на награбовані папінькою грошики. І не питайте, звідки вони у неї, бо права чєловєка та презумпція невіновності, щоб її.

Треба виконувати усі демократичні процедури по відношенню до тих, хто на демократію висратися хотів. Ось так. І якщо з ними панькатися, Україні прийде триндець, не сумнівайтеся. Цілком демократичним шляхом. Досвід історичний ця публіка має. Наприклад, Германія початку 30-х: так, СА, так, вбивства, заворушення, але вибори Гітлер таки виграв. Та й «наукова думка» на Росії теж на місці не стоїть. Годуватиме «саатєчєствєнніков за граніцей», на останні рублі, але годуватиме. Куйків, Повалійок, Брєжнєвих, усіх миадіннародніков та какаяразнічніков, а заразом з ними- диверсантів та й іншу гидоту.

Можна усіх, у кого дирівський чи російський паспорт, виперти за парєбрік, припинивши українське громадянство. Але у найзапекліших рашистів будуть кришталево-чисті біографії (та й гроші для хабарів). А постраждають люди, які отримали окупаційного аусвайса тільки для того, щоб вижити. Ввести, як в Латвії, інститут негромадянства? Не знаю, не знаю. Боюся, що працівники, які видають паспорти, швидко та незрозуміло розбагатіють. І негромадянином стане той, хто якраз і не махав аквафрешем та не волав: «Путін, ввєді!». У нас навіть тих, хто на Європейці восени 13 року скандували: «Ра-сі-я! Ра-сі-я!»- ніхто до відповідальності не притягує. Ну, хіба що Шуфричеві рило регулярно б'ють, та й те вже давно не бите.

Згадую старе фото: люди, з клумаками, торбами, з дитячими колисками, йдуть вервечкою. Так ішли до Германії 45 року судетські німці, що прожили в Судетській області усе життя. І батьки їхні, й діди, й прадіди. Але нещасливого 38 року їм було пороблено й вони заволала: «Гітлер, ввєді!»- і Гітлер, що усе робив для цього, радісно віддав команду. А після війни уряд Чехословаччини прийняв розумне рішення: «Ви німці? Добре. А кордони- непорушні. Тому, якщо ви німці, манд(р)уйте ви до Німеччини». Так і сталося. Якщо чесно, це було б справедливо. Не відчуваєш себе громадянином України- за парєбрік. Якщо міст через протоку таки добудують та він не встигне завалитися- хай би й чимчикували по тому мосту зрадники України на свою історичну батьківщину.

Щось треба думати вже зараз. Може, прищемити щось Вовочці. щоб той краще фінансував програму «возвращєнія соотєчєствєнніков», чи як її там. Хтось здрисне добровільно. Хтось, звісно, надовго сяде. А колись же вийде? І що: повноправний громадянин? Інвалідність йому, пенсію? Кажете, права людини? Він, значить, людина...

Час потроху спливає. Коли треба буде діяти, думати буде пізно. Закривати очі на проблему не можна: ми вже назакривали: і на Крим, і на Донбас, і на багато що.

Думаймо разом.